Голова Апеляційного суду Житомирської області Віталій КОТІК:

«Суддя повинен отримувати гідну зарплату відповідно до високого соціального статусу»

Розробляючи законодавчі зміни, їх ініціатори не завжди можуть спрогнозувати, як новації реалізовуватимуться на практиці та чи принесуть бажаний результат. Останнім же часом у системі правосуддя відбулися суттєві перетворення і готуються нові. Про те, як судді сприймають нововведення та на які проблеми законників варто було б звернути увагу можновладцям, кореспондентові «ЗіБ» розповів очільник Апеляційного суду Житомирської області Віталій КОТІК.

«Повноваження голови суду суттєво зменшились, а відповідальність залишилась»

— Посаду голови Апеляційного суду Житомирської області ви обійняли тільки на початку цього року. Які основні цілі окреслили для себе на перший час?

— Основна ціль — утілення в життя державної волі, закріпленої в законах. А цього неможливо досягти без створення необхідних умов для належного функціонування суду.

Насамперед у колективі має бути на належному рівні морально-етична атмосфера. Звичайно, облік і контроль, як указував класик, це перша заповідь, але в колективі мають панувати доброзичливість і довіра.

Облаштування робочих місць працівників теж не може залишатися поза увагою голови суду. У нас гарна сучасна будівля, але значна її частина з 2003 року перебуває в тимчасовому користуванні установи, яка не має жодного стосунку до здійснення правосуддя. У той же час судді змушені працювати по двоє-троє в одному кабінеті, хоча ч.2 ст.133 закону «Про судоустрій і статус суддів» гарантує кожному з них забезпечення окремим кабінетом. Ми не можемо заповнити штати суддів та їхніх помічників, облаштувати достатню кількість залів судових засідань, щоб ліквідувати залишок нерозглянутих справ. Сподіваюся, що нам вдасться вирішити цю проблему за сприяння місцевої виконавчої влади, яка обіцяла допомогу.

Головні наші завдання — оперативне слухання справ та суттєве скорочення кількості цивільних і кримінальних справ, які суди області розглядають роками. Найбільше занепокоєння викликають справи, підсудні в яких тривалий час перебувають під вартою. Крім того, чекають розгляду тисячі адміністративних справ, пов'язаних із соціальними виплатами, хоча це питання давно мало бути вирішене на законодавчому рівні.

— Після судової реформи суттєво зменшилися повноваження голови суду. Як ви ставитеся до цих новацій? Чи достатньо сьогоднішніх можливостей для ефективної роботи?

— Внаслідок судової реформи методи і форми керівництва судом кардинально змінились. Організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат на чолі зі своїм керівником. І я вважаю правильним позбавлення голів судів певної частини адміністративних важелів. Це унеможливлює вплив на здійснення правосуддя. Найбільш реальним захистом від такого втручання повинні бути саме органи суддівського самоврядування.

Але все ж таки персональна відповідальність за додержанням вимог законодавства в кожному суді фактично покладається на голову установи. Тобто повноваження суттєво зменшились, а відповідальність залишилась. Ставлячи вимоги до голів судів про покращення роботи, необхідно звернути увагу на те, чи мають вони реальний механізм і правові важелі для виконання цих вимог.

— Відповідно до прийнятих рік тому змін голови судів не можуть бути членами рад суддів. На вашу думку, чи доцільне таке обмеження?

— Згідно з п.3 ч.6 ст.122 закону «Про судоустрій і статус суддів» «рада суддів вносить подання Вищій раді юстиції щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах та звільнення їх з таких посад».

На мою думку, обмеження права голів судів бути членами рад суддів є доцільним. Суддів на адміністративні посади повинні призначати їхні колеги, які самі не перебувають на таких посадах. Тому що таке призначення приводить до простого правила: ти сьогодні призначаєш мене, а я завтра — тебе.

