Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів Ігор САМСІН

«Суддівська професія радикально зміниться тоді, коли відбудеться оновлення юридичної професії в цілому»

16 вересня «кваліфікаційники» відсвяткували свій перший день народження. Цей рік для комісії був непростим: потрібно було не лише зареєструвати ВККС як юридичну особу, а й розробити тести, провести кваліфікаційні іспити для тих, хто бажав одягти мантію. Постійно діючому органу довелося працювати в режимі цейтноту, адже необхідно було якнайшвидше рятувати обителі Феміди від нестачі кадрів — заповнити понад 600 вакансій. Як комісія пройшла цей нелегкий шлях, які перешкоди їй довелося подолати, як обиралися претенденти на суддівські мантії — в ексклюзивному інтерв’ю «ЗіБ» розповів голова ВККС Ігор САМСІН. Також він прокоментував окремі положення внесеного до парламенту народним депутатом Іриною Бережною законопроекту, яким пропонується запровадити організаційні, процедурні та процесуальні зміни в роботі Верховного Суду.

«Цей рік дав комісії колосальний досвід роботи в екстремальних умовах»

 

— Ігорю Леоновичу, насамперед дозвольте від імені редакції та наших читачів привітати вас із першим днем народження ВККС. Бажаємо в наступні роки не втратити набраного за цей рік темпу роботи. Який подарунок на це свято був найкращим?

— Якщо говорити про подарунки, то доречніше було б сказати про відсутність сюрпризів. У цілому рік був дуже продуктивним: апробовано процедуру добору суддів за новим законом; закладено фундамент Національної школи суддів; розпочато цікаві проекти з нашими міжнародними партнерами.

— Що вважаєте головним досягненням за цей рік?

— Безсумнівно, головним досягненням Вищої кваліфкомісії та провідних юридичних навчальних закладів є проведення першого й найскладнішого етапу добору на посаду судді за новою процедурою. Якщо ж говорити про досягнення всієї судової системи, то це — консолідація органів державної влади, відповідальних за формування корпусу професійних суддів.

— Ви розповідали, що ВККС доводилося працювати в екстремальних умовах через те, що вам у найкоротший термін потрібно було заповнити вакансії в судах. Розкажіть, будь ласка, з якими проблемами ви як голова ВККС стикалися під час проведення добору?

— Цей рік дійсно дав комісії колосальний досвід роботи в екстремальних умовах. Були і найвищий рівень відповідальності за добір кандидатів на посади суддів у зв’язку з підвищеною увагою громадськості та міжнародних спостерігачів, і найкоротші терміни підготовки тестових та практичних завдань на іспит, і якісно нові умови проведення кваліфікаційного іспиту: анонімність, одночасність, темпи встановлення результатів.

ВККС отримала виключні повноваження щодо формування професійного суддівського корпусу й одночасно — завдання з багатьма невідомими. Нове завжди складно сприймати й тим більше виконувати. Але проведення кваліфікаційного іспиту відповідно до вимог чинного законодавства було відзначено міжнародними спостерігачами і забезпечило гарантію доступу до судівської професії не стільки всім охочим, скільки тим, хто гідний обійняти посаду судді. Об’єктивність і неупередженість оцінювання результатів кваліфікаційного іспиту дали змогу виявити тих претендентів, які мають належний рівень знань, професійні навички та соціальну свідомість.

— Після оголошення результатів кваліфіспиту один з народних депутатів звинуватив ВККС у корупції. Оголосивши про початок добору кандидатів на посади суддів, чи припускали що очолюваний вами орган можуть звинуватити в хабарництві? Як уникнути таких звинувачень?

— Спробую делікатно і дипломатично відповісти на це запитання. Звинувачення в кримінально караному діянні, зокрема корупції, повинне базуватися на встановлених даних або хоча б на конкретних фактах. Інакше це наклеп, який тягне за собою різні форми юридичної відповідальності. Це по-перше.

Очікувати, що не виникне голослівних звинувачень, навіть у разі глибокого переконання, що для цього немає причин, було б дуже ідеалістично. Проте при всьому своєму досвіді й роках роботи в судовій системі я не міг, точніше не хотів, думати, що ці звинувачення набудуть таких викривлених форм. Це по-друге.

