Іван ДОМБРОВСЬКИЙ: «Якщо через день змінювати правову базу — порядку в державі не буде ніколи»

Майже 10 місяців ламалися списи навколо приведення до присяги нових суддів Конституційного Суду. Аж доки це питання не стало однією з умов внесення Президентом кандидатури Прем’єра від антикризової коаліції. Нарешті 4 серпня парламентська більшість призначила 5 суддів КС за своєю квотою та, провівши того ж дня процедуру приведення до присяги всіх 14 суддів, розблокувала роботу єдиного органу конституційної юрисдикції.

Через таку тяганину не поміченою з боку держави залишилася доволі значна дата для незалежної України — 10-річчя від дня ухвалення закону «Про Конституційний Суд України». Напередодні ювілею кореспондент «ЗіБ» зустрівся з Головою КС Іваном ДОМБРОВСЬКИМ, який саме нашому виданню дав перше інтерв’ю на новій посаді.

«Найвищі державні інституції мають керуватися законами, а не регламентами, які самі й затверджують»

— Іване Петровичу, очевидно, що 10-та річниця діяльності Конституційного Суду є дещо неоднозначною датою з огляду на епопею з приведенням до присяги суддів нового складу КС. Ви особисто не втомилися чекати?
— Десяту річницю ми відзначатимемо 18 жовтня: запросимо суддів у відставці, працюючих суддів, керівництво держави, голів парламентських комітетів, з якими співпрацюємо. Ми нікого не запрошували з-за кордону, оскільки дуже мало часу для підготовки, та й з фінансуванням такого свята є певні проблеми. Тому ми вирішили десь після Нового року провести більш урочистий захід міжнародного характеру, на який запросити, зокрема, і голів конституційних судів з інших країн.
Відносно нашого довгого очікування. Знаєте, я працював у Верховному Суді, а там стільки роботи, що про це не було часу думати. Деколи нагадували, мовляв, у вас не приймають присягу і вже треба скликати новий з’їзд, бо минув місяць, відведений законом для присяги судді КС… Я намагався не реагувати на такі речі, бо в мене й у ВС було достатньо роботи.
— Чи маєте ви намір як Голова КС ініціювати зміни до законів, аби унеможливити подібні ситуації в майбутньому.
— Наразі у Верховній Раді розглядається кілька проектів щодо внесення змін до закону про Конституційний Суд. У Міністерстві юстиції, наскільки мені відомо, також працюють над цим. Єдине, чого ми прагнемо, аби це не відбувалося так розрізнено, щоб була створена спільна група, аби досягти результату.
Ми намагалися десь у березні-квітні ініціювати зміни до закону, подали їх до Секретаріату Президента, але вони так і не пройшли.
— Якими були ваші пропозиції?
— Ми пропонували спростити процедуру, аби судді приймали присягу на засіданні самого Суду, незалежно від того, ким вони призначені. За іншим варіантом, який, напевне, є оптимальним, судді мали б складати присягу перед тим органом, який їх призначив. Тобто призначив з’їзд суддю КС — він виходить на трибуну і в присутності Президента, Голови ВР, голів Конституційного та Верховного судів складає присягу. Не було б проблем, бо складання присяги відбувалося б у день призначення, і суддя відразу ж вступав би на посаду.
— Ті, хто виписував таку норму, певне, намагалися підвищити сам статус судді КС, але не так сталося, як гадалося. Чому, як ви вважаєте?
— За 10 років дії цього закону накопичилася низка питань, ми побачили, що існують певні прогалини з його застосуванням. Когось у тому звинувачувати — марна справа, адже закон про КС складався в нашій державі вперше. Завжди потрібен час, аби подивитися, як працює той чи інший закон, і підкоригувати його.
Деякі не врегульовані законом питання вирішені в Регламенті КС. Хоча бажано, аби Суд керувався не Регламентом, а законом. Бо Регламент — це наш внутрішній акт, який завжди можна переглянути. Але в такому разі не буде стабільності, яка, на мою думку, потрібна як матеріальним, так і процедурним правовим нормам. Вищі державні інституції — уряд, парламент — мають керуватися законами, а не внутрішніми регламентами, які самі ж затверджують. Щось не подобається — підправили, змінився голова уряду — знову відредагували. Натомість закон має певну стабільність, бо він проходить через Президента, який має право вето. За таких обставин уже не так легко підлаштовуватися під особистості.

