Президент Спілки адвокатів Л.Ізовітова

«Обмеження і складність доступу до професії адвоката стануть своєрідним ситом, яке відсіє слабших»

За словами як можновладців, так і професійних юристів, в адвокатській системі назріло чимало проблем. Тому не дивно, що окрім реформування судової системи, прокуратури, нотаріату, законодавчі зміни чекають і на адвокатську спільноту. Про те, які проблеми має вирішити новий закон, кореспонденту «ЗіБ» розповіла президент Спілки адвокатів України, заступник голови Вищої ради юстиції Лідія ІЗОВІТОВА. Адвокатські проблеми Лідії Павлівні добре знайомі. Ще в 1993 році вона працювала над законом «Про адвокатуру». Також перспективам розвитку професії була присвячена її стаття, опублікована в першому числі нашого видання, одним із засновників якого була Спілка адвокатів України. Тому проблеми адвокатури Л.Ізовітова бачить зсередини і готова поділитися своїми міркуваннями щодо шляхів їх вирішення.

«Дбаючи про громадян, законодавець вважає необхідним допускати до їх захисту лише висококваліфікованих юристів»

 — Сьогодні загальнодержавною тенденцією є проведення масштабних реформ у багатьох галузях. Суттєві зміни вже торкнулися судової системи, на черзі — нова редакція закону «Про адвокатуру». Яких змін очікуєте особисто ви?

— Як і кілька тисяч адвокатів, я очікую на такий закон, який в недалекому майбутньому посилить нашу роль у суспільстві і підніме на інший, більш вагомий, рівень нашу професію. Натомість ті адвокати, яких повністю влаштовує чинний закон «Про адвокатуру», які вважають за можливе і надалі здійснювати свою діяльність за цим законом, розуміють: попри все, адвокатура на порозі законодавчих змін. І хоча адвокати, особливо члени Спілки адвокатів України, весь час переймалися ідеями поліпшення цього закону, напрацьовували різні пропозиції, розробляли проекти та постійно пропонували їх суб’єктам законодавчої ініціативи, наразі всі затамували подих і розуміють — час змін настав. І це платформа для нашого єднання.

  — Однією з основних новел нового варіанта закону може стати обмеження допуску до судового процесу юристів, котрі не мають адвокатського посвідчення. За логікою законодавця, це може суттєво покращити якість захисту громадян. Якої думки ви?

— Логіка законодавця зрозуміла й проста. Дбаючи про своїх громадян, законодавець справедливо вважає необхідним допускати до їх захисту лише висококваліфікованих незалежних юристів, професійна діяльність яких спрямована на дотримання судами, органами досудового слідства законних прав та інтересів громадян і юридичних осіб.

Хіба всі юристи, котрих у нашій країні чимало, здатні якісно здійснювати таку діяльність? Питання майже риторичне. Очевидно, що не всі. Тому й ідеться про обмеження допуску до судового процесу тих юристів, які не є адвокатами.

— Передбачається, що отримати право займатися адвокатською діяльністю стане складніше. На вашу думку, чи допоможуть законодавчі обмеження забезпечити адвокатуру більш кваліфікованими кадрами?

— Безперечно, інтелектуальна селекція такого роду дасть суспільству адвокатів найвищого гатунку. Обмеження і складність доступу до професії стануть своєрідним ситом, яке відсіє слабших. Ця складність —шлях до отримання адвокатської спільноти іншого рівня якості, більш кваліфікованої.

— Чи слід, на вашу думку, коригувати склад кваліфікаційних комісій адвокатури? Хто має до них уходити?

— Ще на стадії прийняття чинного закону про адвокатуру точилася боротьба за те, яким бути складу кваліфікаційних комісій. Ми вважали, що до них мають уходити виключно адвокати. Існувала також ідея допустити до складу кваліфікаційних комісій адвокатів-учених, об’єднавши практиків і теоретиків, але цього не сталося. Ціною компромісу саме щодо цього питання стало можливим прийняття чинного закону. А названа ідея й нині залишається актуальною і, на мій погляд, є найкращою для розбудови адвокатури. Тому коригувати склад кваліфікаційних комісій адвокатури, безсумнівно, слід.

 «Потрібно запровадити такі механізми майбутньої уніфікації, аби класична адвокатура зі своїми традиціями не «розчинилася»

 — Чи змінився рівень правового захисту за останні роки? Які проблеми в системі вдалося вирішити відтоді, як ви розпочинали адвокатську кар’єру?

