Чинне законодавство зобов’язує надавати до реєстру інформацію про структурні підрозділи, які розташовані поза місцезнаходженням юридичної особи та здійснюють функції з надання послуг від її імені
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
19 вересня 2011 року м.Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючого — Тітова Ю.Г.,
суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А.,
Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є.,
Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Пошви Б.М., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С.,
Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Закритого акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг про визнання нечинним припису та рішення,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2008 року Товариство звернулося до окружного адміністративного суду м.Києва з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати нечинним припис комісії від 17.09.2008 №* про усунення порушень п.1 розд.5 Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Комісії від 28.08.2003 №41 (зареєстроване в Міністерстві юстиції 11.09.2003 за №797/8118), які полягли у ненаданні товариством інформації про створені центри продажу фінансових послуг Тернопільського філіалу. На думку позивача, він не допустив порушень зазначеного положення, оскільки не зобов’язаний вносити до Державного реєстру фінансових установ інформацію про створені функціональні структурні підрозділи, якими і є центри продажу.
Постановою окружного адміністративного суду м.Києва від 25.06.2009 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010 рішення суду першої інстанції скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним оспорюваний припис.
Ухвалою Вищого адміністративного суду від 12.04.2011 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010 скасовано, постанову окружного адміністративного суду м.Києва від 25.06.2009 залишено без змін.
Товариство звернулося із заявою про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстави, встановленої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, посилаючись на неоднакове застосування ст.64 Господарського кодексу, п.4 ч.1 ст.20, ч.1 ст.21, стст.23, 24 закону від 12.07.2001 №2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.37 закону від 7.03.96 №85/96-ВР «Про страхування», просить ухвалу Вищого адміністративного суду від 12.04.2011 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж самої норми права позивач надав ухвалу ВАС від 3.04.2007 у справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Велта» до комісії про визнання припису та постанови про застосування штрафу недійсними та постанову Верховного Суду від 3.02.2009 у справі за позовом ЗАТ «Страхова компанія «Каско» до комісії про визнання протиправним і скасування припису.
Ухвалою ВАС від 30.05.2011 справу допущено для перегляду Верховним Судом.
Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції погодився з їх висновками про те, що Тернопільська філія позивача, як і її підрозділи — центри продажів, мають ознаки відокремленого підрозділу у визначенні цього поняття п.1 розд.І положення. Відповідно до вимог п.1 розд.V положення інформація про ці підрозділи мала вноситися позивачем до реєстру у визначеному порядку, тому виданий припис, яким позивача зобов’язано усунути вказані порушення, є обгрунтованим. При цьому Вищий адміністративний суд вказав на помилковість висновків апеляційного суду щодо відсутності повноважень у директора департаменту страхового нагляду комісії одноособово видавати припис, у зв’язку з чим скасував постанову суду апеляційної інстанції у цій справі та залишив у силі рішення окружного адміністративного суду м.Києва.
В ухвалі, наданій товариством на підтвердження неоднакового застосування судом норм матеріального права, Вищий адміністративний суд дійшов висновку, що страхова компанія згідно з п.1 розд.V положення не зобов’язана вносити до реєстру інформацію про свій регіональний відділ страхування, оскільки за її організаційною структурою такий відділ не є відокремленим підрозділом відповідно до визначення цього поняття, наведеного у ч.4 ст.64 ГК, а є функціональним структурним підрозділом.
Наведені вище рішення свідчать про неоднаковість застосування судом у подібних правовідносинах п.1 розд.V положення.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначених норм, Верховний Суд виходить із такого.
Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлено законом №2664-ІІІ.
Статтею 3 цього закону визначено, що відносини, які виникають у зв’язку з функціонуванням ринків та наданням фінансових послуг споживачам, регулюються Конституцією, цим законом, іншими законами з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.1 ст.21 закону №2664-ІІІ регулювання ринків фінансових послуг здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади, який в межах компетенції, визначеної ст.28 цього закону, розробляє й затверджує нормативно-правові акти, обов’язкові до виконання, зокрема й учасниками ринків фінансових послуг, їх об’єднаннями, та здійснює контроль їх виконання. Також до компетенції цього органу віднесено здійснення реєстрації та ведення реєстру.
Уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у визначених законом межах є комісія, яка діє на підставі Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого указом Президента від 4.04.2003 №292/2003.
З метою удосконалення державного регулювання за наданням фінансових послуг та на виконання вимог закону №2664-ІІІ комісія розпорядженням від 28.08.2003 №41, зареєстрованим у Міністерстві юстиції 11.09.2003 за №797/8118, затвердила Положення про Державний реєстр фінансових послуг.
Пунктом 1 розд.І положення визначені поняття, що вживаються в контексті його норм. Зокрема, поняття «відокремлений підрозділ» вживається в такому значенні: філія, інший відокремлений структурний підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцезнаходженням юридичної особи та здійснює всі або частину функцій з надання фінансових послуг від її імені.
Пунктом 1 розд.V положення встановлено, що протягом 15 днів після створення фінансовою установою нового відокремленого підрозділу, що надаватиме фінансові послуги, державне регулювання діяльності з надання яких належить до компетенції Держфінпослуг, фінансова установа зобов’язана подати заяву про внесення до реєстру інформації про відокремлені підрозділи юридичної особи та реєстраційну картку з інформацією про цей підрозділ. Виконання зазначеного обов’язку є умовою надання фінансовою установою фінансових послуг через такий відокремлений підрозділ.
Наведене вище дає підстави вважати, що норми чинного законодавства, які регулюють відносини надання фінансових послуг, зобов’язують учасників ринку в цій сфері надавати у визначеному положенням порядку інформацію до реєстру про структурні підрозділи, які розташовані поза місцезнаходженням юридичної особи та здійснюють функції з надання послуг від її імені. Надання фінансових послуг через такий структурний підрозділ можливе за умови виконання цього обов’язку.
Отже, висновок Вищого адміністративного суду у справі, що розглядається, про обгрунтованість вжитого комісією заходу впливу до позивача за невиконання п.1 розд.V Положення відповідає вимогам чинного законодавства.
Пунктом 1 ч.1 ст.237 КАС визначено виключні підстави, за яких може бути подана заява про перегляд Верховним Судом судових рішень в адміністративних справах. Зокрема, такою підставою є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На обгрунтування неоднакового застосування положень закону №2664-ІІІ, які врегульовують питання повноважень комісії та її посадових осіб щодо застосування заходів впливу, товариство надало постанову Верховного Суду від 3.02.2009 у справі за позовом ЗАТ «Страхова компанія «Каско» до комісії про визнання протиправним і скасування припису. Зазначена постанова згідно з вимогами КАС не є підтвердженням неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права в подібних правовідносинах. Тому в цій частині заява товариства не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, а також те, що касаційний суд при розгляді справи правильно застосував норми Положення, у задоволенні заяви товариства слід відмовити.
Керуючись стст.241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 2.74 МБ)
Відокремлений центр продажу
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будете першим!