«Ротація відбуватиметься природним шляхом»

— Ваші попередники говорили про необхідність ротації суддів КС: раз на три роки 6 суддів ідуть, 6 суддів приходять. Як ви ставитесь до такої системи?
— Нормально. Я не кажу про кількісні та часові параметри, оскільки сьогодні про це не варто говорити. Наприклад, зараз до КС прийшли 14 абсолютно нових людей. Є й такі, хто вперше одягнув мантію судді. Й ті, хто працював у КС до них, мали б передати свій досвід. Зокрема, нам дуже корисна допомога тих чотирьох суддів, які працювали в попередньому складі КС.
— Вони фактично не встигли попрацювати…
— Чому? Дехто працює вже 3 і навіть 5 років, а з нас, 14, ніхто жодного разу не був на засіданні чи в нарадчій кімнаті КС. То ми їх запитуємо, як нам поводитися в тій чи іншій ситуації… Звичайно, з часом усе напрацюється.
Я — за ротацію. Єдине, що треба продумати, — це визначити перехідний період. Адже всіх нас призначено на 9 років.
— Кожен суддя має зрозуміти, що ротація робиться не проти нього, а задля стабільності в КС.
— Варіанти справді є. Тим більше, що не всі судді пропрацюють увесь термін — 9 років. Скажімо, в мене до 65-тиріччя ще 6 років, і я маю залишити Суд, через рік — ще хтось. Отже, ротація відбуватиметься природним шляхом.
— До речі, була ідея збільшити віковий ценз для суддів Конституційного та Верховного судів. Ви підтримуєте таку ініціативу?
— Недавно наші судді їздили в Литву на міжнародну конференцію. Там вони побачили своїх колег, декому з яких — під 90! Річ не у віці, головне — здоров’я. Добре, якщо людина має здоров’я, яке дозволяє їй працювати. Це ж досвід роботи, чому ж його не використовувати?!
— Противники збільшення граничного віку стверджують, що треба давати дорогу молодим.
— Колись у Союзі був генеральний прокурор, якого, як розповідали, виносили з машини, бо він не міг рухатися. Треба встановити обов’язкові проходження медичної комісії, яка б давала висновок, чи може людина працювати на державній посаді після 65 років. З іншого боку, як ви кажете, слід давати дорогу молоді. У цьому теж є рація, і треба шукати оптимальний компроміс.
— Ви сказали, що набуваєте досвіду в спілкуванні з тими суддями, які залишилися з попереднього складу КС. А чи зустрічалися ви з вашими попередниками?
— Так.
— Якщо можете, розкажіть, про що говорили?
— Вони прийшли тільки поздоровити мене з обранням. Жодних проблемних питань я не порушував, але кожен пообіцяв у будь-який час, якщо потрібно, допомогти порадою. Поки що я не звертався ні до кого.
— Тобто конкретних запитань, якихось незрозумілостей у вас ще не накопичилося?
— Деякі поради давали — щодо внутрішньої технології роботи. Взагалі ж є Регламент Суду, яким ми керуємося, а екстремальних ситуацій або інших проблем, які б потребували звернення до експерта, не виникало.

«У Конституційному Суді конвеєра бути не може»

