ГЕРОЙ ТИЖНЯ

Ренат КУЗЬМІН: «Не було ще жодного прокурора, на якого б не тиснули»

Напередодні Дня юриста кореспондент «ЗіБ» зустрівся з одним з головних юристів країни — заступником Генерального прокурора Ренатом Кузьміним, який місяць тому зайняв цю високу посаду.

Трудову діяльність Р.Кузьмін почав відразу після закінчення школи, влаштувавшись на роботу в канцелярію прокуратури Донецької області. Попри те, що проходження військової служби майже на 2 роки перервало кар’єру нинішнього заступника Генпрокурора, це аніскільки не послабило його бажання працювати в прокуратурі. З 1991 року, з посади стажера, кар’єра Р.Кузьміна впевнено йшла вгору і зараз досягла практично свого піку. Співрозмовник «ЗіБ» з моменту стажування і до сьогоднішнього дня змінив 14 різних посад, в основному в прокуратурах Донецької та Київської областей.

«Для будь-якого юриста визначальним повинне бути відчуття справедливості»

— Ренате Равельовичу, чому ви вирішили стати юристом і як потрапили в прокуратуру? Ви ніколи не шкодували про свій вибір?
— Незважаючи на те, що перша освіта в мене за фахом «журналіст — організатор преси», я ніколи не шкодував про те, що віддав перевагу професії юриста.
— Яке значення для вас має День юриста?
— Це головне свято юристів. Знаєте, вони ж (юристи) різні бувають: одні працюють у державних структурах, інші — в приватних. У них теж є свої «вузькопрофесійні» свята: День прокуратури, День міліції, День суду, але День юриста — це свято, що об’єднує всіх юристів України, незалежно від того, в яких галузях вони працюють.
— Як ви його звичайно святкуєте і чи відзначатимете 8 жовтня цей день?
— Це свято в нас завжди відзначалося на роботі, при виконанні своїх обов’язків. Цього дня, звичайно, поздоровляємо один одного, колег по роботі.
— Якими рисами характеру і професійними якостями повинні володіти юристи?
— Для будь-якого юриста, хоч де би він працював, визначальним повинне бути відчуття справедливості, адже в законодавчому хитросплетінні деколи законними можуть бути різні речі, тобто абсолютно протилежні. І ось тут справедливість юриста і чесність перед самим собою мають більше значення, ніж уміння лавірувати між статтями різних законів.
— А юристи, які працюють у Генпрокуратурі, такі якості мають?
— У Генпрокуратурі, як і в будь-якій іншій організації, є юристи різного рівня, але всі вони не рядові. У нас працюють люди з достатньо серйозним досвідом роботи і високою кваліфікацією, але й серед них трапляються більш сильні й менш сильні юристи.
— Як ви думаєте, де робота більш відповідальна — в держструктурах чи в тих, хто займається приватною практикою?
— Зважаючи на те, що ви маєте на увазі під відповідальністю. Якщо ми говоримо про відповідальність за прийняття рішень і наслідки, які можуть спричинити ті або інші рішення юриста, то від них деколи дійсно залежить доля країни. Питання дещо з іншої сфери. Не можна розділити відповідальність.
Наприклад, суддя ухвалив неправосудне рішення — засудив до позбавлення волі невинну людину. Це відповідальне рішення? Так, безумовно. Але і юрист, через якого крупний завод з великим колективом має проблеми і в результаті постраждали багатотисячний колектив і підприємство, відповідає не менше. Юристам щодня доводиться приймати дуже багато складних і важких рішень — робота така.
— Рішень, які можна порівняти з оголошенням вироку?
— Оголошення вироку — особлива, специфічна діяльність юристів, уповноважених державою це робити, і дуже велика відповідальність. Рішення слідчого і прокурора можуть бути оскаржені. А вирок суду — це крапка в справі. Суд — це кінцева інстанція, вища інстанція, яка дає оцінку діяльності і прокурора, і слідчого, і будь-якого іншого юриста.
— Як складаються взаємини між Генпрокуратурою і судами?
— У відносинах між відомствами не може бути проблем, вони не повинні з’ясовувати між собою відносини. Стосунки можуть з’ясовувати конкретні чиновники, і якщо вони все-таки починають це робити, то страждають відомства.
— Проте достатньо часто наші держструктури не можуть порозумітися.
— Не можуть порозумітися конкретні люди, котрі займають певні посади, а структури як працювали, так і працюють.
— Чи часто прокурорів притягають до дисциплінарної відповідальності через те, що вони неякісно або непрофесійно виконують свої обов’язки?
— Часто — не часто, але притягають. Й окрім дисциплінарного статуту, є ще кілька нормативних актів, за якими прокурора можуть притягати до відповідальності, і Генпрокуратура не виняток.