Процедура кваліфікаційного іспиту проходила публічно, тестові та практичні завдання пропонувалися фахівцями провідних юридичних вузів, проходили апробацію й відбиралися механічно. Жодна людина не мала у своєму розпорядженні повного пакета завдань до дня проведення відповідної частини кваліфіспиту. Це по-третє. А по-четверте, висновки потрібно роботи, послуговуючись достовірною інформацією.

 

«Не можуть визначатися пріоритетні регіони для здійснення правосуддя: суддівські кадри повинні бути гідними по всій Україні»

 

— Коли можна очікувати завершення процесу добору кадрів, розпочатого ще в березні? Які прогнози: коли 686 вакансій будуть заповнені й призначені судді нарешті одягнуть мантії та почнуть працювати в обраних ними судах?

— Насамперед зауважу, що 686 — це була прогнозована, а не реальна кількість вакансій на 2011 рік, яку комісія визначила ще на початку року при оголошенні 18 березня 2011 року добору кандидатів на посади суддів. Станом на 19 вересня 2011 року в Україні згідно з повідомленнями голів місцевих судів загальної юрисдикції в них було 635 вакантних посад суддів, на заміщення яких могло бути оголошено конкурс.

Оскільки останнім часом на адресу комісії звучать звинувачення з приводу маніпулювання вакантними посадами, хочу звернути увагу, що не на всі місця, які наразі вважаються незайнятими, може бути оголошено конкурс. Усім відомо, що ВККС здійснює не тільки добір кандидатів на посади суддів, а й вирішує питання про переведення суддів. Якщо суддя подав таку заяву або ж питання переведення комісія вирішила позитивно, то, звісно ж, до прийняття відповідного рішення Президентом не слід оголошувати конкурс на заміщення відповідної вакансії, оскільки це може призвести до рекомендування на одну посаду кількох осіб, що є неприпустимим.

Повертаючись до вашого запитання, інформую, що рішенням комісії від 19.09.2011 конкурс на заміщення 635 вакантних посад суддів оголошений і буде проведений в один день — 28 жовт­ня нинішнього року. Тобто цього дня кожен кандидат, який братиме участь у конкурсі, знатиме, хто одержав перемогу.

Після проведення конкурсу плануємо протягом листопада — грудня 2011 року направити до Вищої ради юстиції рекомендації для призначення на посади суддів усіх переможців конкурсу. На цьому етапі передбачені законом повноваження комісії щодо добору кандидатів закінчуються.

— Чому ВККС спочатку оголосила конкурс щодо трьох областей? Чому від самого початку не було прийнято рішення оголосити конкурс одразу в суди всіх регіонів України?

— Першочерговим завданням ВККС у частині здійснення повноважень щодо добору кандидатів на посади суддів є якнайшвидше заповнення вакансій у тих судах, де вільних місць найбільше й така ситуація негативно впливає на стан здійснення правосуддя. За даними комісії, найбільша кількість вакансій у місцевих судах Вінницької, Донецької, Луганської та Харківської областей.

Саме ця обставина стала причиною оголошення конкурсу на заміщення вакантних посад у судах лише 4 областей. Попередньо було заплановано проводити конкурс до конкретних судів щотижня до кінця 2011 року (починаючи з вересня, згідно з графіком). Оголошувати конкурс в інших областях планувалося щомісяця.

Однак подальше опрацювання поданих у серпні заяв про участь у конкурсі показало, що визначення переможців можливе в один день, а тому оптимальним є оголошення конкурсу з урахуванням вакансій у судах усіх регіонів України та незалежно від спеціалізації. У такому випадку кандидату забезпечується право брати участь у конкурсі на зайняття посади судді в будь-якому суді, відповідно, кожен кандидат зможе дізнатися про результати одночасно з іншими, а не вирішувати: брати участь у конкурсі на заміщення посади судді певного регіону чи чекати оголошення добору в суди інших регіонів України.

Прогнозую, що такий підхід дасть комісії можливість швидко заповнити вакансії, в тому числі й у судах Вінницької, Донецької, Луганської та Харківської областей. При цьому зауважу, що вже 28 жовтня поточного року ВККС матиме інформацію про ті суди, в яких через брак заяв кандидатів залишаються вільні місця, а тому в нас буде можливість у найкоротший строк вирішити питання про повторне оголошення конкурсу на такі посади й кандидати, які брали участь у попередньому конкурсі, але не стали його переможцями, матимуть змогу повторно звернутися до нашого органу й претендувати на посади, які залишилися незайнятими.

