Голова Харківського апеляційного господарського суду В.КУХАР

«Якщо з голови питають за роботу суду, то потрібно дати відповідні повноваження»

Під час інтерв’ю голова Харківського апеляційного господарського суду, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України Василь КУХАР показав себе як людина, котра має свою думку не тільки з приводу проблем третьої гілки влади, а й тих процесів, які відбуваються у світі. При цьому він не ховається за загальними фразами, а прямо висловлює свою точку зору.

«У нас повинні бути своя схема і своє розуміння життя»

 — З набуттям чинності законом «Про судоустрій і статус суддів» пройшло вже більше року, можна зробити перший і головний висновок: чи вдалося добитися поставленої мети — поліпшення роботи судової системи?

— Оцінюючи події, ми обов’язково спираємося на якусь базу, без цього не можна. Прагнучи чогось, людина повинна визначати: дозволить ця база досягти того, чого хочеш, чи ні. Наприклад, якщо ми захочемо встановити світовий рекорд з бігу, то потрібно розуміти, як і куди бігти, з якою швидкістю.

Один з головних чинників, які потрібно враховувати, — загальна економічна ситуація в країні. У розвинених державах (Велика Британія, Японія, США, Німеччина) продуктивність праці набагато вища, ніж в Україні, крім того, є давні традиції, віра — засада, що пов’язує й об’єднує. І, напевно, найголовніше, що дозволяло їм рухатися вперед, — мета, і вони йшли до неї, не зупиняючись.

Проте, на мій погляд, не варто сліпо копіювати досвід світової практики судочинства, нехтуючи власним досвідом, традиціями та сталою правовою культурою. Реформа стала важливим кроком в історії розвитку судової системи, і господарських судів зокрема. У липні минулого року набрав чинності закон «Про судоустрій і статус суддів», який став новим етапом розвитку судової системи.

Ні для кого не є таємницею, що якщо судити за рівнем організації роботи, професійної підготовки суддів і працівників апарату, матеріально-технічним забезпеченням, то господарські суди перебувають на кілька щаблів вище, ніж загальні суди. А головне, що всі побачили раціональне зерно в спеціалізації та вирішили, що вона дозволяє досягти гарних результатів. Нині вже видно, що тоді був вибраний правильний підхід.

У судовій практиці західних країн подвійне касаційне оскарження не застосовується, причому касаційне оскарження там швидше виняток з правила.

Реформа передбачала відмову від однієї з двох касаційних інстанцій. Це можна було зробити двома шляхами: ліквідувати вищі спеціалізовані суди і залишити Верховний Суд, в якому створити чотири палати, або ліквідувати як касаційну інстанцію Верховний Суд і зробити 4 спеціалізовані суди: кримінальний, цивільний, господарський та адміністративний. Спершу хотіли відмовитися від вищих спеціалізованих судів, оскільки ВС мав більше ваги, а потім, на певному етапі, вирішили все-таки піти шляхом спеціалізації. Створили Вищий спеціа­лізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ. Хоча, на мій погляд, об’єднання «під одним дахом» таких різних категорій справ не зовсім виправдане, і в цьому плані принцип спеціалізації треба б реалізувати більш послідовно.

При цьому не можна забувати про головні завдання — зробити судочинство доступнішим для людей і не допустити плутанини при розмежуванні юрисдикції.

 «Потрібно чіткіше визначити юрисдикцію справ і зменшити навантаження на адмінсуди»

 — Дуже багато плутанини виникає через розподіл справ між господарськими й адміністративними судами...

— До початку роботи адміністративних судів значну частину справ розглядали господарські суди: це спори підприємців з податковими й іншими контрольними органами, а також справи, пов’язані з господарською діяльністю (було введено таке поняття). Наприклад, переміщення будь-яким суб’єктом товару через кордон — це господарська діяльність. Адже ні прикордонники, ні митники не застосовують норми адміністративного законодавства. Вони роблять розрахунок і перевіряють, чи правильно оцінений товар, чи законно переправлений через кордон.