— За час, який КС не діяв, у суспільства й державних органів накопичилися запитання до нього. Рішення за чиїм поданням — Президента, уряду чи народних депутатів — ви б хотіли оприлюднити першим? Наприклад, щодо політреформи, щодо контрасигнації указів Президента тощо.
— Над цим я не замислювався, хоча бачу одну справу, яку проситиму суддів готувати до якнайшвидшого вирішення. Йдеться про тлумачення певних законів щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців. Ця проблема занадто серйозна і стосується тисяч людей.
Проблема в тому, що загальні суди приймають рішення, які суперечать одне одному. В одних областях задовольняються такі позови, в інших — позивачам відмовляють. Це питання розглядалося і на Пленумі Верховного Суду, де ми дали роз’яснення. Але ініціативна група, яка представляла інтереси пенсіонерів-військовослужбовців, залишилася ним не задоволена.
Я зустрічався з ними ще як секретар Пленуму і порадив звернутися до КС. Адже на Пленумі рішення приймалося більшістю, хоча я особисто займав іншу позицію. І хоча будь-які справи, напевне, важливі для суб’єкта звернення до КС, думаю, що можна виокремити найважливіші, які стосуються багатьох людей.
— Певне, й Кабмін розраховує, що його подання також розглянуть серед перших.
— На жаль, склалася така тенденція: якщо Кабмін або Президент чогось не розуміють чи не хочуть розуміти в Конституції або законі, то одразу ж звертаються до КС. Але так можна щодо кожної статті, щодо кожної постанови чи указу засипати нас поданнями, і буде, як у Верховному Суді — 40—50 тис. справ, що роками не розглядатимуться. Нас лише 18 суддів. А в Конституційному Суді конвеєра бути не може, до речі, як і у Верховному. Людина готова почекати і довше, головне — правильно вирішити спір. А правильно вирішити нашвидкуруч неможливо.
Тому я би хотів, аби саме справа пенсіонерів-військовослужбовців знайшла якнайшвидше вирішення. Це — люди похилого віку, для яких чекати рішення роками обтяжливо. Можливо, дехто й не дочекається нашого рішення.
Є ще схоже звернення, пов’язане із соціальним забезпеченням прокурорських працівників. Такі справи, вважаю, мають розглядатися першочергово.
— Згоден, що ці справи мають велике суспільне значення з погляду людей. Але ж влада насамперед вимагає від КС стати арбітром у спорах між Президентом і Прем’єром, які фактично є конкурентами в повноваженнях у новій політичній системі. КС морально готовий до цього?
— Готуємося. А морально, гадаю, ми готові до всього. Це як коня тримати в стайні довго, а потім випустити в поле. Ще не було створено колегій, а в мене вже питали: коли ж будуть роздавати справи? Але ми справи не суддям роздаємо, а колегіям із 6 суддів.
Після того як обрали колегії, секретарів колегій, уже наступного дня приблизно 35 справ роздали. Кожен суддя отримав по 2—3 справи. Це ті справи, які були в Суді до серпня. Решта, які надходять зараз, рухаються в загальному порядку.
— Сьогодні в пресі чимало посадовців тлумачать Конституцію щодо того, які права за її новою редакцією має Президент, Кабмін, Верховна Рада. І якщо КС не спроможеться з першої спроби продемонструвати жорстку позицію, він знову опиниться під шквалом критики та звинувачень у політичній заангажованості.
— Розумію. Як у народі кажуть: перевести на стрілочника. Я зустрічався з Президентом, Прем’єр-міністром, Головою Верховної Ради. Єдине, про що їх просив: звичайно, кожен може звертатись, та не треба звертатися з будь-якого питання, яке раптом у когось виникне. Треба примусити клерків не працювати на задоволення власних амбіцій. Як зазначено в одній зі статей, яку я прочитав, чиновники штучно створюють «правові колізії» там, де їх немає, аби продемонструвати свою «дуже активну» роботу.
У Суді визначена певна, тривала процедура розгляду справи: отримання висновків експертів, учених, міжнародних організацій тощо. Переконаний, що є питання, які високі посадовці можуть вирішити між собою. І про те, кому раніше підписати, і яке значення має підпис на указі. Чекати рік, доки КС оприлюднить свою думку, — несерйозно з їхнього боку, оскільки це паралізує чиюсь роботу, дію нормативного акта.
Уряд закидає нас поданнями щодо повноважень Президента — то прийміть закон про уряд. Те ж саме, до речі, стосується і закону про Президента, Регламенту Верховної Ради. Проголосуйте у Верховній Раді за відповідний закон і відправте його Президенту на підпис. Він почитає і погодиться з ним або не погодиться, висловивши свої пропозиції. Це — нормальний вихід із ситуації. Сподіватися, що будь-яку дрібницю вирішуватиме Суд, — неправильно!