— Чому, на думку ВККС, оголошення конкурсу на заміщення вакансій у судах по всіх регіонах України одночасно буде справедливішим? Чому раніше кандидат міг подавати заяви на зайняття посад у п’яти судах, а відповідно до нових умов проведення конкурсу — тільки до одного?

Не можуть визначатися пріоритетні регіони для здійснення правосуддя: суддівські кадри повинні бути гідними по всій Україні — від столиці до селища міського типу. І в цьому, на мій погляд, найвищий прояв демократії та соціальної справедливості. Конкурс на зайняття посади судді — це не вступ до вищого навчального закладу, а кандидати — не абітурієнти. Тому особа, яка подає документи, повинна бути свідомою та впевненою у своїх прагненнях.

 

«Кожен кандидат має своє бачення влаштування особистого життя й уподобання місця проживання, тому питання переведення суддів буде актуальним»

 

— Яка доля скарг до ВРЮ тих кандидатів, які не погоджуються з результатами кваліфікаційного іспиту?

— Ці скарги перебувають на розгляді: яка їх доля — вирішить ВРЮ. Хотів би лише звернути увагу на таке: кількість кандидатів, які складали кваліфікаційний іспит, — 893, кількість осіб, які оскаржили результати, — 19 (17 скарг ВРЮ прийняла до розгляду, стосовно однієї — відмовила кандидатові в поновленні строку на оскарження, одну — нещодавно подано до ВРЮ з пропуском строку, питання про його поновлення наразі не вирішено). Не оспорюючи в жодному разі права на оскарження результатів кваліфіспиту, я би все-таки закликав уважних до цього процесу людей не створювати ажіотажу і не драматизувати ситуацію, оскільки нездорова атмосфера, спровокована заявами, які часом з’являються в пресі і не мають жодних підтверджень, — це не прояв демократії, а свідчення невміння, або швидше небажання, вести конструктивний діалог.

— Припустімо, за час, поки проводився добір кадрів, кількість вакансій збільшилася. Чи не доведеться в такому разі деяким судам чекати наступного добору? Чому не передбачено такої ситуації та не зараховано до резерву не 687 кандидатів, а трохи більше?

— Насамперед тому, що закон не передбачає формування резерву про запас. І це, думаю, правильно. Крім того, ми не прогнозуємо настільки великих темпів зростання кількості вакансій, аби це могло спричинити негативні наслідки для судової системи. Для нових вакансій будуть оголошуватися нові конкурси.

— Ви не виключаєте такого варіанта розвитку подій: претенденти з 34-ї «сходинки» в рейтингу, аби не втрачати даремно час, підуть працювати в суди, розташовані далеко від їхнього постійного місця проживання з надією найближчим часом перевестися ближче додому?

— Ні, такого варіанта я, звичайно ж, не виключаю. Проте з переведенням не все просто: це ж не переміщення працівників з однієї філії підприємства на іншу!

— На кількох засіданнях, де розглядалося питання переведення суддів у межах 5-річного строку перебування на посадах, ви наголошували, що ВККС не профком, який переймається житловими й сімейними проблемами суддів. А в законі «Про судоустрій і статус суддів» не зазначаються умови й причини, на які мають посилатись охочі перейти на роботу до іншого суду. Можливо, потрібно внести зміни до законодавства? Наприклад, зобов’язати суддю відпрацювати певний строк випробування. Якщо якісно розглядатиме справи, матиме позитивну характеристику, зможе перевестися.

— Постановка питання, звичайно, правильна. От тільки акценти насторожують: за вашою логікою виходить, що вимоги до судді, який працює у великому місті, обласному центрі чи столиці, якісно відрізняються від вимог, що ставляться судді, який працює в невеликому містечку. Такий підхід був би явно дискримінаційним і зраджував усі демократичні цінності, які декларувалися під час формування положень закону «Про судоустрій і статус суддів». Усі громадяни України, а також особи, які проживають на території нашої держави, є рівними в праві на доступ до правосуддя. Це означає, що особа, незалежно від того, звертається вона до київського суду чи суду найменшої та найвіддаленішої територіальної одиниці нашої держави, повинна отримати ефективний правовий захист. Повірте, це дуже і дуже важливо розуміти.