Візьмемо податкові справи. Будь-який суб’єкт господарювання випускає продукцію, звітує про собівартість, про те, скільки він повинен заплатити податків. Виникає питання: де тут адміністративне провадження? Податківці простежують, де підприємець узяв товар, скільки вклав у його виробництво, скільки становлять зарплата і накладні витрати, за якою ціною товар проданий, який отримано прибуток і скільки потрібно заплатити податків. Де тут адміністративні дії, хіба вони створюють новий документ, який має адміністративний характер? Податкові органи згідно з чинними законам виконують свою роботу: рахують собівартість, прибуток і суму податків.

Зі всіма цими категоріями справ працювали господарські суди, чому ці справи в них забрали — важко сказати. Тепер адмінсуди переобтяжені справами, що, звичайно ж, призводить до затягування строків їх розгляду. Я переконаний, що 30—40% справ, що розглядаються в адміністративних судах і пов’язані з господарською діяльністю, потрібно передати в госпсуди, 20% — передати до загальних судів, і тільки спори, пов’язані із захистом інтересів осіб у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, повинні розглядати «адміністративники».

— Ви були проти створення адмінсудів?

— Ні, я не був проти. Я вважаю, що в судовій системі потрібно чіткіше визначити юрисдикцію справ і зменшити навантаження на адмінсуди, забравши в них усі господарські спори. Адмінсудам слід залишити тільки ті спори, які відповідають суті їх діяльності, — все, що пов’язане з виборами й оскарженням адміністративних актів, які стосуються приватних осіб.

— Найбільше дискусій ведеться щодо розподілу справ за земельними спорами. Яка ваша позиція в цьому питанні?

—Адміністративні суди озвучили свою позицію: є публічні спори, і це, мовляв, наша юрисдикція. Проте, на мій погляд, не все так просто. Відправна точка для визначення компетенції адмінсудів повинна бути такою: оскарженню в адміністративному суді підлягають нормативні акти адміністративних органів або їхніх посадових осіб. Припустимо, податкова служба видала акт, в якому мовиться, що з такої-то категорії осіб потрібно стягнути певну суму. Тобто податкова служба видала акт, і він може бути оскаржений в адмінсуді.

З другого боку, є закон, який свідчить, що господарська діяльність обкладається ПДВ за ставкою 20%. Коли на підприємство приходить перевірка, податкова рахує, який обсяг виробництва, яка додана вартість і скільки повинно бути сплачено податку. У цьому випадку адміністративних відносин немає, тому що проводяться арифметичні розрахунки і здійснюється аналіз господарської діяльності. Те саме стосується і митниць, і земельних спорів. Ці категорії справ господарські суди завжди слухали в чітко визначені строки, без тяганини.

Голова Вищого господарського суду Віктор Татьков висловив слушну думку: якщо в позовах мова йде про регулювання господарських відносин, вони повинні розглядатися господарськими судами. Це зменшить навантаження на адмінсуди і виведе їхню роботу з «аврального» режиму, причому господарським судам не потрібно буде ні розширювати штат, ні виділяти додаткові кошти.

 «Справи повинні розподілятися комп’ютером, це не тільки правильно, це життя»

 — Одна з ключових проблем судової системи — строки розгляду справ. Законодавство істотно зменшило їх, чи вдається суддям справлятися з новими вимогами?

— Нині ми прагнемо того, щоб усі суди працювали відповідно до чинного законодавства. Це означає, що вони повинні чітко в строк розглядати ті справи, які до них надходять. Якщо вони цього не роблять, то ефективність рішення суду зменшується в кілька разів. Якщо у вас щось болить, то допомога вам потрібна негайно. А якщо процес затягується, хвороба стає хронічною, і на певному етапі вилікувати вас вже неможливо. У судочинстві те саме: людина звертається до суду по захист, оскільки, наприклад, не може проголосувати або отримати землю через бездіяльність місцевої влади або в неї незаконно відняли житло. Справи повинні розглядатися в розумні строки, встановлені процесуальним законодавством. У господарських судах це 2 місяці. Згідно зі статистикою в господарських судах практично не порушуються строки розгляду справ. Якщо законодавець установив жорсткі терміни, то потрібний і механізм їх дотримання. А якщо ухвалення рішення затягується на рік, то воно втрачає сенс: землю вже обробляють, будинок перепродують.

— Свого часу чимало нарікань викликала автоматизована система розподілу справ. Як вона функціонує тепер, недоліки вже усунуті?