«Говорити, що «справу Гонгадзе» розкрито, ще не можна»

— Як ви можете прокоментувати висловлювання деяких політиків у ЗМІ про те, що прокуратура достатньо часто закриває очі на заяви чиновників про корупцію в певних держстуктурах, і про те, що вона спускає на гальмах резонансні кримінальні справи?
— Хотілося б конкретніше: на які справи прокуратура закрила очі? Назвіть. Якщо є факти, давайте про це поговоримо, а реагувати на істерики з приводу того, що в цілому прокуратура заважає комусь жити, — це марна трата часу.
— Що ви скажете у відповідь на різкі заяви про виконання прокуратурою політичних замовлень?
— Яке замовлення виконала прокуратура? Скажіть конкретно: справа така — це політичне замовлення, замовником є Іванов, організатором Петров, виконавцем Сидоров — і ми поговоримо про роль прокуратури у виконанні цього політичного замовлення.
— Наприклад, дуже багато говорили про «справу Колесникова», який просидів кілька місяців під вартою.
— Кримінальну справу відносно Бориса Колесникова закрито за реабілітаційними підставами, і питання про законність її порушення і притягнення Б.Колесникова до кримінальної відповідальності якраз зараз розв’язується Генпрокуратурою. Надійшло кілька заяв від самого Б.Колесникова і його адвоката з вимогою притягнути до відповідальності осіб, які порушили цю кримінальну справу і пред’явили йому звинувачення. На думку заявників, матеріали кримінальної справи були сфальсифіковані. Про це, до речі, заявив і слідчий, який вів цю справу. Сьогодні така перевірка проводиться, і, якщо підтвердяться факти, викладені в цих заявах, то прокуратура відповідним чином на це відреагує.
— І не виключено, що винних притягнуть до відповідальності?
— Якщо будуть докази, можете не сумніватися: винні будуть покарані.
— Чи ведеться робота з пошуку і притягнення до відповідальності замовників убивства Георгія Гонгадзе?
— Розслідування цієї справи триває. Питання про встановлення замовників, організаторів, виконавців завжди в полі зору прокуратури. У справі про вбивство Гонгадзе відпрацьовується кілька версій. Усім відома озвучена в ЗМІ версія відпрацьовується з-поміж кількох інших. Говорити, що «справу Гонгадзе» розкрито в повному обсязі, не можна. Розслідування йде своїм звичаєм.
— Можна припустити, що відпрацьовується версія і про причетність до злочину генерала Олексія Пукача. У ЗМІ мусуються чутки, що його вбили або що він живе в Ізраїлі. Чи є достовірні відомості про його місцезнаходження?
— Такої інформації немає.
— Генпрокуратура — один з найвпливовіших органів України. Чи відчувають її співробітники на собі тиск із боку високопоставлених чиновників під час виконання своїх службових обов’язків?
— Прокуратура завжди перебуває під цим тиском. Не було ще жодного прокурора, на якого б не тиснули різні політичні сили, і, мабуть, найближчим часом таких не буде.
— А як цей вплив проявляється?
— Вплив на прокуратуру можна чинити різними способами, починаючи від силових прийомів, коли стріляють у прокурорів і слідчих, до цілком легальних, так що тут арсенал дуже широкий.
— А легальні важелі — це які?
— Легальні — це способи, формально не заборонені законом, які можуть використовуватися брудними людьми з нечистою метою. Можна організувати масове цькування прокурора через ЗМІ, вербувати й оплачувати продажних журналістів, які публікуватимуть замовні статті, з неперевіреними, спотвореними фактами, і тим самим формуватимуть громадську думку. Можна організувати масове звернення депутатів у конкретній кримінальній справі або влаштувати масові мітинги перед прокуратурою і парламентом; можна навмисно вводити в оману керівництво країни: Президента, Голову Верховної Ради, Прем’єр-міністра; можна писати доповідні записки й перекручувати в них факти; можна використовувати суперечності на користь різних органів, тобто способів дії на прокурора достатньо.
— А такий вплив позначається передусім на керівнику чи безпосередньо на прокурорі, на якого спрямований такий вплив?
— Якщо було кілька замахів на слідчого прокуратури, якщо стріляли в прокурора, якщо працівникам прокуратури забезпечують охорону цілодобово, це впливає на працівників, як ви думаєте? Ви ж розумієте, що люди не самотні в цьому світі, у всіх є сім’ї, друзі, родичі, знайомі. Від того, що погрожують, наприклад, слідчому, психологічно страждає саме він, але можуть же впливати і на родичів, погрожуючи вбивством, каліцтвом, звільненням з роботи, і тим самим спробувати вплинути на прийняття потрібного комусь рішення.

