Наказне поводження

ПАРЄ закликає Київ відкоригувати Кримінальний кодекс та Конституцію заради… 4 ув’язнених екс-чиновників

Невідомо, скільки часу пройде до того, як Україна стане повноправним членом Ради Європи. Проте весь цей період нам доведеться вислуховувати від досвідчених у демократії «вчителів» поради та оцінки кроків, які ми робимо на цьому шляху. Причому сприйняття оцінок залежить від налаштованості на позитив чи негатив того, хто ці висновки виносить на люди. Січнева резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи не стала винятком.

Кожному — своє

 У документі, який загалом налічує 18 пунктів, українські опозиція та влада шукали та знаходили кожен своє. До початку зимової сесії ПАРЄ представники опозиції обіцяли нищівну критику й навіть закликали європейських колег до реальних санкцій щодо нашої країни, тому остаточний текст їхніх очікувань не виправдав. Натомість чиновники МЗС розраховували, як зазначав прес-секретар зовнішньо-політичного відомства Олександр Дікусаров, на «збалансовану резолюцію, в якій об’єктивно відображатиметься динаміка реформ в Україні та рівень співробітництва нашої держави в рамках Ради Європи». І ці посилання таки з’явилися в документі.

Як зазначено в преамбулі резолюції, асамблея «із задоволенням відзначає, що Уряд ужив низку важливих кроків з метою виконання ще не виконаних вступних зобов’язань, у тому числі стосовно боротьби з корупцією». Також як значний позитив відзначено внесення проекту нового Кримінального процесуального кодексу. Причому євродепутати закликали українських колег (очевидно, і представників опозиції також) «прийняти якнайшвидше цей закон, який повністю враховує рекомендації експертів Ради Європи під час розгляду ними проекту КПК».

У переліку негативів наводилися вже звичні для української влади претензії: невиконання зобов’язань, які були взяті Україною ще 17 років тому. «Уряди, що змінювали один одного, а також Верховна Рада та її політичні фракції поділяють відповідальність за цей провал». На таку неприємну для себе констатацію факту нинішня опозиція уваги ЗМІ та власних прихильників не звернула. Можливо, тому, що за 5 років так і не спромоглася виконати бодай частину з них, особливо стосовно приведення кримінального процесу, системи органів прокуратури та правосуддя до європейських стандартів.

Зокрема, що заважало ще у 2005 році внести зміни до стст.364 та 365 Кримінального кодексу, аби вони «відповідали стандартам Ради Європи», як того вимагає сьогодні ПАРЄ? Натомість, за даними судової статистики, тільки за ст.364 в середньому за рік засуджувалося близько півтисячі чиновників. Жодного обурення ні в тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, ні в Прем’єра й лідера БЮТ Юлії Тимошенко ці дані не викликали.

Не вчора, і не позавчора сформувалися ті негативні тенденції, на які звернув увагу моніторинговий комітет. На думку ПАРЄ, «ці проблеми не є чимось новим та вже давно викликають занепокоєння асамблеї, будучи пов’язаними, крім усього іншого, з відсутністю незалежності судової системи, надмірним застосуванням та тривалістю попереднього ув’язнення, відсутністю рівності сторін обвинувачення та захисту в судових процесах». Щоправда, до 2010 року вони не викликали такого занепокоєння ні в Європи, ні в чинної на той момент української влади.

 Надто широке «зловживання»

 Власне судові процеси проти колишніх високопосадовців були потрібні вже тому, аби, як відзначають українські експерти, стало реальністю одне з гасел «помаранчевої революції» про закон, який має бути єдиний для всіх. Лише тепер українська опозиція побачила в Кримінальному кодексі «сталінські норми», а Європа відзначила, що стст.364 та 365 КК «є занадто широкими в застосуванні та, по суті, дозволяють постфактум криміналізацію звичайних політичних рішень».

Водночас у документах РЄ відсутні рекомендації щодо того, як саме відрізнити «звичайне» кримінальне переслідування чиновника від «політичного». Адже, наприклад, у Франції президент Ніколя Саркозі не вбачав нічого «неєвропейського» в порушенні кримінальної справи проти свого основного конкурента під час президентської кампанії Домініка де Вільпена. Суд останнього виправдав, але пляма на політичній кар’єрі екс-прем’єра залишається дотепер.