Недаремно під патронатом ВККС створено Національну школу суддів. Її основне покликання полягає в методологічному забезпеченні однорідності кваліфікаційного рівня суддів України за допомогою додаткових навчань, семінарів і тренінгів. Не можна здійснювати ранжування за «центровістю»: якщо суддя не справляється з роботою, то це не підстава для відмови в переведенні до зручнішого для нього регіону, а підстава для вирішення питання про його звільнення.

Стаття 73 закону «Про судоустрій і статус суддів» говорить тільки одне: за однакових результатів конкурсу перевага надається тому кандидатові, який має більший стаж роботи на посаді судді.

Звичайно, кожен кандидат має своє бачення влаштування особистого життя й уподобання місця проживання, тому питання переведення суддів буде актуальним. Не хотілося б, однак, суб’єктивізувати підстави переведення. Скажімо, якщо один з подружжя працює в іншому місті і з ним проживають діти, то судді, який здійснює правосуддя, бути відірваним від сім’ї і морально, і фізично непросто. Суддя — людина, і ніщо людське йому не чуже. Я схильний брати до уваги такі об’єктивні причини для переведення.

— Чому тільки нещодавно ВККС почала проводити тестування тих, хто має намір перевестися до іншого суду в межах 5-річного строку?

— Згідно з приписами ст.73 закону «Про судоустрій і статус суддів» суддя в межах 5-річного строку може бути переведений на роботу до іншого місцевого суду за письмовою заявою до ВККС про рекомендування до відповідного суду. При цьому для суддів, які виявили бажання бути переведеними в межах 5-річного строку до суду іншої юрисдикції, законодавець запровадив новелу — складення кваліфікаційного іспиту відповідно до вимог зазначеного закону.

Кваліфіспит полягає у виявленні належних теоретичних знань та рівня професійної підготовленості кандидата на посаду судді, ступеня його готовності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду, а також особистих і моральних якостей кандидата. Лише за результатами складення такого іспиту ВККС суддю може бути рекомендовано для переведення на роботу до суду іншої юрисдикції.

Оскільки відповідно до ст.70 закону кваліфіспит проводиться шляхом складення письмового анонімного тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня практичних навичок та умінь у застосуванні закону, перед комісією постало одне з першочергових завдань — напрацювання та формування бази завдань для складення суддями письмового анонімного тестування і бази ситуативних вправ для виконання практичного завдання.

Формування цих баз проводилось із залученням фахівців Національної школи суддів, а також провідних учених та фахівців у галузі права. Крім того, для формування бази тестових запитань були задіяні професійні експерти — текстологи (з метою забезпечення валідності та релевантності підготовлених тестових запитань).

А тому тільки після створення відповідної бази тестових запитань та ситуативних вправ, їх апробації та затвердження комісія почала проводити тестування суддів, які виявили бажання перевестися в межах 5-річного строку до суду іншої юрисдикції.

 

«Попри прогресивні та ефективні положення, закладені в законі, певні його норми потребують коригування»

 

— Чи вдалося за рік діяльності ВККС в умовах нових законодавчих реалій виявити певні недоліки в законодавстві? Які саме? Які положення закону «Про судоустрій і статус суддів» потрібно змінити, аби ВККС працювала на повну силу та їй не доводилося перечіплюватися через законодавчі перешкоди?

— ВККС у своїй діяльності керується Конституцією та законом «Про судоустрій і статус суддів». Останній, як і будь-який законодавчий акт, не є досконалим. Так, певні проблеми виникають під час процедури прийняття документів від кандидатів на посади суддів .

Частина 1 ст.64 закону однією з вимог до кандидата визначає стаж роботи в галузі права не менш як 3 роки. У п.2 ч.4 цієї статті дається визначення: «стаж роботи у галузі права — це стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче спеціаліста». Проте закон не дає чіткого тлумачення поняття «стаж роботи за спеціальністю», що ускладнює визначення спеціальностей та посад, роботу на яких слід зараховувати до такого стажу.