— Що стосується автоматичного розподілу справ, то тут зміни вже відбулися. Необхідність уведення такої системи в органах судової влади України підтверджується ефективністю функціонування подібних автоматизованих систем у багатьох розвинених європейських країнах, хоча, звичайно, є й недоліки. І те, що законодавець визначив, що в судах справи повинні розподілятися комп’ютером, не тільки правильно, це життя. Ми таку практику ввели в себе за рік з гаком до того, як був прийнятий цей закон: використовували окрему комп’ютерну програму, яка фіксувала справи, що надходили, і розподіляла їх. Ми зробили це за власною ініціативою. Я так думаю, що зі всіх судів в Україні наш суд є найбільш прогресивним з погляду технічних питань, роботи з колективом суду і з його апаратом.

— Після введення автоматизованої системи розподілу справ ви відмовилися від використання власної? Які враження від нової?

— Нині використовується тільки одна автоматизована система розподілу справ — загальнодержавна, яку курирує Державна судова адміністрація. У ній дуже багато недопрацювань, що породжує немало проблем. Істотним недоліком є те, що програма не забезпечує виконання одного з важливих принципів — черговості й арифметичної рівномірності при автоматичному розподілі справ для кожного судді. Наприклад, одному судді може бути розподілено 40 справ, а іншому — 2. Пояснити, чому так працює система, нам не можуть.

Державна судова адміністрація хоче перекласти відповідальність на голів судів, щоб вони офіційно уклали договори з київською фірмою, яка розробила систему. Згідно із цими договорами фірма відповідатиме за роботу системи. Я відмовляюся підписувати такий договір і платити гроші київській структурі за інформаційне забезпечення, оскільки законодавець указав, що це повинні робити централізовано, і я як голова до цього стосунку не маю. Якщо закон буде змінено, я підпишу договір.

 «Судді повинні бути висококваліфікованими, оскільки мають справу з підготовленими юристами»

 — Харківський регіон — один з промислових центрів країни. Природно, що навантаження на суддів у ньому — одне з найбільших в Україні. Разом з тим у господарських судах Харківської та Полтавської областей одні з найкращих показники якості роботи в країні. У чому секрет ефективної роботи господарських судів Харківського апеляційного округу?

— Юрисдикція нашого суду поширюється на Сумську, Полтавську й Харківську області. Наш суд направляє до місцевих господарських судів методичні рекомендації щодо підвищення рівня професійної компетентності суддів і працівників суду з використанням інтерактивних кейс-технологій. На базі нашого суду щомісяця проводяться заняття в системі вдосконалення професійної підготовки для суддів і працівників апарату господарських судів Харківської, Полтавської та Сумської областей. У заняттях також беруть участь учені Національного університету «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого» і судді Вищого господарського суду.

Справи, які в нас розглядаються, досить складні, інтереси сторін у суді відстоюють грамотні й досвідчені юристи, тому судді повинні бути справжніми професіоналами, що досягається, безумовно, з досвідом, а також шляхом щоденного самовдосконалення.

Важливу роль у процесі судочинства відіграють і працівники апарату. У всьому світі помічник судді — це високооплачувана, престижна посада. Помічник судді готує проекти рішень і вироків у справах, які слухаються в суді.

Україна поступово рухається до цієї прогресивної світової практики, адже, коли я тільки прийшов працювати суддею, крім ручки й паперу, нічого не було. На 3—4 суддів була одна друкарська машинка, на якій друкували вироки. Все робив секретар суду: вів протоколи судового засідання, відправляв повістки, документи і т.д.

З появою інформаційних технологій ми маємо загальнодоступну базу Єдиного державного реєстру судових рішень, можемо ознайомитися з практикою будь-якого суду, простежити всі зміни, які вносяться до законодавчої бази. І зрозуміло, що, коли помічник готує справу, він повинен ознайомитись із судовою практикою з урахуванням спеціалізації (у нас у суді працюють три спеціалізовані судові палати з розгляду певних категорій справ).

— Значить, секрет успіху — в ефективній роботі з кадрами?