«Хто як бачить, так і тлумачить. Або змінює закони»

— Переважно політики схиляються до іншого виходу — змінити Основний Закон…
— Якщо вносити зміни до Конституції, я б запропонував таке: виділити кілька законів і назвати їх конституційними. Тобто ввести в ієрархію нормативних актів проміжний рівень між Конституцією і звичайним законом. Для прийняття конституційних законів слід збільшити квоту, скажімо, до 300 голосів. Йдеться про закони про судову владу, про Кабмін, про Президента, про Верховну Раду, в яких слід усе розписати. Але ці закони будуть більш захищеними, ніж «звичайні», які можна змінювати простою більшістю в 226 голосів.
Наприклад, суди тут не можуть нічого вирішувати, бо закони приймає Верховна Рада. Президент також є суб’єктом законотворчості, бо може ветувати ухвалені парламентом закони. Крім того, Президент вирішує певні проблеми шляхом видання указів. Але такі повноваження мають бути чітко розмежовані, аби не виникало конфліктів.
Ми не претендуємо на те, аби приймати закони, оскільки згодом ми ж будемо їх застосовувати. Але візьміть закон про Конституційний Суд, який КС і тлумачить, тобто як бачить, так і тлумачить. І суб’єктивізм тією чи іншою мірою все одно буде. Тому закон про КС, можливо, слід прийняти на більш серйозному рівні, або бодай основи основ закласти в Конституцію, не обмежуючись кількома загальними статтями, зокрема процедурою обрання Голови КС.
— Тобто, на вашу думку, процедурні норми слід внести до закону?
— Так, звичайно. Бо ми дійшли до того, що Пленум Верховного Суду також ухвалив сам собі Регламент. Наприклад, як обирається заступник Голови ВС. А потім прийде хтось новий і запитає: а де записане те чи інше процедурне питання? Наприклад, скільки разів одна людина може обратися заступником Голови ВС, чи можна призначити «сторонню» людину, чи має вона пропрацювати у ВС певний час? Підправили Регламент — і нема проблем, хоча все це мало б визначатися законом.
— Інакше щоразу його можна переробляти під конкретну особу…
— Так, але в Регламенті Пленуму ВС принаймні міститься застереження, що за 6 місяців до обрання Голови ВС у ньому не можна нічого змінювати.
Та без Регламенту ми теж не можемо. Ось приймаємо перші рішення — і вже виникають спірні питання. Ми звертаємося до закону — вони не вирішені, до Регламенту — вирішені. Усе, діємо так, як записано в Регламенті.
Можливо, нам не подобається цей Регламент, бо не ми його приймали. Але ж попередній склад КС чимось керувався, якісь підстави були, чому має бути так чи інакше. Якщо ми побачимо, що норми цього Регламенту хибні, то будемо вносити до нього зміни. Але бажано, аби основні засади були деталізовані в законі. Регламент має визначати нашу внутрішню організацію: хто, кому, що передає і в які строки, за яким режимом працює секретаріат, скільки він має днів на опрацювання подання чи звернення тощо.
— До речі, ви казали, що Регламент прийняв попередній склад. Але є ще ціла низка рішень КС, в яких були висловлені принципові правові позиції. Як бути з ними, і чи судді КС якось зв’язані цими позиціями при вирішенні нових справ? Чи не буде так: ми це забудемо і приймаємо все по-новому?
— Питання проблемне, і воно стосується не тільки Конституційного Суду. Поки що чітко на нього відповісти дуже складно.
Я взагалі за те, аби правова база була стабільною, бо якщо через день щось у ній змінювати — порядку в державі не буде ніколи. Це стосується і рішень КС, бо вони є обов’язковими до виконання. Та, на жаль, їх не дотримуються.
Наприклад, Суд щороку розглядав справи щодо фінансування судової влади. Але з огляду на проект бюджету-2007 у цьому році знову буде те саме. Я вже мав розмову з Головою ВР Олександром Морозом: навіщо, знаючи про рішення КС із цього питання, з року в рік повторювати одну й ту саму помилку? Це ж навмисно ігнорується рішення Суду! Бо обставини справи однакові тільки рік в назві закону не 2004-й чи 2005-й, а 2006-й. З іншого боку, як він каже, що депутатів 450 і кожен голосує так, як хоче.
Стабільність має бути, і, звичайно, у рішеннях КС також. Тому, перш ніж взяти справу до розгляду, ми  дивимося, чи не вирішувалася ця проблема раніше. Бо є такі, хто повторно звертається з тим самим поданням.
— Певне, сподіваються, що новий склад КС тлумачитиме по-новому…
— Можливо, так і є, або люди не знають, що ми відслідковуємо все, що приймалося раніше. З іншого боку, якщо взяти практику Європейського суду з прав людини, то він дозволяє собі в окремих випадках, пославшись на рішення тридцятирічної давнини, сказати: дійсно, на той час ми так дивилися на цю проблему, але життя не стоїть на місці. Адже законодавець також дозволяє собі міняти закони, а інакше й бути не може.
Чи могли ми 30 років тому говорити, наприклад, про космічне право? Та ніхто про це навіть не замислювався! А зараз ці суспільні відносини виникають і потребують урегулювання.
Коли я бачу, що закон недолугий, то його треба виправляти, а не ставати в позу. Можливо, і Конституційний Суд дуже обережно буде щось підказувати законодавцю.
Крім того, в нас є одне подання, яке стосується старих норм Конституції. Але ж тих норм уже немає, отже, нам тут нічого розглядати. Якщо суб’єкт хоче, хай звертається з новим поданням, з приводу чинної редакції. Тобто ми інколи не встигаємо за змінами, які вносить законодавець.
— Особливо, коли вони приймаються за день, унаслідок політичного компромісу.
— То є і такий підхід, коли замість права законодавець керується сьогоденною, політичною метою. Але ж найкращий шлях, про це я теж говорив з усіма керівниками держави, — рухатися вперед, а не назад. Навіть якщо допущені якісь помилки, є певні недоречності.
До слова, вони стосуються і Конституційного Суду. Бо раніше в Конституції було записано, що Президент, Верховна Рада і з’їзд суддів призначають по 6 суддів КС. І все, крапка. Тепер записано: «…призначають та звільняють». А закон про КС залишається в старій редакції. Президенту чи Верховній Раді цю норму виконати не складно, бо вони діють постійно. А як бути зі з’їздом суддів? Скликати 500 чоловік з усієї країни, аби звільнити суддю КС за власним бажанням чи через досягнення граничного віку? До чого тут з’їзд?

