«Велике оцінюється здалеку», — каже народна мудрість. Тому тепер, коли минув рік від часу революції під помаранчевими стягами і з багатообіцяючими гаслами, можна оцінювати потрібність тих подій. І хоча тепер «помаранчева революція» сприймається зовсім по-іншому, ніж торік, вона таки здобула визначне місце в історії нашої держави. «ЗіБ» вирішив ознайомити читачів з оцінками революційних подій, зробленими народними депутатами.

Лесь ТАНЮК, голова Комітету з питань культури і духовності:

— Мабуть, найбільшим зрушенням в українській свідомості. Настала та критична хвилина, коли в людях заговорила гордість і вони не змогли далі жити на колінах. Найважливіше, що ця революція відбулась у формі високої моральності, що стало здивуванням і прикладом не лише для нас, а й для цілої Європи. Українець відчув привабливий запах свободи і познайомився із собі подібними з інших регіонів.

Авжеж, було б краще, якби нова влада встигла зробити більше корисного з того арсеналу заходів, на який сподівалися люди. Але мудріші з учасників майдану розуміють, що гасло «Все і негайно!» — утопічне. І все одно, відчувши запах свободи, люди вже не повернуться в старі стійла і не будуть слухняною отарою.

Валерій ЛЕБЕДІВСЬКИЙ, голова підкомітету з питань адаптації законодавства Комітету з питань європейської інтеграції:

— Завдяки «помаранчевій революції» люди відстояли своє право голосу і свою свободу. Відтоді майдан не тільки почав писатися з великої літери, він став проявом свободи й демократії, початком будівництва нової держави, справді нової та демократичної.

«Помаранчева революція» дала старт новому періоду в історії сучасної України — епосі розбудови демократичної держави. За важливістю цю подію варто порівняти зі здобуттям незалежності.

Юрій СОЛОМАТІН, секретар Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи:

— Пересічному, або «маленькому» українцеві «помаранчева революція» створила хибне уявлення про «свободу слова» і «свято демократії». Свобода слова залишилася в тих, хто володіє телеканалами та іншими ЗМІ, а вихід на майдан — це лише випускання пари у свисток. Буржуазна демократія, зокрема українська, — це завжди демократія для більш загартованої та згуртованої меншості. Л.Кучма став Президентом за підтримки лише 45% виборців, які мають право виборчого голосу, В.Ющенко — 40%, поляк Лех Качинський — 27%!!! Про яку демократію йдеться? Це поневолення більшості з боку меншості!

В’ячеслав КОВАЛЬ, голова фракції Народного руху України:

— Перш за все «помаранчева революція» дала українському народові свободу, по-друге, ця свобода була багатогранною — свобода слова, свобода вибору, свобода переконань, по-третє, надію і віру у велике майбутнє України. Нині багато можна почути нарікань про нездійснені обіцянки, які проголошувалися на майдані. Однак варто з холодною головою проаналізувати історію світових революцій, і всі ми побачимо, що кожна революція несе позитивні зміни, але має і свої розчарування.

Кожен громадянин незалежної держави України отримав нарешті унікальну можливість уперше самостійно, без будь-якого втручання ззовні реалізувати свій вибір і обрати Президента, і це виборче право вже ніколи не забере жодна влада.

Віталій КОРЖ, член фракції БЮТ:

— «Помаранчева революція» — це маяк помаранчевого світла, запаленого Україною у листопаді минулого року. Це світло сяє не тільки Україні. За ним активно спостерігають у всьому світі і, сподіваюсь, визначатимуть свій майбутній шлях багато країн і народів.

Головне досягнення «помаранчевої революції» в тому, що вона змінила світогляд українців. Вони відчули себе нацією в найкращих рисах, які плекали у своїй свідомості багато віків. У нашого народу прокинулися національна свідомість, національна гордість. Він відчув, що може цивілізованими методами впливати на владу, відстоювати свої права. Люди нарешті побороли стереотип меншовартості.

Олександр БАНДУРКА, перший заступник голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності:

— «Помаранчева революція» була захопленням влади. В жодній країні в конституції чи іншому законодавстві не передбачено волевиявлення народу через революції, а передбачено через вибори, референдуми, опитування. Жоден закон не передбачає революцію як форму зміни влади, і з цього погляду кожна революція є незаконним явищем.

Що дала «помаранчева революція» пересічному українцю? Погіршення життя, зростання бідності й злиденності.