— За один день така робота результатів не дасть, але ми ведемо її постійно. На базі нашого суду організовано стажування суддів господарських судів. Підвищенням кваліфікації суддів першої інстанції займається мій заступник — Володимир Афанасьєв. Для кожного судді складається індивідуальний графік проходження стажування. Аналізуються всі скасовані рішення судді, який проходить стажування. Тобто графік — індивідуальний, і робота ведеться постійно. Адже, якщо тільки посилювати вимоги, не допомагаючи при цьому суддям підвищити свій професійний рівень, результату не буде.

— Існування спеціалізації суттєво спрощує роботу?

— Приміром, ми говоримо: лікар. Але це поняття дуже умовне. Є терапевти, хірурги, стоматологи і т.д., і сказати, що будь-який лікар може надати вам допомогу, — це помилка. Тому що, навіть маючи гарні базові знання, потрібно бути фахівцем в якійсь конкретній галузі. Так само і в суді. Наприклад, сфера залізничних перевезень. Для того щоб розмістити всі накази і нормативні документи, які регулюють ці відносини, не вистачить усієї будівлі суду. Адже залізницею можна везти руду, пісок, цемент, горючі матеріали, вибухові речовини, —одне слово, різні вантажі. І кожен з них має свій термін зберігання, для кожного передбачений певний розмір штрафних санкцій у разі порушення, а також умови перевезень. Для того щоб людина в цьому орієнтувалася, вона повинна постійно займатися подібними справами. Справи про банкрутство —теж окрема спеціалізація.

— Справи про банкрутство у вашому суді розглядає окрема палата?

— Звичайно. Але потрібно врахувати, що судових палат у нас 3, а спеціалізацій у цілому не один десяток. Є великі розділи, наприклад перевезень, неустойок, питання щодо різних фінансових операцій, щодо банків. Але якщо взяти комунальні платежі, то там теж є спеціалізація у справах, пов’язаним з газо-, енерго- і водозабезпеченням.

 «Будь-який суддя повинен мати такий добробут, аби в нього не було головного болю, на що йому жити»

 — Традиційна проблема судової системи — матеріальне забезпечення. На ваш погляд, нині судді отримують гідну матеріальну винагороду?

— Будь-який суддя повинен мати такий добробут, аби в нього не було головного болю з приводу того, на що йому жити. У будь-якій країні незалежність суддів та їх статус регулюються перш за все економічним чинником.

Звичайно, потрібні стабільність і довіра, щоб суд працював чітко, ефективно, і прозоро, щоб люди довіряли суду.

У ЗМІ просочується інформація щодо фактів корупції серед суддів. Так, на жаль, в Україні, як і в усьому світі, трапляється, що людина, яка має цей високий статус, виявляється негідною його і при цьому кидає тінь на всю систему. Як наслідок, чесним суддям, котрі працюють не за страх, а за совість, доводиться вислуховувати насмішки й різного роду підколювання на зразок: «Ну як там у вас — «колядують»?». Звичайно ж, це дуже боляче і несправедливо.

Вважаю, що якщо ми висуваємо високі вимоги до суддів, то хотілося б довести матеріальне забезпечення судів і суддів до такого рівня, аби можна було висувати претензії з чистою совістю.

Яка зарплата судді, чи вистачає грошей, щоб нормально жити і нормально утримувати сім’ю? Я вважаю, що при формуванні заробітної плати судді потрібно враховувати його професійні заслуги. Минулого року прийняли новий закон, що відміняє надбавки до зарплат. У результаті цього багато суддів, зокрема й у нас 6 чоловік, вийшли у відставку. Серед них — кілька чоловік у віці 55 років, чудові працівники, справжні професіонали. Адже в цьому віці суддя, як правило, набуває великого досвіду, у нього немає перегинів у роботі, він може знайти золоту середину в процесі ухвалення рішення.

Є ще один момент. Йдучи у відставку, судді залежно від стажу роботи повинні отримувати так звані відставочні виплати. Люди, які пішли у відставку минулого року, цих сум ще не отримали, адже в нас просто немає грошей.

Є й інші проблеми. У нас працював суддя, який став інвалідом II групи і не міг продовжувати працювати за станом здоров’я. Проблема була в тому, як його звільняти. У законі прямо не написано, що, якщо суддя стає інвалідом, він не може далі працювати. Закон виконує, так би мовити, захисну функцію, але очевидно, що судді потрібно було піти з роботи.