Органи суддівського самоврядування у своїй основі повинні формуватися з низових ланок, а не вищих і реально забезпечувати та охороняти суддівську незалежність.

«Фінансування нашого суду на цей рік знижено»

— Багато суддів скаржаться на умови праці: старі приміщення, не вистачає оргтехніки, не в усіх є власні кабінети. При цьому ще рік тому лунали заяви про відсутність у судах коштів навіть на оплату поштових і комунальних послуг. А яка нині ситуація у вашому суді?

— Лише ці статті видатків і профінансовані. Хоча левову частку коштів «з'їдають» адміністративні справи. Фінансування нашого апеляційного суду на цей рік знижено: на заробітну плату виділено на 5% менше грошей, на оплату послуг — на 40%, на придбання обладнання і предметів довготривалого користування кошти взагалі відсутні. «А бідний суд — небезпечний суд», — сказав у своєму інтерв'ю мій колега з Чернігова Садіг Тагієв. І я цілком з ним згідний. Ми не можемо заповнити вакансії, закупити техніку в достатній кількості і т.д. Сьогодні, на жаль, судді неналежним чином забезпечені всім необхідним для роботи та мають надмірне навантаження, але ці фактори не повинні жодним чином впливати на правильність судового рішення.

— Нещодавно Верховна Рада прийняла закон «Про судовий збір». На вашу думку, чи дозволять зміни підняти фінансування третьої гілки влади на достатній рівень?

Сподіваюся, що з прийняттям закону «Про судовий збір» ситуація з фінансуванням у судах покращиться. Та наскільки вона поліпшиться, залежить від того, хто ж реально буде розпоряджатися зібраними коштами.

«Запроваджено централізований конкурс за єдиними критеріями та на єдиній методологічній основі»

— Влітку Вища кваліфікаційна комісія почала тестування кандидатів на посади суддів. Як ви вважаєте, чи дозволить новий механізм проводити якісніший відбір?

— Нова процедура добору кандидатів для першого призначення на посаду судді є доволі прогресивною. За умови добросовісного дотримання цієї процедури вона може забезпечити об'єктивний добір.

Я глибоко переконаний, що анонімне тестування — це чи не єдиний спосіб для того, щоб уже на етапі формування суддівського корпусу зменшити ризик потрапляння до нього непідготовлених чи випадкових людей.

Однак при остаточному затвердженні на посаду судді потрібно, щоб ураховувалися досвід роботи в галузі права, моральні якості кандидата та життєвий досвід, який далеко не завжди тотожний кількості прожитих років. Адже існують суворі реалії, пов'язані з чесним виконанням обов'язків, величезною завантаженістю та відповідальністю за кожну свою дію, необхідністю миттєвого реагування в умовах публічності тощо. На мій погляд, якщо особа кілька років не працювала на службі, тісно пов'язаній з участю в судових процесах, є великий сумнів у її придатності для роботи на посаді судді.

— Нову систему добору часто критикують за те, що голови судів утратили можливість впливати на те, які судді прийдуть до їхніх судів. Як ви ставитеся до цього обмеження?

— Порядок призначення на посаду судді суду загальної юрисдикції чітко визначений стст.66—72 закону «Про судоустрій і статус суддів». Тому моє ставлення до нової процедури полягає в додержанні вимог закону. Очевидно, що позитив у новій системі добору дійсно є, оскільки запроваджено централізований конкурс за єдиними критеріями та на єдиній методологічній основі.

Крім того, при призначенні судді й вирішенні питання про його подальше перебування на посаді доцільно було б ураховувати і думку зборів суддів як органу суддівського самоврядування.

— Помічники або інші працівники апарату вашого суду складали тести ВККС? Які їхні результати і враження?

У першому відбірковому іспиті, який був призначений Вищою кваліфікаційною комісією суддів на 22 травня, взяли участь помічники суддів Апеляційного суду Житомирської області. Такий публічний іспит на виявлення реального рівня правових знань та процесуальних умінь їм сподобався, вони були вражені відмінною організацією заходу, гарним ставленням до учасників тестування та автоматизацією процесу перевірки відповідей. На жаль, потрібної кількості балів не набрав жоден. Тож нехай перемагають найсильніші.