У ч.3 ст.65 закону сказано, що «кожен, хто відповідає встановленим вимогам до кандидата на посаду судді, має право звернутися до ВККС із заявою про участь у доборі кандидатів на посаду судді». Зазначена норма допускає різні підходи до встановлення моменту, станом на який особа повинна відповідати таким вимогам. Уже згадана ч.1 ст.64, зокрема, вказує, що «на посаду судді може бути рекомендований громадянин України не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як 3 роки». Таке неоднозначне визначення дає змогу кандидатові на посаду судді подавати заяву для участі в доборі до досягнення 25-річного віку та набуття 3-річного стажу, оскільки на момент рекомендації комісії він уже може відповідати вимогам, установленим Конституцією.

Також чинний закон не встановлює порядку проведення анонімного тестування (іспиту) та не врегульовує , яким чином затверджується цей порядок, за якою методикою проводиться оцінювання результатів.

Проблеми виникають і з визначенням моменту відкриття дисциплінарного провадження щодо судді. Воно передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкриття дисциплінарної справи, її розгляд і прийняття рішення.

Відкриття дисциплінарної справи — це одна зі стадій дисциплінарного провадження. Проте ч.4 ст.84 закону передбачає, що за скаргами, які не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними скаргами не може бути порушено дисциплінарну справу. Тобто це питання вирішується вже після відкриття дисциплінарного провадження.

Дисциплінарне провадження — це процедура розгляду звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов’язків чи присяги судді (ч.1 ст.84). Виходить, чинна редакція ч.4 ст.84 суперечить ч.1 ст.84 закону «Про судоустрій і статус суддів».

Потребують суттєвого доопрацювання і деякі інші норми закону, які регулюють діяльність комісії. Тому, резюмуючи вищевикладене, зазначу, що, попри прогресивні та ефективні положення, закладені в законі, певні його норми потребують коригування з метою вдосконалення роботи постійно діючого органу. Наразі ВККС веде активну роботу щодо підготовки і внесення до профільного комітету ВР таких пропозицій, тож ми сподіваємося, що найближчим часом вони будуть ураховані законодавцем.

— Заступник голови Вищої ради юстиції Лідія Ізовітова побажала ВККС, «щоб знайшлися ті, хто б уніс законодавчу ініціативу, аби збільшити термін перебування на посаді члена ВККС». Як ви вважаєте, таке побажання може здійснитися? Коли і від кого саме можна чекати такого подарунка?

— Це актуальна проблема, і я не­одноразово про неї говорив. Тільки пропрацювавши певний час у даній сфері, починаєш розуміти проблеми, які в ній існують, і бачиш шляхи їх вирішення. Крім того, є й об’єктивні чинники: 6 членів ВККС призначає з’їзд суддів, періодичність скликання якого — раз у 2 роки. Гадаю, що збільшення строку перебування на посаді члена ВККС відбудеться. Хто виступить із такою ініціативою? Можливо, профільний комітет ВР.

— Який відсоток суддів, у яких закінчився 5-річний строк повноважень, розчаровується в професії та назавжди знімає мантію? Чи багато суддів після спливу 2—3 років повертаються на службу Феміді? Що впливає на їхнє рішення?

— Фізичне і моральне навантаження, з яким стикається суддя в повсякденній роботі, мабуть, ключовий фактор, котрий впливає на рішення про залишення посади. Умови роботи не завжди такі, які хотілось би мати. Всі кандидати на посади суддів мають якісь романтичні ілюзії, пов’язані із цією професією, а буденність їх руйнує. Тому, за статистикою, у судах залишаються працювати колишні помічники суддів, котрі не потрапляють у нову атмосферу і не переживають такої стресової зміни навантаження, яку доводиться терпіти іншим представникам юридичної професії.

 

«ВРЮ може мати інший погляд на ситуацію та не вбачати підстав для дисциплінарної відповідальності судді»

 

— За рік ВККС відсторонила від посад 12 суддів. Багато це чи мало порівняно з минулими роками?

— Не вважаю доцільним порівнювати, скажу лише: відсторонень було стільки, скільки виявлено для цього підстав. Статистично це свідчить про те, що недоліки в судовій системі існують, але вони виправляються оперативно. Проте статистика — річ оманлива. Я би радів, коли б не було жодної догани чи відсторонення.

