10 жовтня — Міжнародний день боротьби проти смертної кари. Зараз на вулиці ХХІ століття, а світова спільнота дотепер не може дійти спільного знаменника в питанні необхідності застосування страти. Ця тема є каменем спотикання в багатьох країнах. Наприклад, у США й Китаї ця міра покарання діє донині.

У Євросоюзі це покарання відмінено, Європа не видає розшукуваних у ту країну, де немає мораторію на смертний вирок. Проте Польща відмовилася святкувати цей день, назвавши такий крок безглуздим. Варшава добивалася, щоб країни ЄС увели «день життя» — символічну акцію не тільки проти страти, а й проти абортів та евтаназії. Португалія, у свою чергу, пропонує ввести загальний мораторій, включаючи США і Китай. Дебати тривають.
Нині в більш ніж половині країн світу страта скасована в законодавчому порядку або її не застосовують. Але в 65 державах дотепер немає мораторію на застосування цієї міри покарання.
Так, у 2006 році в 25 країнах стратили не менш ніж 1500 в’язнів і ще 4000 чоловік у 55 країнах засудили до смертної кари. Це дані лише про відомі випадки, насправді ж засуджених і страчених значно більше. У 2006 році 90% страт, про які стало відомо, були виконані в Іраку, Ірані, Китаї, Пакистані, Судані і США.
Із початку сторіччя застосовуються такі види страти:
- на електричному стільці (США);
- через повішення (Єгипет, Іран, Японія, Йорданія, Пакистан, Сингапур й інші країни);
- смертельна ін’єкція (Китай, Гватемала, Таїланд, США);
- розстріл (Білорусь, Китай, Сомалі, Тайвань, Узбекистан, В’єтнам й інші країни);
Є серед них просто вражають своєю жорстокістю види: відсікання голови (Саудівська Аравія) або побиття камінням (Афганістан, Іран).
Міжнародні угоди у сфері прав людини забороняють винесення смертних вироків особам, яким у момент вчинення злочину не виповнилося 18 років. Але все-таки за останні 15 років у 9 державах стратили 54 засуджених, які не досягли на момент скоєння злочину 18-річного віку. У США й Ірані їх більше, ніж у 7 решті країн.
Але існує проблема потенційної страти невинних. Наприклад, у США протягом 30 років скасували більше 120 смертних вироків за нововиявленими обставинами, які свідчать про невинність засуджених за злочини. Відомі 6 подібних випадків за останні 3 роки. Деякі засуджені вже практично дочекалися виконання вироку, провівши багато років у камері смертників. Усі подібні випадки характеризували неправомірні дії прокуратури або поліції: використання недостовірних показань свідків, неперевірених речових доказів або зізнань. Крім того, обвинуваченим не забезпечили належного адвокатського захисту. Багатьох в’язнів у США страчували, не зважаючи на серйозні сумніви в їх винуватості.
Проте за останні роки у ряді інших штатів (закони 38 з них передбачають смертну кару. — Прим. ред.) дотримуються тимчасового мораторію на виконання смертної кари у зв’язку з юридичними сумнівами і занепокоєнням, пов’язаним із процесом страти шляхом смертельної іньєкції.
Безумовно, ставлення до смертної кари є однією з найважливіших проблем права, особливо на шляху утвердження демократії та правової держави. В Україні з березня 1997 року не виконаний жоден смертний вирок. Але дотепер у нас багато хто полемізує із цього приводу. Пригадати хоча б суд над відомим убивцею Анатолієм Онопрієнком, на рахунку якого 52 загублених життя. Українець отримав титул «найкривавішого вбивці ХХ сторіччя». Родичі загиблих від рук нелюда вимагали винесення смертного вироку, і вердиктом став розстріл.
Але у 2000 році на Україні був уведений мораторій на смертну кару, і вирок не був виконаний. Проте жителі Житомира та інших українських міст організували збір підписів під зверненням до тодішнього Президента Леоніда Кучми, вимагаючи припинити дію мораторію спеціально для А.Онопрієнка. Ці вимоги виконані не були. Відтоді минуло більш ніж 7 років, а він все так само перебуває в Житомирській тюрмі.
І чи є гарантії того, що через 10—15 років А.Онопрієнко не пройде через правовий лабіринт на волю і не продовжить свій послужний список жертв. Адже, перебуваючи під слідством, він говорив, що ніколи не зупиниться. І такі онопрієнки є в багатьох країнах світу, і якщо вони «виняткові» у своїй жорстокості, то й у законодавстві для них повинні зробити виключення. Принаймні це завдання з двома невідомими чекає рішення не тільки в Україні, а й в інших державах.

Олександра
ПІОНТКОВСЬКА