«Рішення КС написані не для того, щоб вони втрачали чинність»

— Ви згадали про деякі норми Конституції, які втратили чинність. А чи втратили разом з ними чинність рішення КС щодо цих норм?
— Рішення КС написані не для того, щоб вони втрачали чинність.
— Але ж норма вже не діє?
— То й не буде застосовуватися. КС працює для того, аби дати офіційне тлумачення, сказати, як треба застосовувати ту чи іншу норму. Але ту норму, яка втратила чинність, ніхто вже не застосовуватиме, бо її не існує.
— Норми не існує, проте попередній склад КС так і не дійшов згоди: вважати рішенням КС весь текст чи лише резолютивну частину? Тобто чи є правові позиції, висловлені на обгрунтування рішення, джерелом права?
— Поки що ніхто чітко не довів, що рішення КС є джерелом права, але так воно є на практиці. Адже й суди посилаються на них, і та ж Верховна Рада, якщо захоче, може ними послуговуватися. До речі, шкода, що ні Верховна Рада, ні Президент не мотивують своїх рішень. Так, певна мотивація висловлюється під час обговорення, але, щоб про неї дізнатися, необхідно звертатися до стенограми чи протоколу засідання. Натомість суд своє рішення обов’язково мотивує. Тому правові позиції з мотивувальної частини теж мають враховуватися, оскільки вони повинні відповідати резолютивній частині. Якщо цього немає, акт важко назвати судовим рішенням.
— У судах загальної юрисдикції, якщо суддя неправильно обгрунтував рішення, то все рішення скасовується. Правові позиції в мотивувальних частинах рішень КС викладені набагато ширше за резолютивні, але до них звертаються дуже рідко. Чому?
— Коли я працював у Верховному Суді, дехто, звертаючись до рішень КС, дивився лише їхню резолютивну частину, а я часто заглядав і в мотивувальну. Мотивувальна частина пишеться саме для того, аби підтвердити висновки Суду. Звичайно, якби суд загальної юрисдикції послався на мотивувальну частину рішення КС, це було б цілком природно. Так само використовуються рішення Європейського суду.

