Засудженим довічно дозволять відвідувати тяжко хворих родичів — рішення КС

Неможливість для засуджених до довічного позбавлення волі тимчасово виїхати за межі колонії через смерть або тяжку хворобу близького родича, що загрожує життю хворого, визнані неконституційними.

Таке рішення від 20.12.2023 №11-р(ІІ)/2023 щодо особистого і сімейного життя особи, засудженої до довічного позбавлення волі, ухвалив другий сенат Конституційного Суду, інформує «Закон і Бізнес».

Анатолій Лужинецький, якого засуджено до довічного позбавлення волі і який відбуває покарання, звернувся до КС із клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції, окремі приписи ч.1 ст.111 Кримінально-виконавчого кодексу. Ці положення передбачають, що засудженим, яких тримають у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на строк не більше 7 діб, без урахування часу, потрібного для проїзду в обидва боки (не більше трьох діб), у зв’язку з винятковими особистими обставинами, зокрема такими, як «смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого».

Проте така можливість не передбачена для засуджених до довічного позбавлення волі, «навіть якщо останні мають докази свого виправлення»що, на його думку, є дискримінацією.

Другий сенат КС погодився із цим та визнав неконституційними оспорювані приписи. Таке рішення ґрунтується на низці документів міжнародного права, а також практиці органів конституційної юрисдикції європейських країн, зокрема Німеччини та Латвії.

КС зазначив, що стрижневими засадами у питанні виконання та відбування кримінальних покарань у міжнародному праві є однаково гуманне та гідне ставлення до всіх позбавлених волі осіб, незалежно від тяжкості скоєних ними злочинів.

Суд констатував, що можливість кожного відвідати свого тяжкохворого близького родича або бути присутнім на його похованні є складником конституційного права на недоторканність особистого та сімейного життя у сув’язі з людською гідністю. Тому держава повинна забезпечити встановлення належного механізму реалізації такої можливості, визнаючи її для всіх осіб, засуджених до позбавлення волі, навіть для тих, які скоїли особливо тяжкі злочини і засуджені до довічного позбавлення волі.

З огляду на це, КС указав, що держава зобов’язана надати кожній засудженій до позбавлення волі особі, незалежно від тяжкості скоєного нею злочину, принаймні потенційну можливість короткочасного виїзду за межі колонії на території України у зв’язку з такою винятковою особистою обставиною, як смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого. Проте перед наданням дозволу на такий виїзд слід провести всебічне індивідуальне оцінювання загрози від кожної такої особи для суспільної безпеки та громадського порядку, яке не зводиться лише до врахування тяжкості скоєного нею злочину.

Тож Суд дійшов висновку, що оспорювані приписи ч.1 ст.111 КВК суперечать стст.3, 8, 21, 23, 24, 28, 32, 64 Конституції в тім, що вони унеможливлюють застосування до засуджених до довічного позбавлення волі осіб короткочасних виїздів за межі колонії на території України у зв’язку з такою винятковою особистою обставиною, як смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого.

Ці приписи утрачають чинність через три місяці з дня ухвалення цього рішення. За цей час Верховна Рада має привести нормативне регулювання, установлене окремими приписами ч.1 ст.111 КВК у відповідність до Конституції та цього рішення.

Закон і Бізнес