До речі, минулого тижня Вищий суд Румунії засудив екс-прем’єра Адріана Настасе до 2 років тюремного ув’язнення за обвинуваченнями в корупції. Як повідомляє Бі-Бі-Сі, у 2004 р. А.Настасе отримав на свою президентську кампанію € 1,7 млн. Сам засуджений, який керував урядом Румунії з 2000 до 2004 року, традиційно заявив, що обвинувачення політично мотивовані. У Раді Європи на ці слова поки що ніяк не відреагували.

Показовим є й той факт, що свого часу канцлер Німеччини Ангела Меркель під час зустрічі з Президентом України Віктором Януковичем також дивувалася змісту обвинувачень, висунених Ю.Тимошенко, порівнюючи підписання обтяжливого для України контракту з «Газпромом» з наданням допомоги Греції. Проте своє «політичне» рішення про виділення траншу А.Меркель все ж затвердила в Бундестазі, тоді як Ю.Тимошенко не змогла надати своїм вказівкам статусу урядового акта. Цю відмінність із певних причин не хочуть визнавати євродепутати.

Тож навіть для пересічного українця вимога відкоригувати КК заради волі кількох екс-чиновників виглядає дещо дивною. Тим більше — заклик ПАРЄ переглянути ст.76 Конституції України, аби засуджені за певні злочини мали змогу балотуватися на виборах до українського парламенту (п.15.4 резолюції). Ще рік тому на цей «недолік» нашого Основного Закону Європа не звертала жодної уваги.

 Насильно не помилуєш

 Після схвалення резолюції новообраний голова Європарламенту Мартін Шульц висловив побажання, аби екс-прем’єр Ю.Тимошенко була якнайшвидше звільнена з-під варти. В інтерв’ю «Німецькій хвилі» він зазначив, що «це можна зробити шляхом помилування. Якщо не помиляюся, Президент В.Янукович уже розглядав такий варіант. Це, напевно, допомогло б усім сторонам». Водночас він визнав, що не має доказів того, що обвинувачення, пред’явлені Ю.Тимошенко, невиправдані.

Дійсно, в нинішніх умовах є тільки два шляхи для звільнення Ю.Тимошенко: декриміналізація службових злочинів або указ про помилування. Для ухвалення відповідних змін до КК потрібен певний час і, що головне, логіка й чітке формулювання диспозиції нової ст.364, яке б унеможливлювало уникнення покарання чиновниками, які розпоряджаються державними фінансами як власними. Водночас серед справ проти екс-прем’єра, які ще розслідуються, є й факти нераціонального витрачання бюджетних коштів. А звільняти від відповідальності за такі зловживання надто ризиковано для будь-якої демократичної держави.

Помилування також вимагає певних умов. Насамперед клопотання самої Юлії Володимирівни. Не кажучи вже про визнання вини, щире каяття та відшкодування збитків. Жодного із цих кроків, принаймні за словами захисників екс-прем’єра, вона робити не збирається. А резолюція ПАРЄ не є тим документом, який може застосувати суд для звільнення від кримінальної відповідальності.

Про останнє нагадав і суддя Печерського райсуду м.Києва Сергій Вовк, відхиливши клопотання захисту екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка про зміну йому запобіжного заходу, яке обгрунтовувалося відповідним пунктом резолюції ПАРЄ. Як наголосив С.Вовк, Конституція забороняє впливати на суд у будь-який спосіб. І навряд чи в Європі діють інші норми щодо незалежності правосуддя.

 Санкції без ефекту

 Вітчизняні експерти наразі дискутують щодо того, чи вкладеться Україна в «розумні строки», відведені їй ПАРЄ для виконання вимог останньої, та які санкції загрожують Києву в разі, якщо 4 колишні чиновники, згадані в резолюції, залишатимуться за гратами. Проте, як відомо, будь-яка санкція повинна передбачати виховну складову. Натомість у розпорядженні ПАРЄ є єдиний важель — позбавлення української делегації права голосу. Для пересічного українця й навіть для бізнесових структур такий захід не загрожує будь-якими незручностями.