«Ми мусимо враховувати рішення Євросуду, аби не створювати проблем для держави»

— Скоріше так само не використовуються, якщо говорити про нашу судову систему та й інші державні установи.
— Я 9 років пропрацював у Верховному Суді, тому можу сказати відверто, що, справді, ці рішення дуже рідко використовуються в судовій практиці. І дуже важко втілити в життя іншу позицію. Місцеві та апеляційні суди майже не посилаються на рішення Євросуду. Хіба що в Миколаєві, де заступник голови суду захищав кандидатську й займався цією проблематикою, та в Апеляційному суді м.Києва…
У Верховному Суді теж було непросто, але поступово відбувся перелом у правосвідомості. Зараз судді вже вказують справу, з якої запозичена правова позиція, або просто використовують форму з рішення. Але не головне, аби містилася назва справи. Важливіше, аби при вирішенні спірного питання використовувалася мотивація, яка враховує вимоги конвенції та прецедентне право Євросуду.
— До речі, у Верховному Суді були думки, що рішення Євросуду не є для нас указом, бо стосуються конкретної справи й вичерпуються їхнім виконанням. Так само можна сказати, що й рішення КС теж вичерпується конкретною справою.
— У законі про ратифікацію Конвенції про захист прав людини та основних свобод записано, що ратифікується і приймається до виконання не лише конвенція, а й рішення Європейського суду, які є для нас обов’язковими. А вони є обов’язковими не тільки в тій частині, що Україну зобов’язали сплатити заявникові, скажімо, 700 евро компенсації, а й рішення в цілому, з правовими позиціями, висловленими в ньому.
— Проте, коли я спілкувався з суддями, вони обстоювали думку, що, мовляв, заплатили гроші за рішенням — й обов’язок перед Європою виконано.
— За такої позиції виходить, що суду це взагалі не стосується, але ж у рішеннях звертається увага і на помилки самих суддів. Так, Європейський суд оцінює виконання обов’язків державою в цілому і не критикує окремі суди чи органи влади. Він каже, що винна держава. І його рішення є підставою, аби переглянути конкретне рішення.
Є випадки, коли критикується наша законодавча база, бо, на жаль, Верховна Рада і взагалі всі наші державні органи майже не реагують на ці рішення. Думаю, колись це нам відгукнеться. Бо вже вирішено десятки справ на користь українців через брутальне невиконання судових рішень. Тут не суди допустили помилки, а держава, яка не врахувала, що судочинство тоді здійснилося, коли судове рішення виконане, а не лише оголошене.
— Чому стільки років домінувала інша позиція? Адже поміж правників найвищого рівня побутувала думка: рішення прийняли — зобов’язання виконали. А не виконувати судові рішення вже давно стало для нас недоброю традицією.
— Напевне, треба повернутися до початку нашої розмови: скільки років суддя може залишатися на посаді? Я працюю суддею вже 31 рік. Одні судді намагаються йти в ногу з часом, швиденько перебудовуються, бо назад дороги немає, треба рухатися вперед. А дехто настільки консервативний, що його лякає навіть сам процес пошуку потрібного рішення Євросуду, аби застосувати його під час розгляду справи.
— «Закон і Бізнес» регулярно друкує рішення, ухвалені Євросудом проти України.
— Так, ви робите добру справу, але ж їх треба ще прочитати, зрозуміти, запам’ятати, а не хочеться. Погано, що в нас бракує відпрацьованої системи, за якою в будь-який час можна знайти потрібний прецедент Євросуду. Та набагато гірше, коли в позові чи скарзі сторона безпосередньо вказує на такий прецедент, додає текст рішення, а суддя все одно його залишає без уваги.
— Під час розгляду справ у КС ви теж намагатиметесья апелювати до суддів щодо застосування позицій Євросуду?
— Думаю, так. Ми мусимо їх враховувати, аби не створювати проблем для держави в майбутньому.
До речі, ми виявили й нові проблеми, наприклад щодо посилання на Конституцію в рішенні Суду. На мою думку, резолютивній частині має передувати посилання на статті Основного Закону, якими керується Суд, ухвалюючи рішення чи висновок.
Так само й районний суд. Хіба він не повинен все починати із конституційних норм, наприклад про забезпечення права на працю, на її оплату, на охорону здоров’я тощо? Звичайно, в Конституції про конкретну особу не йдеться, не вказується, скільки квадратних метрів житлової площі забезпечують право на житло, гарантоване державою, як і кого можна в те житло вселити, а як — виселити. Але Конституція — це основа основ. І згадування її норм у судовому рішенні додає авторитету і Конституції, і самому рішенню.