— За цей період ВККС оголосила догани 56 суддям. Дехто з них оскаржує такі рішення до ВРЮ, яка задовольняє певний відсоток скарг. На вашу думку, чому ВРЮ інколи не погоджується з рішенням ВККС? Можливо, ВККС не до кінця «розслідує» всі обставини справи?

— Скажу так: якби всі скарги залишалися без задоволення, це було б дивно. Є процедурні нюанси, є питання, які лягають в основу рішення ВРЮ. Нарешті, є право на висловлення конкретним органом, ВККС, офіційної позиції в певній ситуації, коли йдеться про поведінку судді. ВРЮ може мати інший погляд на ситуацію та не вбачати підстав для дисциплінарної відповідальності судді.

Що ж до добросовісності ВККС у розслідуванні дисциплінарних справ, то це, вважаю, взагалі не підлягає обговоренню в даному контексті, оскільки саме ВККС має окремий відділ судових інспекторів, які тільки цим і займаються, потім доповідають члену ВККС, і на підставі об’єктивних даних приймається рішення на засіданні комісії. Запевняю вас: усі обставини перевіряються ретельно.

А стосовно «розслідування», то це за іншою адресою, адже ВККС таких повноважень не має (посміхається).

 

«Якщо використання громадянами ВККС проти судді — «гра», то вона зовсім невесела»

 

— Чи можна говорити про те, що деякі громадяни використовують ВККС у своїй «грі» проти конкретного судді? Наприклад, до ВККС уже двічі зверталися народні депутати зі скаргами на дії судді Печерського райсуду м.Києва Родіона Кірєєва. І ВККС двічі відмовляла у відкритті дисциплінарної справи, зазначаючи, що це — втручання в конкретний судовий процес.

— Це — людський фактор, від якого ми нікуди не втечемо. Іноді скарги на дії суддів мають маніпулятивний характер і пишуться з метою задіяння всіх можливих способів вплинути на перебіг розгляду справи. Про згадані вами випадки знає вся країна. А скільки звернень маніпулятивного характеру з приводу менш гучних справ? І якщо це, як ви кажете, «гра», то вона зовсім невесела.

— Відповідно до змін, унесених до закону «Про судоустрій і статус суддів», низка положень цього акта стосовно необхідності проходження кандидатом додаткового навчання вводяться в дію з дня прийняття ВККС рішення про перший добір кандидатів на посади суддів для проходження ними спеціальної підготовки. Коли ж ВККС прийме таке рішення? Чому законодавець не поставив ВККС у певні часові рамки?

— Таке формулювання можна тільки вітати, оскільки часові межі — це фактор, який не завжди позитивно відбивається на процесі, тим більше — освітньому. Спеціальна підготовка — дуже серйозна справа, але це мало хто розуміє. Чомусь думають: трохи доопрацювати програми для вишів і — справа зроблена. Шановні, даруйте за відвертість, але кандидати на посади суддів — це вже не студенти, з яких потрібно «ліпити» фахівців у галузі права! Це вже сформовані професіонали, принаймні такими вони мають бути. Цю обставину повинні усвідомити передусім майбутні викладачі — з них ми й почали.

— Чи готова Національна школа суддів до організації спеціальної підготовки кандидатів на посади суддів?

Окремі аспекти підготовки кандидатів, такі як перелік дисциплін, методологічні основи викладання, кадрові питання, вже опрацьовані. Залишаються незначні моменти, які будуть вирішені найближчим часом.

 

«У роботі ВС є низка нюансів, які потребують переосмислення на законодавчому рівні»

 

— Як, за вашими оцінками, судова реформа позначилася на роботі Верховного Суду?

— Звичайно, з прийняттям закону «Про судоустрій і статус суддів» значно змінилися робота ВС та його процесуальні повноваження. За задумом реформи, ВС повинен відігравати ключову роль у формуванні судової практики, виробленні єдиних підходів до тлумачення положень законодавства при вирішенні аналогічних спорів. Недаремно всі процесуальні кодекси сьогодні містять положення про обов’язковість рішень ВС для врахування при розгляді подібних справ усіма судовими інстанціями. Це — поштовх до створення нової формації судової практики, яка матиме прецедентне значення.

Саме тому важливо, аби ВС працював віддано й ефективно, адже він, як найвищий орган судової влади, об’єднує еліту суддівських кадрів — найбільш досвідчених і кваліфікованих, за плечима яких лежить безцінний досвід розгляду найскладніших і найсуперечливіших спорів.

