Лабіринти добре відомої ТМ

Як конкурентна боротьба поступово переміщується з комерційних ринків у зали судових засідань

Слово «лабіринт» породжує асоціацію з якоюсь плутаниною. Аналізуючи деякі судові рішення щодо вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності, подекуди виникає відчуття занурення саме в таку плутанину визначення сутності закону.

У такі лабіринти заводять: довільне тлумачення норм закону, незаконне та необґрунтоване застосування норм як матеріального, так і процесуального законодавства, маніпулювання положеннями закону, особливо якщо вони викладені неповно та нечітко, характеризуються колізією норм, що дає можливість задовольнити прагнення збільшити власну «свободу» за рахунок обмеження прав та свобод інших учасників відносин.

У деяких випадках подолання цього правового лабіринту буває успішним, а в деяких — учасники процесу довго блукають від однієї інстанції до іншої і роками сподіваються на справедливе, об’єктивне та неупереджене вирішення справи та захист своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав та інтересів. Найбільше потерпає від цих правових лабіринтів економічна сфера життя.

Економіка тісно пов’язана з розвитком та впровадженням інновацій, в основі яких лежить творча інтелектуальна праця людей. В результаті інтелектуальної праці людини створюються об’єкти цивільних прав, у тому числі і об’єкти права інтелектуальної власності. Торговельні марки, як специфічний об’єкт цивільного права та права інтелектуальної власності за рахунок набуття репутації виробника або його продукції, що досягається здійсненням інвестування у виробництво та рекламу продукції у певному сегменті ринку можуть трансформуватися із звичайного позначення у бренд.

В основі набуття права на такий бренд лежать певні економічні дії та зусилля суб’єкта господарювання протягом визначеного, як правило, тривалого часу, наслідком чого є очікуваний ефект – визнання споживачем продукції або послуг виробника. Проте чи завжди це зусилля лише одного суб’єкта господарювання, чи можливо, покращення репутації та набуття іміджу ґрунтувався на спадку довгих років використання позначення декількома особами, є результатом спільного інвестування та просування продукції на ринку?

Мова, зокрема, йде про так звані «радянські» позначення, які стали загальновживаними. Та чи не є спроба набути виключні права на них, а відтак і привласнити результат колективного зусилля створення їх репутації в порівнянні з аналогічною продукцією, зловживанням та недобросовісною конкуренцією, яка зводиться до отримання необґрунтованих переваг на ринку та набуття, начебто на «законних» підставах, інструменту правового тиску на конкурентів.

На жаль, конкурентна боротьба поступово переміщується з комерційних ринків у зали судових засідань. І хоча багато часу сплинуло з моменту розпаду союзу, проте ця обставина тільки додає наснаги привласнити спадок та незаконно монополізувати бренди. Відсутність напрацьованої судової практики, сформованих правових позицій суду щодо використання «радянських позначень», які давно набули властивості загальновживаних, розгляд справ у сфері інтелектуальної власності за правилами господарського судочинства, які не повною мірою можуть врахувати особливості спірних відносин, що виникають у цій сфері, породжують певний правовий вакуум та створюють можливості для недобросовісних комбінацій та партій, що розігруються під час слухання справ..

Торговельне позначення добре відомих, ще з радянських часів, ліків від головного болю «ЦИТРАМОН», що вироблялися, починаючи з 80-х років ХХ століття декількома виробниками, стало предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду при вирішені спору про приналежність даної назви в якості добре відомої торговельної марки одному із виробників. Вийшло так, що лише два виробника стали учасниками спору, зайнявши процесуальне становище сторін, тоді як інші може навіть не здогадуються, що скоро і їм доведеться припинити довготривале виробництво ліків «ЦИТРАМОН». Отже, ця справа є важливою та показовою як для діяльності фармацевтичних компаній, так і для юридичної практики в сфері охорони та захисту прав на торговельні марки.

Коротко по суті спору: суди першої та апеляційної інстанції, задовольнили позов одного із виробників, визнали за ним право на добре відому торговельну марку «ЦИТРАМОН» станом на 01.01.1997 та визнали недійсним свідоцтво іншого виробника на знак для товарів послуг «ЦИТРАМОН У» з підстав схожості зареєстрованого позначення з добре відомою торговельною маркою .

Відповідач не погодився з рішеннями та ініціював перегляд справи у касаційному господарському суді, проте вирішити справу по суті одразу не вдалося. Колегія суддів касаційного суду не дійшла згоди по суті спору та передала цю справу на вирішення Великої палати Верховного Суду.

При цьому до рішення касації була висловлена та приєднана окрема думка, в якій суддя чітко висловив незгоду з судовими рішеннями як незаконними, необґрунтованими, ухваленими внаслідок неповного та неправильного встановлення обставин, які мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права та безпідставністю передачі справи до ВП.