«Як працювати ритмічно, коли програма може кілька тижнів не розподіляти справи одному судді?»

— Після введення автоматизованої системи розподілу справ виникло чимало нарікань на нерівномірність навантаження, коли одні судді отримували велику кількість справ, а інші залишалися майже без роботи. Ваш суд стикався із цією проблемою? Як ви загалом оцінюєте роботу автоматизованої системи?

— Запровадження автоматизованої системи розподілу справ сприяє підвищенню прозорості та підзвітності діяльності судів. Уважаю, це підвищить рівень довіри суспільства до судової влади. Що стосується принципу черговості та розподілу однакової кількості справ для кожного судді, то тут маємо велику проблему, оскільки питання пов'язане з технічними параметрами роботи автоматизованої системи документообігу суду, яка, незважаючи на безкінечні вдосконалення, значно обтяжує і без того нелегку роботу судді. Як працювати ритмічно, коли програма може кілька тижнів не розподіляти справи одному судді і протягом того ж часу по кілька десятків у день розподіляти іншому? Згідно з Положенням про автоматизовану систему документообігу суду на зборах суддів ми виключаємо з авторозподілу то одного, то іншого суддю. Але це не єдина проблема, з якою довелося стикнутись. Буває також складно визначити суддів-доповідачів у кримінальних справах, що приходять із районних судів і мають визначені дати розгляду апеляцій. Автоматизована система документообігу при виборі судді-доповідача не передбачає, що в той чи інший час суддя перебуватиме у відпустці.

Такий глобальний проект варто було б «обкатати» в окремих судах, бо ж лихоманить усі суди країни.

— Нині готується проект нового Кримінального процесуального кодексу. Чи погоджуєтесь ви з тим, що чинне законодавство не забезпечує справжньої змагальності сторін й обвинувачення має значно більше шансів на перемогу?

— Так, погоджуюсь. І я думаю, що ухвалення нового Кримінального процесуального кодексу — це крок у правильному напрямку. Він давно очікуваний, адже дозволить на законодавчому рівні змінити принципи кримінального процесу, виключить відверто обвинувальний ухил усіх дій, починаючи від порушення кримінальної справи й закінчуючи процедурами оскарження вироків.

Новий КПК суттєво розширить повноваження сторони захисту, виключаючи монопольне право сторони обвинувачення на збір доказів, їх оцінку і надання суду. Це дасть рівні можливості обом сторонам для доказування своєї правоти вже безпосередньо в суді.

— За даними адвокатів, у нашій державі виправдовують лише 0,2% обвинувачених. Органи розслідування дійсно працюють настільки ефективно чи судді просто не наважуються протистояти прокуратурі?

Відповідь на це запитання міститься у вашому попередньому. Саме чинне законодавство не забезпечує справжньої змагальності сторін, тому обвинувачення має значно більше шансів на перемогу. І я переконаний, що з набуттям чинності новим КПК кількість виправдувальних вироків зросте, оскільки виправдувальний вирок — явище нормальне в демократичному суспільстві.

«Думку громадськості про хабарництво суддів сформували недобросовісні представники сторін»

— Корупція — одна з основних проб­лем нашої держави, стикаються з нею і суди. Що може допомогти у вирішенні цієї проблеми: посилення відповідальності і нагляду за суддями, підвищення зарплат, більш прискіпливе ставлення до кандидатів?

— А хто буде наглядати за тими, хто наглядатиме за суддями? І де гарантії, що вони чесніші від суддів, за якими наглядатимуть? Тому й за ними треба наглядати. Та й критерії їх добору мають бути ще більш жорсткими, ніж добору суддів. Це шлях у нескінченність.