Більш вагомі аргументи може висунути керівництво ЄС, наприклад, запровадити заборону на в’їзд українських чиновників на свою територію чи заблокувати їхні рахунки. Але в Страсбурзі чудово розуміють різницю між політичною ситуацією в Білорусі, до якої такі санкції були застосовані, та Україною.

Інша річ — репутація нашої держави, до якої в Європі й без будь-яких санкцій сформувалося доволі зверхнє ставлення. Причому не лише в представників «сталих демократій», а й у «молодих» членів РЄ, про що засвідчила обмовка польського журналіста, який порівняв українок з «роботами для ведення домогосподарства». У цьому сенсі вже Україна має всі підстави, аби говорити про упереджене ставлення до неї та її громадян.

Урешті-решт для кожного з нас європейський вибір не зумовлений прізвищами тих, хто перебуває при владі чи за гратами. Якщо ж для Старого світу це має настільки принципове значення, то природно виникає сумнів, що нас дійсно прагнуть бачити в ЄС як повноправну державу, а не учня, на якому відточують ази демократії.

Думки експертів

Тарас БЕРЕЗОВЕЦЬ:

 — Це своєрідне залякування тих громадян, які не знають, що собою являє ПАРЄ. Очевидно, що документи ПАРЄ є маяком, на який будуть орієнтуватися представники Європейського парламенту, але надто  перейматись її рішеннями немає сенсу. На місці МЗС я би почав турбуватися, якби щось подіб­не заявив Європейський парламент чи Конгрес США, але їм, очевидно, немає до України діла. 

Володимир КОРНІЛОВ:

 Якщо Україна проігнорує рекомендації, викладені в резолюції ПАРЄ, то немає жодних сумнівів, що поступово на нас посилюватиметься тиск з боку аналогічних європейських інституцій, і не виключено, що до України будуть застосовані санкції, причому не менш жорсткі, ніж до Білорусі.  

Записала Тетяна КУЛАГІНА

Парламентська асамблея Ради Європи

Резолюція

26 січня 2012 року

Функціонування демократичних інституцій в Україні
(витяг)

1. Асамблея вітає тривале співробітництво з українським Урядом у рамках моніторингової процедури асамблеї. Вона із задоволенням відзначає, що Уряд ужив низку важливих кроків з метою виконання ще не виконаних вступних зобов’язань, у тому числі щодо боротьби з корупцією. Вона вітає тісне співробітництво, досягнуте між Радою Європи та українським Урядом в реалізації необхідних реформ. Водночас Асамблея висловлює жаль, що судове переслідування колишніх урядових лідерів в Україні негативно впливає на тіснішу європейську інтеграцію країни.

2. Парламентська асамблея висловлює занепокоєння кримінальним переслідуванням, розпочатим за ст.364 («Зловживання владою або службовим становищем») та ст.365 («Перевищення влади або службових повноважень») Кримінального кодексу України проти низки колишніх членів Уряду, включаючи колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, колишнього в.о. міністра оборони Валерія Іващенка, колишнього першого заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука та колишнього Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко.

3. Асамблея вважає, що стст.364 та 365 КК України є занадто широкими в застосуванні та, по суті, дозволяють пост фактум криміналізацію звичайних політичних рішень. Це суперечить принципу верховенства права та є неприйнятним. Тому асамблея закликає владу невідкладно внести зміни в ці дві статті КК відповідно до стандартів Ради Європи та зняти обвинувачення проти колишніх членів Уряду, висунуті за цими статтями. Асамблея хоче наголосити на тому, що оцінка політичних рішень та їхніх наслідків є прерогативою парламентів та, зрештою, виборців, а не судів. У зв’язку із цим асамблея просить Президента України розглянути всі наявні в нього правові засоби, щоб звільнити цих колишніх членів Уряду та дозволити їм брати участь у наступних парламентських виборах.

4. Асамблея висловлює жаль через численні недоліки судових процесів проти колишніх членів Уряду і вважає, що вони могли підірвати можливість обвинувачуваних отримати справедливий судовий розгляд у тому значенні, як його визначає ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв’язку із цим асамблея відзначає той факт, що Європейський суд з прав людини вирішив розглянути за прискореною процедурою звернення пані Тимошенко стосовно її затримання, в якому вона посилається на порушення стст.3, 5 та 18 конвенції.