«Окрема думка хоча б допомагає судді відхреститися від незаконного рішення»

— Очевидно, що в Суді зійшлися юристи різних шкіл права, з різним баченням теоретичних і практичних питань. Вам, як головуючому на засіданнях, доведеться шукати точки дотику, аби врешті-решт було ухвалене певне рішення. Чи маєте якийсь секрет того, як можна переконати двох юристів у тому, що в них не три, а одна думка?
— У них все одно залишаться різні думки. А на прийняття рішення спрацює вольовий чинник — більшість, нічого іншого не вигадаєш. Кожен залишиться на своїй позиції й може викласти її як окрему думку. До речі, працюючи у ВС, я написав близько двох десятків окремих думок.
— Не знав, що суддя ВС має час на окремі думки, бо їх ніколи не друкували.
— Є така практика, але сама по собі окрема думка нині не може бути реалізована. Коли існував наглядовий порядок, Голова ВС, прочитавши окрему думку судді, міг унести протест і передати його на розгляд Пленуму. Тепер, коли Пленум позбавили функції судового органу з розгляду справ, начебто немає сенсу в окремих думках.
Мене запитували: для чого ти їх пишеш, втрачаєш час у вихідні? Проте в такий спосіб, по-перше, я морально себе очищаю від позиції більшості, з якою не згоден. Так, я підписую рішення, бо не можу не підписати, але хай люди знають, що я його не підтримую.
Наприклад, кілька років тому дискутувалося право акціонера ЗАТ продати свої акції сторонній особі. Я стояв на позиції, що він має таке право, бо інакше ми обмежуємо право акціонера вільно розпоряджатися своєю власністю. Та колегія суддів, яка розглядала цю справу, пристала на протилежну позицію, а я написав окрему думку. Потім я випадково натрапив в ухвалі іншої п’ятірки суддів на мою позицію. Ці справи добре відомі: перша — між Дарницьким і Борщагівським фармацевтичними заводами, а друга — між «Оболонню» і «Сарматом».
— Проте для необізнаного в цих тонкощах суспільства і преси різне застосування закону в схожих справах говорить лише про те, що сторона, яка виграла спір, просто запропонувала більший хабар.
— До речі, про хабарі. Окрема думка хоча й не має практичних перспектив для використання, та допомагає судді відхреститися від звинувачень, що він причетний до незаконного рішення. Бо якщо з трьох суддів двоє прийняли «потрібне» рішення, третій усе одно підписує його. Кому він потім пояснить, що не брав хабара, що був іншої думки? Це ж ніде не фіксується, бо сховане за таємницею нарадчої кімнати, де протокол не ведеться.
Далі. Якщо факт хабарництва спливе, ті, хто брав, потягнуть за собою і третього. Якщо ж є окрема думка, вона публічна, її можна поширити в пресі — ось вам і доказ, що ти не причетний до того рішення. Між іншим, я був морально задоволений, коли один юрист, хоч і написав про мене не зовсім приємні слова критики, але подякував за окрему думку, яка була додана до справи.
— У КС вам три роки не доведеться складати окремі думки. Бо це не зовсім зручно, коли Голова відкрито заявляє про незгоду з позицією більшості…
— Незручно, але це — нормальне явище. Пам’ятаєте вибори президента США, коли спір щодо результатів у Флориді дійшов до Верховного суду? З 9 суддів, які розглядали цю справу, троє були іншої думки, і серед них — голова суду.
Так, окрема думка частково розкриває таємницю нарадчої кімнати, бо стає зрозуміло, хто голосував проти, але це — законне розкриття таємниці.

