Задля однакового застосування

ВСС пояснив, як звертатися до Верховного Суду та розглядати заяви в порядку наказного провадження

Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ 23 грудня прийняв постанови з питань застосуванням норм наказного провадження та допуску кримінальних справ до розгляду у ВС, а також обговорив проблеми, що виникають із кредитних правовідносин, самочинного будівництва та найму житла.

Непроста спрощена процедура

 Характерною особливістю наказного провадження (розд.ІІ ЦПК) є спрощеність процедури судового розгляду вимог заявника, зумовлена відсутністю спору про наявність самого права. У таких випадках немає потреби вдаватися до позовного провадження, яке є тривалим.

Принцип процесуальної економії, який відповідає інтересам як стягувача, так і суду, сьогодні має застосовуватися щодо вимог про:

• стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати;
• компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;
• стягнення заборгованості за оплату певних послуг (ЖКГ, телекомунікації);
• присудження аліментів на дитину (якщо вимога не пов’язана з оспорюванням батьківства);
• повернення вартості товару неналежної якості.

Після розгляду таких «очевидних» вимог суд видає особливу форму рішення — судовий наказ.

Утім, застосування спрощеної процедури виявилося для суддів досить складним. Інститут наказного провадження для вітчизняної правової системи відносно новий (його було запроваджено лише восени 2005 року з набранням чинності новим ЦПК), а отже, практика застосування виявляла порушення строків розгляду справ, безпідставні відмови у видачі судового наказу й, навпаки, його видача у випадках, не передбачених законом.

У 2007 році суддя Верховного Суду Людмила Охрімчук підготувала досить грунтовне узагальнення практики розгляду судами цивільних справ у наказному провадженні. Однак у зв’язку зі значними змінами, внесеними до розд.ІІ ЦПК законом «Про судоустрій і статус суддів» те роз’яснення дещо втратило актуальність.

Довелося знову проводити тривале обговорення питання, в якому брали участь навіть окремі районні суди й наукові установи. Тільки після цього пленум ВСС зміг прийняти постанову «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження».

 Гра на випередження

 Дещо інша ситуація склалася з постановою «Про судову практику застосування статей 400¹¹—400¹⁸ Кримінально-процесуального кодексу України», що містить роз’яснення стосовно застосування положень, які визначають коло осіб, котрі мають право на звернення в порядку гл.32-1 КПК, а також підстави для подання заяви та вимоги до неї.

Інститут допуску судових рішень до їх перегляду Верховним Судом уведений одночасно з початком діяльності Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ — з 1 листопада 2010 року. А тому практика його застосування є незначною. У зв’язку із цим, як відзначив суддя ВСС Валерій Швець, авторам проекту іноді доводилося прогнозувати ситуації, що можуть виникнути в майбутньому.

Постанова врегульовує питання щодо визначення предмета перегляду, приділено увагу проблемам, що виникають у судовій практиці при визначенні процесуальних строків при перегляді судових рішень у кримінальних справах Верховним Судом.

А ось запланованого прийняття постанови «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами» не відбулося. Судді зняли проект з порядку денного через необхідність його коригування у зв’язку з іншими «нововиявленими» обставинами — ухваленням 20 грудня 2011 року закону «Про внесення змін до деяких законів України (щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства)». Його авторами були народні депутати Валерій Писаренко та Володимир Пилипенко. Акт, зокрема, передбачає зміни до порядку перегляду справ за цією підставою (про зміст відповідного законопроекту №9535 «ЗіБ» писав у №50/2011).

 «Проблемні» кредити

 Наступні в черзі на роз’яснення від ВСС — кредитні правовідносини та проблеми самочинного будівництва. Проекти постанов пленуму із цих питань були прийняті за основу, а для подальшого опрацювання документів утворені робочі групи.

Чимало проблем покликана зняти постанова «Про деякі питання судової практики при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин». Доповідач із питання — секретар пленуму Дмитро Луспеник — окреслив їх так:

• реалізація прав споживачів у рамках кредитних правовідносин;
• виконання договорів у іноземній валюті (переважна кількість спорів пов’язана саме з неможливістю виконання кредитних договорів через курсові коливання);
• порядок виселення в разі звернення стягнення на заставлене майно;
• юрисдикція справ, де боржником за кредитним договором є юридична особа, а поручителем — фізична;
• виїзд боржника за межі України;
• ліцензування валютного кредитування.

Д.Луспеник нагадав, що питання про необхідність поширення дії закону «Про захист прав споживачів» на кредитні відносини в повному обсязі ставилося ним раніше у Верховному Суді, але його думки тоді не дослухалися. Після ухвалення ж 10.11.2011 Конституційним Судом рішення №15-рп у справі про захист прав споживачів кредитних послуг ВСС був змушений розсилати нижчим судам відповідні роз’яснення.

 Зарегульоване питання щодо самочинного будівництва

 У першому читанні також був розглянутий проект постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює самочинне будівництво». Як відзначила суддя ВСС Валентина Сімоненко, питання щодо зведення нових споруд у нашій державі врегульоване ретельно. Настільки ретельно, що аж занадто. Питання, з якими доводиться стикатися судам, розпорошені між Цивільним і Господарським кодексами, законами «Про основи містобудування», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про архітектурну діяльність», «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування», актами з питань земельних відносин.

Складність застосування норм посилюється також прогалинами в законодавстві.

Навіть дане в ЦК визначення самочинного будівництва як житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, що збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил не допомагає. На практиці маємо неоднакове правозастосування.

Тому чимало питань потребує впорядкування. Зокрема, суддя-доповідач назвала проблеми необхідності розмежування самочинного будівництва на власній та чужій земельних ділянках, забудови на землі з іншим цільовим призначенням, вирішення питань прибудов, недобудов, головної речі та приналежності. Також мають бути розв’язані проблеми визнання права на самочинне будівництво, знесення, захисту порушених такими діями прав інших осіб.

 Вирішення житлового питання

 А от щодо узагальнення судової практики розгляду судами спорів, які виникають з договору найму жилого приміщення, вирішено було обмежи­тися направленням інформаційних листів.

Пленум заслухав відповідну інформацію від судді ВСС Володимира Мартинюка. Він, зокрема, зазначив, що прийняття нового Житлового кодексу затягується. Старий же, ухвалений ще в 1983 році, містить явно застарілі норми, що регулюють найм житла й не узгоджуються з положеннями інших законодавчих актів.

Як приклад колізій, що спричиняють проблеми застосування норм на практиці, були наведені ст.61 ЖК й ст.810 ЦК, які по-різному визначають предмет договору найму житла.

Також В.Мартинюк наголосив на необхідності узагальнення позицій судів з питань підсудності спорів, підстав визнання особи такою, що втратила право на житло, а також пообіцяв розкрити деякі особливості приватизаційних спорів.