Якби він вийшов у відставку минулого року, то отримував би довічне утримання, як належало за старим законом. Але він пішов у відставку в лютому 2011-го. І Верховна Рада у відповідній постанові вказала: відправити у відставку у зв’язку з хворобою. Документи прийшли в Пенсійний фонд, де сказали, що за віком йому пенсію нарахувати не можуть, оскільки він ще молодий. По інвалідності можуть, але у виплаті довічного утримання відмовили. І ось людина вже 10 місяців удома і не отримує ні копійки ні як суддя, котрий вийшов у відставку, ні як інвалід.

Чому хтось має право ігнорувати рішення парламенту?! Якщо хтось уважає постанову ВР незаконною — оскаржте її в суді, але не ігноруйте, залишаючи людину без коштів для існування!

— Багато судів стикаються з проблемою відсутності нормальних умов роботи: не вистачає кабінетів, необхідний капітальний ремонт. Як ідуть справи у вас?

— Дійсно, велике значення має матеріально-технічне забезпечення судів, особливо — стан приміщень, в яких здійснюється правосуддя. Це тема, про яку варто поговорити окремо. Я вважаю, що в суспільстві неможливо досягти поваги до закону, якщо місце, де вершиться правосуддя, дисонуватиме з тією метою, яка поставлена перед судом. Ми зводимо нову будівлю Храму правосуддя в Харкові на просп. Правди. І він буде показовим для України, не в розумінні помпезності та химерності, а в розумінні створення гідних, можна сказати, ідеальних умов для слухання справ. У нас тепер у суді працюють 13 колегій, і для нормальної роботи необхідно 10 автономних залів судових засідань. Зал може бути і невеликим, але обладнаним спеціальними засобами звукозапису. Ще один новаторський крок — зали для працівників суду, розраховані на 15—20 чоловік і обладнані скляними перегородками. Це зробить прозорою роботу апарату суду і дозволить підсилити контроль над додержанням трудової дисципліни.

— Як просувається спорудження нової будівлі?

— Думаю, що новосілля за місцем «постійної прописки» відсвяткуємо вже наступного року. Нашому суду було виділено напівзруйновану будівлю на півтора поверха. Її реконструювали і добудували. Постаралися зберегти зовнішній вигляд будівлі, за задумом архітекторів, її витримано в стилі дозованого монументалізму.

— Будівля зводилася довго через брак коштів?

Звичайно, темпи проведення будівельних робіт залежали від надходження бюджетних коштів. Але я оптиміст, і, незважаючи на недостатнє і невчасне фінансування будівництва, ми доклали максимум зусиль, щоб у найближчому майбутньому нову будівлю суду здали в експлуатацію і правосуддя здійснювалося в гідних умовах.

 «Бояться збору тільки ті, хто не впевнений у своїй правоті, і їм не варто йти в суд»

 — Набрав чинності закон «Про судовий збір». Що нового він принесе в роботу суду?

— Ще років 10 тому я говорив, що ми повісили на нашу державу непосильний тягар. У всьому світі судові мита високі. І в роки СРСР мито в 5—10% від суми позову в майнових спорах було нормальним. Розміри мит не змінювалися з часу отримання Україною незалежності, тому суми мит вийшли мізерними: подають до суду позови на сотні мільйонів, а платять мито в 3—4 тис. грн. Інакше як знущання я це не розцінюю. Якщо сторона подає такий позов, вона повинна зважити свої шанси. А якщо належить сплатити 5% від суми позову, то сторона, можливо, і не стане його подавати, адже якщо в позові відмовлять, то й гроші не повернуть.

Бояться мита або судового збору тільки ті, хто не впевнений у своїй правоті, і їм не варто йти в суд. Будь-яка підприємницька діяльність припускає ризики, і в цьому немає нічого незвичайного. А мита навіть у новому законі, на мій погляд, занижені. Згідно з унесеною нами пропозицією мита повинні були становити 5%, але її не прийняли, тоді як 1—2% недостатньо, щоб компенсувати витрати на судочинство.