— Відчуваю тугу за тим часом, коли не тільки молоді, а й знані адвокати бігли до суду слухати промову відомого метра. Потім у коридорах різних судів ще довго обговорювали її між собою: чи була вдалою, логічною й доступною для народних засідателів, чи майстерно подані докази, чи вирізнялась емоційністю, чи розкрила внутрішній світ підсудного.

А вирішити вдалося чимало. Спілкою адвокатів України була ініційована ідея знищення існуючого на той час штучного обмеження доступу до професії. Ми вважаємо своєю перемогою прийняття Верховною Радою 19 грудня 1993 року закону «Про адвокатуру», над проектом якого члени спілки плідно працювали кілька років. Саме цей закон установив вільний доступ до професії адвоката. Пригадую, за тих часів статус адвоката мав лише член обласної колегії адвокатів, а кількість адвокатів у ній встановлювалась обласною радою депутатів — один раз на кілька років. Тож майбутні адвокати не складали кваліфікаційних іспитів, для них не існувало вимог щодо стажу практичної юридичної діяльності, достатньо було мати вищу юридичну освіту та півроку простажуватися в колегії адвокатів. Однак допускали до стажування тільки за умови наявності вільного місця в колегії адвокатів. Сподіватися на таке місце майбутні адвокати могли лише в разі важкої хвороби чи смерті адвоката колегії. Тобто інколи з’являлися одна чи дві вакансії на рік, і тільки на них можна було претендувати. Конкурси не проводилися, жодної інформації про вільне місце адвоката в колегії не було.

На моє щастя, я, в числі п’яти випускників Харківського юридичного інституту, була направлена до Харківської обласної колегії адвокатів — таке сталося вперше в історії колегії адвокатів. Це був час певного потепління у відносинах держави й адвокатури, коли навіть у ВНЗ почали з’являтися відповідні спецкурси, які вели відомі адвокати.

Тож найважливішим здобутком сучасного законодавства вважаю вільний доступ до професії.

— Як ви оцінюєте професійний рівень вітчизняної адвокатури?

— Можу оцінити тільки професійний рівень окремих адвокатів, а вітчизняної адвокатури в цілому — занадто складно. Кількість адвокатів зросла, і наші лави поповнилися не лише високоосвіченими колегами. Наразі адвокатура вже має проблеми в іншій площині, що, як не дивно, є віддаленим наслідком тієї ж боротьби за вільний доступ до професії. На жаль, не можна передбачити все. Коли приймався закон, поза нашою увагою залишилося питання виховання людини, яка хоче стати адвокатом. Колись колегія поповнювалася одним чи двома адвокатами на рік. Завдяки цьому вони швидко адаптувалися в адвокатському середовищі: було свідоме сприйняття традицій, правил поведінки, колеги щоденно ділилися досвідом і навчали молодих адвокатів стратегії та тактики ведення справ, робили це залюбки, з бажанням допомогти. Порушення дисциплінарної справи проти адвоката було подією. Адвокати нового покоління, на жаль, не знають традицій адвокатури, після отримання свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю вони здебільшого залишаються наодинці зі своїми професійними проблемами, не відчувають турботи за свою долю. У площині цієї ж проблеми — значне наповнення адвокатури сьогодення колишніми слідчими, оперуповноваженими міліції, працівниками Державтоінспекції. Я не даю оцінки наявності в деяких з них належного стажу роботи в галузі права й правомірності допуску до складання кваліфікаційного іспиту. Сталося те, що сталося. Вони вже в статусі адвокатів, хоча їхня свідомість ще не набула якостей захисника. Виникла потреба в навчанні, планомірних систематичних адаптаційних заходах для таких адвокатів з відповідними обов’язковими програмами. Тому як ніколи актуальним є питання навчання та підвищення кваліфікації адвокатів. Ними сьогодні опікуються Вища кваліфікаційна комісія адвокатури, регіональні КДКА й усі без винятку громадські організації адвокатури.

Не можу залишити поза увагою проблему можливої уніфікації вимог до нашої професії за майбутнім законом про адвокатуру. Якщо це відбудеться, адвокатура поповниться величезною групою юристів. Потрібно запровадити такі механізми майбутньої уніфікації, аби уникнути руйнації інституту адвокатури, щоб класична адвокатура зі своїми традиціями не «розчинилася». Кількісне надбання може обернутися втратою якості, і в цьому вбачаю ризики для адвокатури. У жодному разі не можна допускати до такої професії, як адвокат, автоматично, тільки на підставі дипломів про вищу юридичну освіту та стажу практичної діяльності. Треба мати на увазі відсутність у таких юристів будь-якого досвіду в питаннях захисту, що може стати проблемою для держави.