— Наразі в парламентському Комітеті з питань правосуддя розглядається проект закону, автор якого — народний депутат І.Бережна — пропонує дещо змінити процедуру перегляду справ ВС. Крім того, всі суди будуть зобов’язані враховувати висновки ВС, які він викладе у своїх актах про перегляд справ. Але найголовніше, що у ВС знову з’явиться спеціалізація за палатами, а кількість суддів має збільшитися до 48. Як ви вважаєте, цей проект буде корисним з погляду вироблення єдиної судової практики?

— Так, ВС здійснює правосуддя за новими процесуальними й організаційними правилами вже більше року. За цей час була можливість оцінити плюси й мінуси Закону. Безперечно, що впроваджені новели сприяли наближенню вітчизняної системи судочинства до європейських стандартів.

Однак залишилися питання, над якими варто замислитись і які були залишені поза увагою. Так само є питання, що виникли в результаті неадаптованості процесуальних кодексів до нових умов роботи ВС.

У цілому законопроект можна охарактеризувати як такий, що покликаний поєднати задекларовані в законі цілі роботи ВС та його процесуальні повноваження. Слушними є ініціативи, які стосуються повернення розгляду справ палатами, збільшення загальної чисельності складу ВС та аспекти про впровадження концепції обов’язковості рішень найвищого судового органу.

Проте давайте по черзі. Повернення усталеного порядку розгляду справ зумовлюється тим, що судді повинні розглядати справи тієї юрисдикції, в якій вони є фахівцями. Виняток становлять ситуації, коли відбувається перегляд судових рішень унаслідок визнання останніх такими, що не відповідають міжнародним зобов’язанням України. Тоді до вирішення справи повинні залучатися всі верховні судді. Так само виправданим є скликання засідання представників відповідних палат, якщо справу допущено до провадження з підстави неоднакового застосування норм матеріального права судами різної юрисдикції.

Підкреслюю: ВС, як найвищий орган у системі судової влади, повинен працювати в такому процесуальному режимі, який сприятиме дотриманню всіх гарантій, які складають право на доступ до правосуддя. До таких гарантій, зокрема, належить і передбачуваність закону, яка розкривається через єдність судової практики та однакові підходи до вирішення аналогічних справ.

Тому можна тільки позитивно оцінити запропоновані доповнення до відповідних процесуальних кодексів, згідно з якими касаційні суди зобов’язані враховувати позиції ВС, викладені в рішеннях останнього. У цьому контексті хотів би відзначити такий елемент юридичного закріп­лення загальнообов’язкового статусу рішень ВС, як опублікування їх на офіційному веб-порталі Суду.

Одним із ключових питань проекту є надання найвищому судовому органу права приймати нові рішення за результатами перегляду замість необхідності повернення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Це положення є вкрай важливим, оскільки забезпечує дотримання розумних строків розгляду справи.

Тому переконаний, що прийняття цього проекту сприятиме подоланню правової невизначеності в окремих питаннях і забезпеченню ефективної роботи ВС.

— Які ще законодавчі недоліки в організації роботи ВС виявив перший рік застосування реформеного закону?

— Дійсно, є ряд нюансів, які потребують переосмислення на законодавчому рівні. По-перше, це стосується права ВС переглядати рішення касаційних судів з підстав неоднакового застосування не тільки норм матеріального права, а й процесуального також. Це є вкрай суттєвим, адже виникають концептуальні розбіжності (особливо після процесуальних реформ) у застосуванні ключових положень, скажімо про процесуальні строки, підвідомчість, і крапку в їх вирішенні повинен ставити тільки найвищий судовий орган.

Традиція роз’яснень законодавства у вигляді постанов Пленуму ВС формувалася роками. Над ними працювали всі без винятку судді ВС, залучалися провідні науковці країни. Саме тому юридична спільнота завжди чекала виходу чергової постанови як значущої події, яка мала внести ясність у розуміння проблем правозастосування. Можливо, якісь традиції варто ламати і забувати, але не ті, що спрямовані на стабільність і вдосконалення судової практики. Тому, думаю, доцільно було б повернути Пленуму ВС повноваження приймати постанови роз’яснювального характеру.