«Доказ вини — це специфічна діяльність, а не закони фізики»

— У нас досить часто звучать заклики звільнити Генпрокурора за нерозкритий злочин. З чим це пов’язано?
— У свідомості людей, на жаль, укоренилося переконання, що підставою для звільнення прокурора є те, що не «піймали, не посадили». Але це ж ненормально, примітивно і небезпечно для суспільства. Невже не зрозуміло, що доказ вини — це специфічна, складна діяльність, в якій більше суб’єктивізму?
Це ж не закони фізики. Розслідування і збирання доказів схоже на лікування хворих. Ось уявіть, онколог лікував рак, застосовував різні методики, але, на жаль, не вилікував. Із об’єктивних причин. І пацієнт помер. Скажіть, комусь спаде на думку ідея звільнити за це міністра охорони здоров’я? А головлікаря? Чому ж прокурора треба звільнити за те, що він не посадив когось. Є злочини, які дуже складно довести, злочини, які ретельно плануються, дуже професіонально здійснюються, де приховуються сліди, відтинаються контакти і т.д., тому через багато років після скоєння злочину дуже складно викрити злочинця. Тож у таких закликах звільнити Генпрокурора за нерозкритий злочин, на мій погляд, немає здорового глузду.
— Ви згодні, що в таких закликах часто є політична складова?
— Частіше в цьому виявляється нерозуміння суті процесу розкриття злочину, і, коли про це говорять люди, котрі не мають стосунку до правоохоронної діяльності, котрі не усвідомлюють сказаного, розмірковують, справедливий вирок виніс суддя чи ні, це нагадує дитячий лепет на галявинці. На них не потрібно звертати серйозної уваги. Але коли такі заяви звучать у стінах державних структур і виносяться на суд громадськості, то це небезпечно і для прокурорів, і для суддів, і для дуже великої кількості людей, які в цю сферу потрапляють.
Останнім часом досить часто ми бачимо і чуємо виступи окремих керівників, зокрема й правоохоронних органів, які можуть публічно, з трибуни говорити дуже небезпечні речі. Наприклад, уся країна знає, що громадянин К. — злочинець, але він з вини прокурора, слідчого, судді ще не сидить.
Наведу приклад. Уся Америка знала гангстера Аль Капоне. Всі вказували на нього пальцем і говорили, що він керівник організованого злочинного угруповання, що він організовував вибухи, вбивства, керував мафіозним кланом, що в нього руки по лікті в крові і т.д. Але скажіть, чи винен був генпрокурор США в тому, що Аль Капоне не сидів за гратами за ці злочини? Генпрокурора звільнили? Через багато років Аль Капоне притягнули до кримінальної відповідальності, і лише за ухилення від сплати податків. Насилу. І все. А вбивства, а керівництво мафією? Ні, не довели. Об’єктивна реальність.
У країнах Європи та в США було багато резонансних убивств відомих людей: президентів, прем’єр-міністрів, політиків, які дотепер залишаються нерозкритими. Було багато версій щодо ДТП з принцесою Діаною, зокрема про те, що це — вбивство з інсценуванням ДТП, і що в цьому брали участь спецслужби і т.д. А розкрито вбивство Дж.Кеннеді? А пригадаймо Джека-різника. Що розкрили? Кращі криміналісти працювали і що? Але щодо всіх цих злочинів велася робота з розслідування і збирання доказів. Якщо ця діяльність приносить успіх, вину доведено, у справі ухвалено обвинувальний вирок, ми можемо про це говорити, зокрема і з трибуни. Але якщо доказів недостатньо, якщо їх не вистачає для ухвалення вироку, то винити в цьому суддю не можна, як і прокурора. А вже звинувачувати за це когось із трибуни — просто непристойно.
— З чим пов’язані спроби дискредитації органів прокуратури та правоохоронних органів узагалі?
— Часом гучні заяви на правову тему роблять люди, котрі нічого не розуміють ні в прокурорській, ні в слідчій, ні в оперативній роботі, не мають навіть початкової юридичної підготовки. І їхнє бажання привернути до себе увагу й надати собі якоїсь значущості викликає тільки жаль. Є юристи, які, змішуючи політику та юриспруденцію, деколи сумлінно помиляються в оцінках і не усвідомлюють того, що їхні дії, слова можуть мати якісь негативні наслідки. А є відверті негідники, які працюють на руйнування або кримінальної справи, або структури, або суспільних відносин.
— Такі висловлювання впливають на прокуратуру?
— Знаєте, звинувачувати відомство в тому, що воно злочинне, просто негідно для політики, це неприпустимо. Особливо якщо ці заяви звучать із вуст людей, наділених державною владою.
— Чому прокуратура не намагається публічно спростувати подібні заяви і пояснити свою позицію?
— Тут потрібно або повернутися до дитячого лепетання на галявинці, або говорити про необхідність метати бісер. Скажіть, чи вступить учений-правознавець, фахівець у галузі теорії держави і права в суперечку двох божевільних про роль і місце держави в розвитку суспільства? Чи буде він сперечатися й нав’язувати їм свій науковий погляд? Навіщо сперечатися з людиною, яка не розуміє суті, предмета спору і не володіє елементарними поняттями, якими оперують професійні юристи?
— Як прокурори протистоять зовнішньому тиску, що додає їм сили?
— Різним людям сили додають різні речі, але я не випадково кажу, що визначальним є відчуття справедливості та чесність працівника перш за все перед самим собою. Якщо людина чесна, їй нічого не страшно, вона не боїться цих замовних впливів, участі в цьому процесі політиків, фальсифікацій, спотворення фактів, помилок керівництва. Але коли порушується питання про фізичне усунення, тут уже потрібно швидко реагувати, адже нічого важливішого за людське життя немає.