 «Часто спостерігаються «обвинувальні пристрасті» в адвокатів — колишніх прокурорів»

 — А чи можливі переходи з конкуруючих, так би мовити, професій, груп: із суддів — у адвокати, з прокурорів — у адвокати?

— Такі переходи можливі, але за певних законодавчо визначених умов. Часто спостерігаються «обвинувальні пристрасті» в адвокатів —колишніх прокурорів, котрі, захищаючи підсудних, проголошують обвинувальні за змістом промови. Професійну деформацію свідомості не так легко виправити: потрібен час для відчуття себе в новій ролі та в іншій професії. І ми обговорюємо лише проблеми самого адвоката, а які ризики від захисту для клієнта такого адвоката? Їх також необхідно розглядати при майбутній уніфікації.

— Неодноразово інтереси наших співвітчизників захищали іноземні адвокати. Чого не вистачає українським адвокатам, що доводиться запрошувати закордонних?

— Гадаю, це уподобання й амбіції тих, хто запрошує іноземних адвокатів, а не відсутність відповідного рівня професійних знань українських адвокатів. Тим більше, коли йдеться про застосування вітчизняного законодавства.

— Чи відомі вам випадки, коли віт­чизняних адвокатів запрошували захищати інтереси в закордонних судах?

— Мені відомі випадки, коли наших адвокатів запрошували в Росію, але ви ж розумієте, що російське законодавство близьке до українського. Мова, люди, суди —це все зрозуміло українському адвокатові, він може висловлювати свої думки російською мовою і з розумінням ставиться до російського законодавства.

— Як свідчить статистика, суди дуже рідко виносять виправдувальні рішення в кримінальних справах. У чому причина таких показників: у недостатніх процесуальних повноваженнях адвокатів чи надмірній лояльності суддів до представників прокуратури?

— Як на мене, тут багато чинників. Має право на життя і перше, і друге припущення. Не за горами прийняття нового Кримінального процесуального кодексу, проект якого вже розроблено. Працюємо над пропозиціями щодо розширення процесуальних повноважень захисників і маємо надію на значне покращення ситуації з кількістю виправдувальних вироків.

— Що, на вашу думку, у нинішніх реаліях важливіше для перемоги в суді: досконале знання законодавства чи особисті зв’язки зі служителем Феміди?

— Досконалого знання законодавства ніхто не відміняв. Не адвокат, а суддя приймає рішення у справі й несе відповідальність. Й особисті зв’язки з адвокатом інколи більше заважають, ніж допомагають судді.

Як у відомій казці Євгена Шварца: «Коли-небудь запитають: а що ти можеш, так би мовити, пред’явити? І ніякі зв’язки не допоможуть тобі зробити ніжку маленькою, душу — великою, а серце — справедливим».

— Венеціанська комісія вже висловила свої зауваження до законопроекту «Про адвокатуру». Які з них уважаєте слушними, а які — недоцільними? На думку представників Венеціанської комісії, законопроект «Про адвокатуру» надто деталізовано регулює діяльність адвокатів. Як гадаєте, краще залишити деякі питання на розсуд самої адвокатури чи якомога більше нюансів прописати в законі?

— Слушні — всі. Та, вважаю, деякі норми закону, особливо щодо адвокатських гарантій, з огляду на нашу ментальність повинні бути чіткими й деталізованими. Європейські експерти вважають достатнім встановити їх, так би мовити, «одним реченням». Вони помиляються. Якраз гарантії адвокатської діяльності треба деталізувати. І, хоча й кажуть: «Диявол ховається в деталях», наражаємося на небезпеку, що диявол заховається в неоднозначному розумінні норм закону.

Якщо говорити про інші питання надмірної деталізації, то тут зауваження Венеціанської комісії слушні. Деякі з них дійсно можуть бути врегульовані внутрішніми документами тієї ж Національної асоціації адвокатів. На жаль, інколи наші закони мають вигляд інструкцій, і цього потрібно уникати.

 «Страх за долю невдало розслідуваної справи нерідко призводить до усунення фахового захисника»

 — Деякі законодавці пропонували карати адвокатів, котрі вчинили дисциплінарний проступок, штрафом. На вашу думку, які міри відповідальності найефективніші для несумлінних адвокатів?

— Я проти штрафів. На мій погляд, нейефективніші міри — це попередження, заборона на певний час займатись адвокатською діяльністю. Останнє є надзвичайно серйозним дисциплінарним стягненням для адвоката.