Мито повинні платити всі суб’єкти, які ведуть спір у суді, а ми живемо ще, як у соціалістичні часи. Кажемо: податкова не повинна платити, прокурор не винен. Тим часом на Заході немає таких винятків, є поняття «сторона у справі». Ми теж повинні вже усвідомити, що сторони мають однакові права й несуть однакову відповідальність за свої дії (зокрема матеріальні втрати в разі необгрунтованого позову).

— Тобто змін недостатньо?

— У пресі неодноразово висловлювалася думка, що збільшення зборів повинне поліпшити фінансове становище судів.

Проте я вважаю, що суди не повин­ні залежати від зборів. Адже якщо суди поставити в залежність від сум збираних коштів, то будь-який суб’єкт, який прийде в суд, зможе сказати: «Поводьтеся пристойно, оскільки ви на сплачений мною збір живете». Але ж платежі йдуть до держбюджету, і з держбюджету суду виділять кошти. А скільки надійде, я не знаю. Про результати нововведення можна буде говорити через рік. Але, гадаю, думка про те, що настануть кардинальні зміни, — неправильна.

 «Сьогодні від голови в суді залежить дуже багато чого»

 — Після судової реформи ви як голова були позбавлені низки повноважень. Це заважає виконувати поставлені зав­дання?

— Ні. Законом «Про судоустрій і статус суддів» певні функції організаційного характеру передані апарату суду. Але голова суду здійснює конт­рольні функції — така світова практика на сьогодні. Я вважаю, що людина, яка перебуває на адміністративній посаді, повинна сконцентрувати свої зусилля на вдосконаленні якості й ефективності правосуддя. І сьогодні від голови суду залежать і трудова дисципліна, і підготовка кадрів, і підвищення кваліфікації суддів, і вивчення судової практики, й інформаційно-аналітичне забезпечення судів, а також єдність, згуртованість колективу. Думаю, якщо голова несе відповідальність за роботу суду в цілому, то йому потрібні відповідні повноваження, і вони в нього є.

— Для позивача добитися справедливого судового рішення — тільки половина справи. Важливо, щоб рішення було виконане. Минулого року ви говорили про те, що виконується трохи більше половини вердиктів. Зараз ситуація змінюється. Що потрібно зробити для вдосконалення відповідних механізмів?

— Беручи участь у з’їздах суддів України, я завжди ставлю питання про виконання судових рішень. Головна проблема полягає в тому, що в нашій державі тільки 54% винесених судами рішень виконуються, а решта 46% не мають такої перспективи. Коли сторона у справі отримає на руки судове рішення, винесене іменем України, це ще не означає, що вона нарешті поверне своє майно, гроші або відновить свої права. Закон діятиме тільки тоді, коли його виконуватимуть. Потрібно докорінно змінювати механізм виконання рішень.

— Ситуація поліпшується?

Поки що ні.

 «Найскладніші часи в нас були 2—3 роки тому, коли багато приватних підприємців стали оголошувати себе банкрутами»

 — Господарські суди тримають руку на пульсі економіки країни. Чи змінилася кількість справ після початку фінансової кризи, через які проблеми люди стали звертатися частіше?

— Розгляньмо, що таке криза і як це виявляється в нашій країні. Коли в банку беруть кредит, то зобов’язані його повернути. Банк не має своїх грошей, це кошти людей, які відкрили там депозити. Тому незалежно від того, що багато незадоволених, що ми отримуємо негативні емоції та погрози, прагнемо підтримувати банківську систему.

Припустимо, людина взяла кредит, заплатила фірмі, яка споруджує будинок. Фірма розорилась, у людини теж немає грошей, щоб продовжити будівництво. Банк забирає цю споруду. Людина не згодна з таким рішенням, але це не проблема суду, а проблема того, хто не розрахував своїх сил.

Найскладніші часи в нас були 2—3 ро­ки тому, коли багато приватних підприємців стали оголошувати себе банкрутами, щоб не платити боргів. Ми намагаємося відновити справедливість. Приходять люди і говорять, що в них щось віднімають. Але ж потрібно повернути гроші й тим, хто поклав гроші в банк.

Таких справ стало менше ще й тому, що тепер менше дають кредитів. Якщо 5 років тому кредити міг узяти будь-який громадянин у будь-якій кількості, то нині кредитування обмежене, тому стало менше конфліктних ситуацій.