Натомість окрема думка по цій справі була не одна. Їх сутність в узагальненому вигляді зводилася до того, що виключну правову проблему, що стала підставою для передачі справи на вирішення Великої Палати в цій справі, може вирішити Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду як належний суд, який відповідно до законодавчо визначених повноважень може дійти власного висновку щодо застосування відповідних норм права в спірних правовідносинах. Адже проблема полягала саме у застосуванні/не застосуванні у справах про визнання торговельної марки добре відомою позовної давності. При цьому позовна давність неодноразово була предметом вирішення справ Великою Палатою Верховного Суду і її рішення мають усталений характер з цього питання, тому здавалося б які тут виключні правові проблеми?

Цікавим у цій справі є й те, що первісна вимога про визнання позначення «ЦИТРАМОН» добре відомою торговельною маркою станом на 01.01.1997 заявлена була до суду у 2020 році. Твердження позивача у позові зводилися до того, що об’єкт цивільного права набув властивостей добре відомої торговельної марки станом на 01.01.1997 та належав певному суб’єкту — позивачеві у справі. Виникає питання: як так вийшло, що право на захист свого майнового права позивач набув аж через 23 роки, коли суд начебто з’ясував, що його права порушені у далекому минулому? Це до того правового лабіринту, про який згадувалося – один з його закуточків.

Суди попередніх інстанцій проігнорували, клопотання відповідача про застосування інституту позовної давності за позовними вимогами. Зокрема не надали відповіді, чому не слід застосовувати позовну давність за вимогою про визнання позначення добре відомим. Стосовно ж іншої вимоги про визнання недійсним свідоцтва вказали на таке: «для визнання недійсним свідоцтва України №24778 є визнання торговельної марки «Цитрамон» добре відомою стосовно Фірми, а відтак право позивача на звернення до суду з такою вимогою виникає з моменту визнання судом торговельної марки добре відомою». А це ще один «глухий» поворот у лабіринті розгляду цієї справи.

Відповідно до положень ст.256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК).

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК перебіг позовної давності, тобто строк протягом якого особа може отримати судовий захист, пов’язується із такими обставинами: днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, право на судовий захист виникає у особи у зв’язку з порушенням її прав, а не у зв’язку їх набуттям у судовому порядку.

Ілюстративним для даної справи є те, що близько 20 років позивач не вбачав порушення своїх прав, і лише після винесення рішення про визнання його права на добре відому торговельну марку дізнався про порушення його прав. А це вже певне «диво» нашого лабіринту.

Судова практика до цього не пов’язувала початок перебігу строку позовної давності із ухваленням судового рішенням, яке б одночасно підтверджувало і набуття прав на об’єкти права інтелектуальної власності, і порушення цих прав позивача.

Правова позиція, викладена у постанові ВП ВС від 26.11.2019 у справі №914/3224/16  підтверджує, що закон не пов’язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

У постанові ВП ВС від 29.06.2021 у справі №904/3405/19 зазначається, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу. Але за приписом ч.5 ст.267 ЦК позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причини пропуску позовної давності. Водночас саме на позивача покладений обов’язок доведення тієї обставини, через наявність якої строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об’єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Особа повинна бути обізнаною про належні їй права та обов’язки, а також про порушення своїх прав, що випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (стст.15, 16, 20 ЦК), відповідно до яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб.

Виникнення цивільних прав закон пов’язує із діями осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також діями осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки (ст.11 ЦК). Отже права або виникли з моменту набуття торговельною маркою доброї відомості на дату визначену власником або ні. Підтвердження судом цього факту не може розглядатися як самостійна підстава виникнення права. За своєю суттю рішення суду є підтвердженням наявності або відсутності спірних правовідносин між сторонами, наявності або відсутності спірного права позивача або факту, що має юридичне значення. Тобто на момент звернення до суду або є підстави для позову або не має, так само і право — або воно є у позивача та його порушують і не визнають на момент звернення, або ні. Даний висновок повною мірою узгоджується з приписами ст.2 ГПК, яка встановлює завдання та основні засади господарського судочинства.

Так, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Повертаючись до нашої справи слід вказати, що за твердженням відповідача станом на 01.01.1997 об’єкт права вже був уведений до цивільного обігу в якості добре відомої торговельної марки, тоді саме з цього факту виникають права власника добре відомої торговельної марки.

Набуття права зумовлює його правову охорону в тому числі право на судовий захист. Отже, неможливо щоб складова цивільного права як право на захист виникло у 2022 році (дата винесення рішення про визнання добре відомої торговельної марки за позивачем), а виключні права на добре відому торговельну марку — у 1997 році.

Таким чином, підтвердження судом факту приналежності об’єкту права інтелектуальної власності позивачу є похідним від факту набуття права інтелектуальної власності на цей об’єкт. Своєю чергою, набуття права інтелектуальної власності на добре відому торговельну марку пов’язується із діями та зусиллями особи по створенню відповідних якостей цього позначення та просуванню на певній території товарів, маркованих такою торговельною маркою, а не з судовим рішенням, що підтверджує цей факт.

Отже, винесення рішення про визнання за особою набуття права інтелектуальної власності на добре відому торговельну марку не може бути обставиною з якою закон пов’язує початок перебігу позовної давності щодо вимоги про примусове здійснення майнового права інтелектуальної власності, зокрема заборону використання третіми особами позначення, яке відтворює добре відому торговельну марку.