«Правду приховувати не треба»

— Судді загальних судів не дуже шанують пресу й намагаються уникати спілкування з журналістами. Ви готові до публічності?
— У 1997-му я прийшов у ВС, а через рік був проведений семінар суддів із журналістами. Відтоді я дуже багато разів брав участь у різних заходах, на яких була присутня преса. Я не боявся спілкування і висловлював свої думки. Мене потім критикували у ВС — начебто, виступаючи в пресі, я посягаю на святе — таємницю ухвалення рішення. Однак про святе, про те, що відбувається в нарадчій кімнаті, — я ніколи нічого не говорив. Якщо ж я по-іншому бачу проблему, то чому не можу сказати правду? Правду приховувати не треба.
Мундир інколи змінює людину, і посада до чогось зобов’язує. Стаття 17 закону про КС каже, що суддя після прийняття рішення може висловлювати публічно свої думки, бачення, зокрема, проводити прес-конференції, але після, а не до прийняття рішення. Адже, коли журналісти ставлять судді КС запитання, кожне має певний підтекст. Відповідаючи, я наперед висловлюю свою позицію, чого суддя КС робити не повинен.
Після прийняття першого рішення і його оприлюднення ми обов’язково проведемо прес-конференцію, бо можна буде сказати конкретно, що вже зроблено. Можливо, це станеться на 100-й день мого головування в Суді або раніше.
— Чи буде збережено традицію, коли суддя-доповідач або Голова КС обов’язково проводять прес-конференцію після оприлюднення рішення?
— Думаю, так. Бо суддя-доповідач глибше володіє питанням і може детальніше роз’яснити суть рішення Суду. Правда, деякі судді попереднього складу жодного разу не виходили на таке спілкування з пресою. Є й у нашому складі такі, хто наперед відмовляється. Інші — навпаки, відкриті для спілкування.
— Раніше, якщо суддя-доповідач не хотів іти на прес-конференцію, до журналістів виходив Голова КС.
— Я нікого примушувати не стану. Якщо суддя-доповідач не захоче виходити до журналістів, а я бачитиму, що справа потребує роз’яснень, викликає суспільний інтерес, то, як Голова Суду, повинен буду йти в бій. Звичайно, перше слово — йому. Але не можна нехтувати можливістю через журналістів більш доступно пояснити людям, яке рішення ми ухвалили.
Суд працює насамперед для людей, а журналісти — це посередники між людьми і владою. Тому я кажу суддям: пробачте, але це — наш обов’язок, хоча в законі про Конституційний Суд він не зазначений. Проте є право журналістів на таке спілкування, право людей знати про нашу діяльність.
Хоча не можна засуджувати суддю за те, що він відмовляється від інтерв’ю. Натомість керівник будь-якої державної установи зобов’язаний забезпечити журналістам їхнє право на інформацію.
— Останнє запитання: що ви побажаєте собі й суддям КС на найближчі 100 днів?
— Я хочу побажати не лише на найближчі 100 днів, а на всі 9 років. Побажати, аби в нас збереглися такі ж нормальні стосунки, які вже налагодились. Так, у когось ще запах партквитка не вийшов з кишені, але побажаю, аби вони швидко забули про це і знали, що Конституція для судді КС — єдиний закон, якого ми повинні дотримуватись.
У нас нормальний мікроклімат, про що свідчать  вибори Голови та його заступників. Незважаючи на те, що прийшли нові люди, голосування відбулося дуже толерантно. От таку толерантність я бажаю нам зберегти на всі 9 років.
— Тоді від імені читачів я, по-перше, поздоровлю вас із висловленою вам довірою, бо ви змогли переконати 17 юристів, що гідні цієї посади, і хочу побажати, щоб у вас не було претензій до журналістів, аби ми завжди об’єктивно висвітлювали ваші позиції.
— Спасибі. У мене до журналістів завжди було тільки одне побажання: будьте об’єктивні. Не вигадуйте нічого. Тим більше, в такому виданні, де на першому місці слово «закон».

Розмову вів
Роман ЧИМНИЙ