Микола МАРТИНЕНКО, керівник фракції НСНУ:

— Для мене «помаранчева революція» — це свято. Свято свободи. Недарма 22 листопада українці так щиро святкували річницю своєї перемоги над режимом, який приніс Україні немало горя, тягнув нас назад в історичному розвитку. Річницю майдану ми зустріли з радістю і надією. Радість — від того, що не реалізувалися страшні для України сценарії «чисто конкретної» влади. І в цьому заслуга майдану. Надія — на те, що всі сьогоднішні труднощі і чвари будуть подолані демократичним, прозорим шляхом вільними і свідомими людьми.

Український народ отримав унаслідок «помаранчевої революції» найголовніше — свободу. І не лише свободу слова, про що люблять говорити журналісти, а й свободу демократично обирати владу, свободу у веденні свого бізнесу тощо. «Помаранчева революція» принесла немало як політичних, так і економічних та соціальних позитивів.

Валерій АСАДЧЕВ, заступник голови Комітету з питань бюджету:

— Сьогодні згадуєш події річної давнини, і як завжди все порівнюєш. І от сьогодні я порівнював. Вранці я не помітив жодної машини з помаранчевою стрічкою. Я не помітив жодної людини в помаранчевому. А рік тому на кожній машині були стрічки, кожна людина, яка йшла із сумочкою, прикрашала її помаранчевою стрічкою. Ми повинні запитати себе: чому так сталося?! Просто можна себе в променях майдану тішити довго. Для мене це дуже болючі проблеми, бо я також був на майдані!

І мені дуже сподобалося, коли хтось сказав, що ті, хто стояв на трибуні, то, мабуть, вони свої питання здебільшого вирішили. А ті мільйони, які стояли на майдані, своїх проблем поки що не вирішили й чекають на їх вирішення.

Михайло Волинець, член фракції БЮТ:

— Особисто для мене «помаранчева революція» — яскравий прояв потужного національного сплеску волі кожного небайдужого українця. Головна причина цього сплеску полягала в цинічному нехтуванні корумпованою провладною верхівкою всіма моральними нормами, людською гідністю та громадянськими почуттями українців.

Саме здобуття перемоги на майдані дало можливість сформулювати визначальні речі для України — орієнтацію на Захід, СОТ, євроінтеграцію, виведення національної економіки з-під іга корумпованої олігархічної системи.

Сергій Бичков, член фракції «Наша Україна»:

— Це було й серйозне випробування для моїх друзів, рідних і близьких. На жаль, на цьому шляху не обійшлося без втрат, оскільки не всі витримали іспит на відповідність високим демократичним стандартам і зараз чекають справедливого покарання.

Перемога революції дуже переконливо засвідчила, що ніякі технології, спрямовані на фальсифікацію результатів виборів, не можуть перешкодити вільному волевиявленню українців. Вона остаточно зламала багато стереотипів щодо українців, і сьогодні ми відчуваємо поважне ставлення до нас із боку світової спільноти. Але багато людей чекають, коли високої планки, встановленої майданом, досягнуть і ті, які взяли на себе відповідальність за подальшу розбудову нашої держави на всіх рівнях.

Сергій КІРОЯНЦ, голова підкомітету з питань зовнішніх запозичень та державного боргу Комітету з питань фінансів і банківської діяльності:

— Я вважаю, що це була не революція. Це було обурення народу та інтелігенції тією ситуацією в
управлінні державою й соціальною та економічною політикою, в якій опинилася наша країна.

З одного боку, після «помаранчевої революції» начебто не зменшилося проблем, а з іншого — можна відзначити досить багато позитивних змін. Це й більш соціально спрямована політика (виплати пенсіонерам, турбота про матерів-породіль та інше), і свобода слова, і свобода ЗМІ, в тому числі електронних, стала більшою. Внутрішній дискомфорт і нерозуміння шляху, куди ми йдемо, невизначеність і невпевненість у майбутньому й досі, на жаль, збереглися. Це відчуття є в інтелігенції та в інших прошарків населення.

Степан ХМАРА, заступник голови Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина»:

— Епохальною подією, яка започаткувала перехід від авторитарно-кримінальної диктатури до демократичної системи влади. Для мене це було велике щастя — брати участь у революції, без якої
я абсолютно був упевнений іще задовго, за кілька років до неї, і неодноразово це стверджував зупинити диктатуру в Україні не можна. Я до цього закликав і вірив у це, довгі роки присвятивши боротьбі за незалежність і за зміни в Україні в напрямі демократії. Подальший розвиток суспільства буде залежати від того, наскільки вдало народ скористається своїм правом вибору, не давши себе ошукати дешевими популістськими обіцянками, зумівши відрізнити тих, хто справді готовий бути гідним його представником у владі, від тих, хто просто хоче узурпувати її для власних цілей.