5. На думку асамблеї, ці недоліки є результатом системних проблем судової системи України. Ці проблеми не є чимось новим та вже давно викликають занепокоєння асамблеї, будучи пов’язаними, крім усього іншого, з відсутністю незалежності судової системи, надмірним застосуванням та тривалістю попереднього ув’язнення, відсутністю рівності сторін обвинувачення та захисту в судових процесах, а також неадекватною юридичною аргументацією обвинувачення та судів у офіційних документах та рішеннях.

6. Стосовно незалежності судової системи асамблея:

6.1. повторює своє глибоке занепокоєння через відсутність незалежності судової системи та вважає, що це є основним викликом для системи правосуддя в Україні;

6.2. вважає, що поточна процедура призначення суддів підриває незалежність усієї судової системи; закликає владу скасувати або принаймні скоротити п’ятирічний випробувальний строк для суддів та усунути Верховну Раду з процесу призначення;

6.3. вважає, що під час випробувального строку судді не повинні розглядати чутливі з політичної точки зору або складні справи;

6.4. вважає, що склад Вищої ради юстиції суперечить принципу поділу влади й також підриває незалежність судової системи; тому асамблея просить ухвалити поправки до відповідних законів та реально усунути представників Верховної Ради, Президента України та прокуратури від членства у Вищій раді юстиції. В очікуванні на прийняття поправок ці три інституції повинні призначити до Вищої ради юстиції неполітичних членів;

6.5. закликає Верховну Раду невідкладно ухвалити необхідні поправки до Конституції, які б усунули положення, що перешкоджають запровадженню рекомендацій асамблеї, згаданих у пп.5.2 та 5.4;

6.6. висловлює занепокоєння численними достовірними повідомленнями про ініціювання дисциплінарних заходів та звільнення суддів Вищою радою юстиції на базі скарг від прокуратури, тому що згадані судді прийняли рішення, що суперечило думці прокуратури, у конкретній судовій справі; така практика є несумісною з принципом верховенства права та повинна бути припинена негайно.

7. Стосовно попереднього ув’яз­нення асамблея:

7.1. висловлює занепокоєння надмірним застосуванням попереднього ув’язнення в українській системі правосуддя, часто без належного обгрунтування або підстав;

7.2. із цього погляду звертає увагу на те, що незаконне та надмірне попереднє ув’язнення є одним з основних питань у рішеннях, прийнятих проти України Європейським судом з прав людини;

7.3. ще раз наголошує, що відповідно до принципу презумпції невинуватості попереднє ув’язнення повинне застосовуватися тільки як крайній захід, коли існує реальна загроза ухиляння від правосуддя або перешкоджання його здійсненню;

7.4. закликає владу забезпечити, щоб Кримінально-процесуальний кодекс визначав чітку процедуру перевірки законності та тривалості попереднього ув’язнення; крім того, необхідно визначити керівні принципи, які гарантуватимуть, що попереднє ув’язнення застосовується лише як крайній захід та тільки на основі добре обгрунтованого рішення суду.

8. Стосовно рівності сторін обвинувачення та захисту в судових процесах асамблея:

8.1. з тривогою звертає увагу на упередженість та обстоювання позицій обвинувачення, яка є властивою для всієї судової системи України;

8.2. закликає владу подбати про те, щоб у Кримінально-процесуальному кодексі та на практиці гарантувалася рівність сторін обвинувачення та захисту;

8.3. закликає владу, зокрема, забезпечити, щоб Кримінально-процесуальний кодекс чітко передбачав надання стороні захисту копії матеріалів справи обвинувачення, а також достатнього часу для ознайомлення з ними під контролем судді.

8.4. вітає той факт, що Президент України подав на розгляд Верховної Ради новий проект Кримінального процесуального кодексу й закликає її якнайшвидше прийняти цей акт, який повністю враховує рекомендації експертів Ради Європи.

9. Є системні недоліки судової системи. Асамблея шкодує через те, що Україна не реформувала прокуратуру відповідно до норм Ради Європи, тоді як ця реформа є одним із зобов’язань, узятих Україною під час її вступу до РЄ. Внаслідок цього прокуратура залишається інституцією надзвичайно сильно централізованою та такою, що має надмірні повноваження.