І, звичайно, гостро дискусійним є питання здійснення допуску справ до провадження безпосередньо ВС . На мій погляд, це питання потрібно обговорити в профільному комітеті ВР і повернути відповідне право найвищому судовому органу в державі. Крім того, це сприятиме розвантаженню касаційних судів, на які покладено невластиву функцію виявляти недоліки у власних рішеннях.

 

«Наші судді відрізняються від європейських колег, але вони нічим не гірші за них»

 

— Чи задоволені ви співпрацею з Державною судовою адміністрацією? Яка сума буде закладена в державному бюджеті на діяльність ВККС? При формуванні бюджетних пропозицій були враховані всі фінансові потреби комісії?

— Взаємодія із судовою адміністрацією проходить конструктивно і відповідно до положень закону. Можу стверджувати, що в нашій співпраці суперечностей не виникає. При формуванні бюджетних пропозицій, поданих нами до ДСАУ, було враховано все необхідне для забезпечення діяльності комісії та створення належної матеріально-технічної бази. Але на даний час будь-які прогнози щодо обсягів фінансування нашого органу в новому бюджетному році є передчасними. Сподіватимемося, що в законі «Про Державний бюджет України на 2012 рік» буде передбачено фінансування витрат на основні потреби комісії.

— Які завдання стоять перед ВККС на найближчий рік?

— Усі завдання залишаються актуальними. Насамперед це формування дійсно незалежного і професійного корпусу суддів. Якщо говорити конкретніше, то йдеться про започаткування спеціальної підготовки кандидатів на посади суддів, оформлення роботи Національної школи суддів, запуск нових і продовження розпочатих освітніх проектів разом з нашими міжнародними партнерами і, звичайно, завершення першого добору суддів згідно з положеннями закону «Про судоустрій і статус суддів». Переконаний, що про щось я і не згадав, оскільки завдань багато, завдань різних, непростих…

— Якою ви собі уявляєте професію судді через 10—15 років? Як гадаєте, чи зміниться за цей час вітчизняна Феміда? На якій відстані наша судова система перебуває від євростандартів сьогодні? Коли ми з упевненістю зможемо сказати, що наші судді нічим не гірші за європейських?

— Почну з останнього запитання. Наші судді відрізняються від європейських колег, але вони нічим не гірші за них. Про це я можу з упевненістю й повною відповідальністю заявити вже сьогодні. Наші судді — інші, бо інші умови життя, ви ж із цим не посперечаєтесь. Європейські стандарти повинні втілитись у всі аспекти соціального буття, вони ж не можуть вибірково існувати в судовій системі, а в решті публічних і непублічних сфер бути відсутніми. Відстань нашої Феміди від Феміди, скажімо, Німеччини я би виміряв відстанню в років 25, Великої Британії — 70—100. Але ж ми не живемо у світлових роках: усі ці дистанції можуть бути подолані. Головне, аби без шкоди національній ідентичності.

На мій погляд, суддівська професія радикально зміниться (в якісному плані) тоді, коли оновиться юридична професія в цілому: це і ставлення самих юристів до своєї справи, і ставлення громадськості до правників. 10—15 років — дуже оптимістичне прогнозування. Я пропоную поговорити про це через 50 років.

— І наостанок нашої розмови — ваші побажання читачам газети «Закон і Бізнес».

— Бажаю всім поміркованості та виваженості в юридичних рішеннях, а також відданості власній громадянській позиції. А перед тим, звичайно, хоробрості цю громадянську позицію мати.

 

Довідка

 

Ігор САМСІН народився 30 листопада 1957 р. в с.Сушне Радехівського району Львівської області.

У 1983 р. закінчив юридичний факультет Львівського державного університету ім. І.Франка. Працював адвокатом, завідувачем юридичної консультації Калинівського району Вінницької області.

У 1987 р. обраний народним суддею Літинського районного народного суду Вінницької області, а в 1991-му — суддею Вінницького обласного суду.

Із квітня 1995 р. — суддя Верховного Суду. Неодноразово обирався до складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів. 16 вересня 2010 р. призначений до складу ВККС головою Державної судової адміністрації. Цього ж дня був обраний головою комісії.

Ігор Леонович — заслужений юрист України, кандидат юридичних наук. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Весь номер в форматі PDF
(pdf, 2.16 МБ)