Борис БЕСПАЛИЙ, секретар Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування:

— «Помаранчева революція» для мене була і є святом. Але після свята настають робочі будні, про що я теж не забуваю. «Помаранчева революція» по-перше, дала свободу. Як приклад, подивіться на киян: вони вже не просять у влади, а вимагають. Добились волі — доб’ємось і правди! По-друге, вона дала підвищення пенсій, зарплат, соціальних виплат. По-третє, чесну владу, яка чи не вперше в історії України виконує свою програму: збільшення надходжень до бюджету на 70%, прозора й вигідна приватизація, нові робочі місця, скорочення терміну служби в армії, виведення миротворців з Іраку та багато іншого.

Йосип Вінський, уповноважений представник фракції СПУ:

— «Помаранчева революція» — це своєрідний морально-етично-політичний феномен, який продемонстрував настрої людей, котрі хотіли змін, хотіли свободи, хотіли нового життя. Однак через низку невдалих кадрових, організаційних, політичних кроків Президента, а також дії людей, недавно наближених до нього, наше суспільство, яке тоді було на такому високому піднесенні, нині, на жаль, чимало втратило. Фактично в Україні втрачено дух майдану.

Зараз часто кажуть, що люди мали дуже високий рівень очікувань від влади. І правильно, я абсолютно це поділяю, тому що переконаний: якби в нашій державі перестали красти, життя людей обов’язково покращилося б.

Юрій ДІДЕНКО, член фракції НРУ:

— Українці заслужено здобули перемогу над тоталітарною авторитарною системою, вибудованою за багато років, та підтвердили статус великої нації, здатної постояти за себе. Піднявшись із колін, ми зрозуміли, що є народом, а не населенням, яке проживає на українських землях.

Якщо ще вчора десятки тисяч гордо називали себе українцями, то сьогодні це мільйони. І основне, що цю гордість за українців відчуває кожен.

В державі запанувала свобода слова, будь-яка політична сила має можливість висловити свою позицію. Українці, які вийшли на майдани й показали владі, що можуть захистити принципи свободи та демократії, нині творять нові міні-майдани, де відстоюють свої права.

Олена БОНДАРЕНКО, член фракції «Наша Україна»:

— Дні «помаранчевої революції» для мене — найщасливіші дні життя. Я зрозуміла, як сильно люблю кожну людину в кожному селі й місті. Без перебільшення, я відчула, що означає бути готовою віддати життя за народ, який складається з окремих доль, життів, облич...

Революція стала для мене нагодою втілити ці почуття. Можливо, це дещо романтичні речі, але революція, до того ж мирна, завжди несе в собі елемент романтизму, без цього вона була би просто неможливою. Інша річ, що її плодами користуються, м’яко кажучи, зовсім не романтичні люди.

Революція дала українцям змогу повірити в себе, в можливість впливати на перебіг подій, на владу, на власне життя й життя країни. Революція дала українцеві внутрішню свободу, яку вже жодна влада не зможе відібрати. А значить, революція дала силу відстоювати свої права й надалі.

Володимир ГОШОВСЬКИЙ, позафракційний:

— Протистояння на майдані було закономірним наслідком розвитку України як держави. Майдан став результатом протидіючої сили в цій стиснутій пружині. З’явився мотив — фальсифікації результатів президентських виборів. Пружина різко випрямилася і тепер розгойдується в повітрі й чекає, поки її зафіксують у зручному положенні. А народ чекає стабільності та порядку, але саме цього перед парламентськими виборами ніхто з представників старих політичних сил дати й не може.

Сподіваюся, «помаранчева революція» дала простому українцю усвідомлення того, що він свій у своїй країні. Простіше кажучи, майдан став для українського народу тим будмайданчиком, на якому тепер слід зводити будівлю.

Людмила КИРИЧЕНКО, член фракції «Регіони України»:

— Для мене «помаранчева революція» і події на майдані — це біль. Біль за мільйони обдурених і зраджених людей. На мій погляд, на майдані було знехтувано віру й надію нашого народу.

Події на майдані дали можливість кожному «маленькому» українцю відчути свою значущість у вивирішенні головних політичних проблем країни. Виявилося, що народ може не тільки брати участь, а й впливати на процеси перетворення в Україні. На майдані люди відчули, що вони не гвинтики, а величезна творча сила, й ми віримо, що цей самий народ зробить правильний вибір у березні 2006 року. Люди стали активними політичними гравцями, і лише за їх безпосередньої участі в наступних виборах, можливо, щось зміниться в країні.

Підготувала
Катерина ПЛЕШКО