Не треба плодити і годувати наглядачів. Натомість суддя повинен отримувати гідну зарплату відповідно до високого соціального статусу.

Без перебільшення можна стверджувати: корупція в суддівському корпусі найбільш небезпечна, бо підривається віра в правосуддя — останню твердиню законності та справедливості.

На мою думку, вдосконалення процедури добору кандидатів на посаду судді є основною складовою системи запобігання корупції в лавах суддівського корпусу. Особлива увага має приділятися особистим та моральним якостям кандидата. Наприклад, у Республіці Польща до кандидата на посаду судді законом про загальні суди висувається 7 вимог, серед яких на другому місці — психологічні особливості та високі моральні якості. У Сполучених Штатах Америки перед призначенням на посаду судді кандидат проходить серйозну перевірку, включаючи й аналіз рис характеру, оскільки згідно з канонами судової етики США правосуддя не повинні здійснювати особи, які за своїм характером несумісні з цією функцією.

— Особисто вам за час роботи суддею пропонували хабарі? Чи відчували ви різні форми тиску?

— Ні. Корупційні діяння суддів — непоширене явище. Я вважаю, що в значній мірі думку громадськості про хабарництво суддів сформували недобросовісні представники сторін, котрі для виправдання своїх високих гонорарів посилаються на необхідність підкупу судді. Вони досить уміло прогнозують результат розгляду справи і переконують довірителя, що хабар переданий судді.

Проте, незважаючи на це, має бути послідовний і системний підхід до профілактики корупційних дій. І особ­ливу роль у цьому мають відігравати органи суддівського самоврядування, кваліфікаційні комісії суддів та Вища рада юстиції.

А щодо тиску, то найбільші можливості тут має та держава, яка матеріально не забезпечує задекларований високий статус судді — гаранта вільного суспільства.

— Як ви вважаєте, чи складніше судді розглядати резонансні справи і в чому тут можуть бути небезпеки?

— Те, що суддя має бути неупере­дженим і незалежним, є аксіомою. Але й те, що перебування в певному оточенні унеможливлює незалежність від цього оточення, теж не потребує доказів.

При розгляді резонансних справ суддя зазначає дуже емоційного, а нерідко й агресивного інформаційного впливу. І тут на суддю чатує небезпека, оскільки «суддя, який виніс вирок у припадку гніву, сам заслуговує смертного вироку». Ці слова належать гуманістові Мішелю Монтеню, котрий свої філософські «Досліди» написав, уже маючи досвід роботи на посаді судді.

З тих часів люди стали не набагато мудрішими й емоційно стійкішими. Тому я знімаю капелюх перед Павлом Гвоздиком, який, будучи головою Івано-Франківського апеляційного суду, першим у країні спромігся ввести до штату суду посаду психолога. На моє глибоке переконання, це є конче необхідним у такій сфері, як правосуддя.

— І на завершення: якими будуть ваші побажання читачам нашого тижневика?

— Читачам і колективу тижневика хочу побажати здоров'я, успіхів, добра, тобто відчувати себе щасливими. І не сприймайте суддів і судову систему тільки у світлі негативних публікацій та прикладів. Бо насправді більшість суддів працюють добросовісно та чітко дотримуються вимог закону.

Довідка

Віталій Котік народився 4 квітня 1958 р. в селищі Любар на Житомирщині. Після школи працював робітником на заводі, потім служив у армії. З війська повернувся з направленням на вступ поза конкурсом на юридичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Проте подав документи до Харківського юридичного інституту і вступив на загальних підставах.Після закінчення вишу два роки виконував обов'язки народного судді в м.Сквира Київської області. З 1986 р. протягом десяти років — суддя Корольовського районного суду м.Житомира. Далі 14 років працював головою найбільшого в області районного суду — Богунського м.Житомира. У лютому нинішнього року призначений головою Апеляційного суду Житомирської області.

Весь номер в форматі PDF
(pdf, 8.65 МБ)