— Кому легше працюється в нинішніх законодавчих реаліях: адвокатові, прокуророві чи судді? І який би фах ви порадили обрати студентам юридичних ВНЗ?

— Адвокатська професія — найкраща серед юридичних, і це не потребує доведення. Можливості пошуку, творчості, натхнення — безмежні. Пригадую поширений в адвокатській спільноті професійний анекдот: кожні п’ять років випуск­ники юридичного ВНЗ зустрічаються в річницю свого випуску. У них різні спеціальності: один — слідчий, другий — прокурор, третій — суддя, і рік за роком вони піднімаються кар’єрними сходинками, тільки адвокат як був, так і залишається адвокатом. Утім, через багато років, на черговій зустрічі, виявляється, що всі вони вже адвокати. Тільки якого рівня? Тому я б відповіла так: адвокат завжди може бути і гарним прокурором, і гарним суддею, а чи буде навпаки — велике питання.

— Як плануєте вирішувати законодавчу проблему умисного усунення адвоката, що з’явилася після так званої малої судової реформи?

— Проблема усунення захисника, причому усунення умисного, інколи й цинічного, на жаль, існує. Особливо страждають висококваліфіковані захисники.

Страх за долю невдало розслідуваної кримінальної справи нерідко призводить до усунення сумлінного фахівця, знання та вміння якого сприймаються як загроза того, що справа «розвалиться». Нині всі громадські організації адвокатів борються із цією проблемою. Через оцінку таких випадків намагаємося надати свої пропозиції законодавчих змін.

— Чи є проблема доступу адвокатів до доказів у справі, наприклад, зібраних слідством? І взагалі, чи слушною є ідея ліквідувати досудове слідство?

— Проблему захисту під час досудового слідства так багато, що вони заслуговують на окрему публікацію. Проблеми захисту — завжди проблеми нашого громадянина, ми повинні б­ути свідомі того, що скільки прав має адвокат, стільки ж прав має й громадянин.

Ліквідація досудового слідства надасть нашій професії друге дихання, стане поштовхом до розвит­ку, мотивацією кожного адвоката до отримання нових знань. Тому адвокатам ця ідея видається надзвичайно слушною. Як і сторона обвинувачення, захист отримає право збирати докази, тим самим буде знищено примарну змагальність обвинувачення й захисту. Коли в змагальному процесі оцінку доказам одночасно даватимуть рівні з точки зору процесуальних прав сторони, тоді посилиться й роль судді. Тільки-но змагальність як принцип, стане очевидною та діятиме повною мірою, отримаємо й відповідні наслідки. Тож настає нова епоха в розбудові не тільки адвокатури та прокуратури, а й у діяльності суду також. Безперечно, у всіх виникне проблема з кваліфікованістю кадрів.

— Якими ви бачите шляхи об’єднання адвокатури в одну організацію? На базі чого відбудеться таке об’єднання? Ініціатором стане держава?

— Створення єдиної професійної організації адвокатів в Україні —давня вимога ПАРЄ. Це не тільки один з обов’язків, не виконаних Україною перед вступом до Ради Європи, а й необхідність для адвокатури сьогодення.

Кількість адвокатів невпинно зростає, а їх організаційна розпорошеність стає на заваді застосуванню єдиних правил. Ми всі розуміємо: настав час змін. Адвокатура очікує створення єдиної національної організації адвокатів з обов’язковим членством. Безперечно, це зміцнить інститут адвокатури, дозволить на іншому, більш високому рівні захищати незалежність нашої професії в цілому та незалежну діяльність кожного адвоката. Це питання потребує нагального вирішення.

Як будемо об’єднуватись у професійну організацію — добровільно чи хтось виступить ініціатором? Гадаю, відповідь дасть новий закон. Найімовірніше, саме свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю одночасно стане документом, що засвідчить належність адвоката до єдиної професійної організації адвокатів в Україні.

— 19 грудня в Україні відзначатиметься День адвокатури. Що б ви побажали своїм колегам — читачам «ЗіБ» — з нагоди цього професійного свята?

— Насамперед — успіхів у виконанні надзвичайно значущої функції захисту прав та інтересів людей. Нехай професіоналізм, сумлінність та довіра громадян і надалі будуть гідним орієнтиром у нашій щоденній праці. У цей важливий час реформування інституту адвокатури зичу підтримки наших прагнень, мудрості, виваженості та консенсусу на цьому шляху, а ще — міцного здоров’я, щастя та благополуччя в родинах.