— Чи багато підприємств збанкрутіло через падіння обсягів виробництва та інші подібні причини?

Достатня кількість. Одначе потрібно врахувати й те, з чого ми почали розмову. Має бути почуття честі, відповідальності за свої вчинки. А в нас, на нещастя, більшість підприємців не відкривають фірми на себе. Буває, приходить до нас інвалід і просить визнати його банкрутом, а сам при цьому ледве пересувається. З’ясовується, що він не підприємець, а просто дав комусь паспорт, підписав якісь папери й більше нічого не знає. У такому разі можна тільки порадити: нікому не давайте свої документи і нічого бездумно не підписуйте. Якщо людині заплатили $200, узяли її паспорт і потім оформили за ним кредит, то це вже проблеми самого громадянина.

 «Затягувати на рік призначення суддів неприпустимо»

 — Нині ВККС активно здійснює добір нових суддів. Як ви оцінюєте її роботу?

— Наявна практика призначення суддів ще не вивчена, і невідомо, добре буде чи погано. Проте затягувати на рік призначення суддів неприпустимо. Якщо є 40 суддів, а не вистачає 7,то працювати можна. Але якщо є районні суди, де повинно бути 3 судді, а з них 2 не призначені, то як одному працювати? Якщо він захворів або щось сталося — здійснення правосуддя зупинилося. А схема повинна бути такою, щоб можна було призначити суддю протягом 3 місяців. У цьому плані систему призначення суддів необхідно вдосконалювати.

А хто прийде до нас за новими правилами, ми ще не бачили. Поки тільки чекаємо.

— Хто з працівників суду брав участь у конкурсі?

Я не знаю точно, хто брав участь у конкурсі. Ми за цим не стежимо і не повинні стежити. Ось ви в мене працюєте, скажімо, помічником або секретарем. Заяву подали, наприклад, у вуз і чекаєте результату. Ніхто ж не зобов’язаний повідомляти начальника про те, що подав документи. Ми дізнаємося про це за наслідками конкурсу.

 «Я займаюся справою, яка дуже значуща для держави»

 — До 1987 року ви працювали у Фрунзенському райсуді, потім — на різних посадах, а з липня 2002 р. — в апеляційному господарському суді. Ви своє покликання працювати в судовій системі визначили давно?

— Деякий час я працював кореспондентом у газеті і після цього закінчив стаціонар Харківського юридичного інституту, на факультеті журналістики вчився заочно. Мені запропонували йти в прокуратуру, але я вибрав суд. Завжди займався цікавою для мене справою. Адже тільки в цьому випадку можна отримати гарні результати.

Коли відбулася аварія на Чорнобильській АЕС, я був уключений до групи юристів, які займалися питаннями переселення людей у сел. Вільча Вовчанського району Харківської області. Там будувалося селище, і чи то я виявив активність, чи то чимось іншим сподобався Олександру Масельському, але він запропонував мені очолити будівельне підприємство. Я погодився і 10 років займався будівництвом. Я вдячний О.Масельському за такий поворот долі. Працювати суддею я починав у загальних судах, а потім мені запропонували піти в господарський суд, оскільки я знаю господарську діяльність ізсередини, легко в ній орієнтуюся. Вважаю, що займаюся справою, яку люблю і яка дуже значуща для держави.

— А як відпочивають судді? Як ви відпочиваєте?

— Я відпочиваю щотижня в матері в Печенігах. Ми виїжджаємо туди нашою великою сім’єю — до річки, в ліс. Граємо в теніс, волейбол, займаємося ходьбою і бігом — активний відпочинок подобається мені й моїй сім’ї.

Дружина піднімається о пів на 6-ту, потім піднімає мене, й о 6-ій годині ми вже виходимо бігати — по 5—6 км підтюпцем, причому в будь-яку погоду. І я вважаю, що біг заряджає бадьорістю на цілий день.

— Що б ви хотіли побажати своїм колегам?

— Хочу побажати суддям стабільності й здоров’я, сімейного благополуччя, оскільки без цього жодна людина не може нормально працювати. Я хотів би, щоб усі наші розпочаті проекти були доведені до кінця, а робота приносила тільки радість і відчуття духовного зростання.