«Немає жодного працівника правоохоронних органів, якого б не намагалися підкупити або залякати»

— Чи зустрічали ви нечистих на руку прокурорів? Чи пропонували вам хабарі?
— Бувають нечисті на руку прокурори, як і представники інших відомств. Бувають і нечисті на руку судді, і юристи підприємств, і президенти, і депутати, і директори заводів. Не в професії справа. Немає таких країн, де не живуть злочинці. І не було. Чи пропонували мені хабарі? А як ви собі уявляєте пропозицію хабара?
— Наприклад, сума грошей, преференції, бізнес, посада.
— Я спілкувався зі злочинцями, великими політиками, депутатами, підприємцями й багатьма іншими. Всі вони різні. Ситуації, коли хтось ставив для себе завдання мене підкупити, були. Так ви й не знайдете жодного працівника правоохоронних органів, якого хтось колись не намагався підкупити або залякати.
— Які «послуги» працівників прокуратури люди найчастіше намагаються оплатити?
— Якщо в людини є проблема і вона готова її вирішити за будь-які гроші, то їй все одно, кому давати хабар — голові райадміністрації, головлікарю чи прокурору, а хто, що, кому і скільки пропонує, я не знаю.
— На ваш погляд, наскільки престижна професія юриста в Україні?
— Ця професія престижна в усіх країнах світу і в Україні також.
— Наприклад, у США професія юриста — одна з найпрестижніших, і, як наслідок, юристів там дуже багато, що навіть стало притчею во язицех.
— Я не думаю, що «дуже багато юристів» — це погано. Та навпаки. Чим більше професіоналів у будь-якій галузі, тим вища конкуренція між ними. Це той випадок, коли чим більше, тим краще. Але порівнювати роботу українських і американських юристів дуже складно. Розумієте, різні правові системи, законодавство, американський юрист працює в інших умовах, тому й престиж професії різний.
— Що б ви побажали своїм колегам до Дня юриста?
— Професійного успіху, успіхів у цій складній і потрібній Батьківщині роботі. Хочу побажати витримки, волі, щоб ніколи ні політичні, ні економічні негаразди не збили зі шляху, яким повинен іти професійний юрист, а саме — шляху справедливості та чесності.

Розмову вів
Всеволод НЕКРАСОВ