Як зазначалося, цивільне законодавство встановлює загальні строки позовної давності тривалістю три роки (ст.257 ЦК). Крім того, у ст.258 ЦК встановлюються випадки застосування спеціальних строків позовної давності. Серед переліку випадків застосування спеціальних строків позовної давності цивільне законодавство не передбачає порушень у сфері права інтелектуальної власності.

Спеціальне законодавство у сфері права інтелектуальної власності, а саме закон №3689-XII в чинній редакції не містять положень щодо строків позовної давності у разі порушення прав власника свідоцтва на торговельну марку.

Натомість, ст.6bis Паризької конвенції, яка безпосередньо присвячена питанням правового режиму добре відомих торговельних марок у ч. 2 та 3 встановлює правила щодо застосування строків позовної давності. Так, для подання вимоги про скасування знака, що становить відтворення, імітацію чи переклад іншого знака, здатні викликати змішування зі зареєстрованим знаком, або визнаним добре відомим знаком, надається строк не менше п’яти років, що вираховується від дати реєстрації знака. Країни Союзу мають право встановити строк, протягом якого може вимагатися заборона застосування знака. Строк не встановлюється для подання вимоги про скасування чи заборону застосування знаків, зареєстрованих чи таких, що використовуються недобросовісно.

Таким чином, ст.6bis Паризької конвенції встановлює два різновиди строків позовної давності:

1) не менше 5 років від дати реєстрації знака для подання вимог про скасування знака, що становить відтворення, імітацію чи переклад іншого знака, здатні викликати змішування зі зареєстрованим знаком, або визнаним добре відомим знаком;

2) безстрокове право на звернення на подання вимоги про скасування чи заборону застосування знаків, зареєстрованих чи таких, що використовуються недобросовісно.

Щодо вимоги про скасування конфліктуючого свідоцтва на знак для товарів і послуг (дата подачі заявки 24.02.1997) з підстав схожості до ступеня змішування має застосовуватись правило ч.2 ст.6bis Паризької конвенції, тобто строк позовної давності становить 5 років, відлік яких розпочинається від дати реєстрації знака.

Відповідно до ст.9 Конституції України, ч.1 ст.19 закону «Про міжнародні договори України» та ст.3 закону №3689-XII якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про торговельні марки, то застосовуються правила міжнародного договору.

Паризька конвенція набула чинність для України 25.12.1991. Відтак цей міжнародно-правовий акт є частиною законодавства України, а його положення підлягають застосуванню.

 Таким чином, норма міжнародного акту чітко і детально визначає за яких обставин треба застосовувати строк у 5 років за вимогою про скасування конфліктуючого знаку. Серед цих обставин відсутнє судове рішення про визнання торговельної марки добре відомої, що само по суті виключає правову проблему.

Слід зазначити, що строк позовної давності застосовується до випадків порушення прав та інтересів. Реєстрація торговельної марки є правом її власника для реалізацією якого, законодавство не встановлює жодних часових обмежень та застосування строків позовної давності. Відтак, зареєструвати торговельну марку як добре відому на підставі ст.25 закону №3689-XII її власник може у будь-який час.

Водночас, дискусійним є питання щодо поширення інституту позовної давності за вимогою про визнання торговельної марки добре відомої у судовому порядку. Національне законодавство передбачає можливість судового порядку визнання позначення добре відомим. Процесуальним законодавством передбачено також підсудність такої категорії справ господарському суду. Проте, Господарський процесуальний кодекс не передбачає можливості окремого провадження як виду непозовного господарського судочинства, в порядку якого б розглядалася справа про підтвердження наявності або відсутності юридичного факту — набуття права інтелектуальної власності на добре відому торговельну марку. Отже, розгляд цієї категорії справ можливий лише у позовному провадженні.

Натомість ст.268 ЦК передбачає перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, серед яких не передбачено вимогу про визнання торговельної марки добре відомою. Таким чином, не включивши вимогу про визнання торговельної марки у зазначений перелік, законодавець не зробив виключення із загального правила і тим самим поширив трирічний строк для отримання судового захисту щодо визнання торговельної марки добре відомою.

Вирішенню питання щодо застосування позовної давності завжди передує з’ясування належності права позивачу за захистом якого він звертається до суду та наявності факту порушення відповідачем цього права. В основі цього -встановленні фактів з якими закон пов’язує виникнення та встановлення цивільного права. Національний режим правової охорони добре відомих марок в Україні ґрунтується на нормах міжнародного законодавства, яке свого часу було імплементовано до спеціального законодавства України.

Вперше правовий режим охорони добре відомих торговельних марок. як окремого об’єкту правової охорони у сфері інтелектуальної власності був запроваджений у 1925 році, після того, як Паризьку конвенцію про охорону промислової власності було доповнено ст.6bis «Знаки: загальновідомі торговельні марки», яка зобов’язувала країн-учасниць відхиляти або визнавати недійсною реєстрацію та забороняти застосування товарного знака, що становить відтворення, імітацію чи переклад іншого знака, а також може бути сплутаним зі знаком, який за визначенням компетентного органу країни реєстрації чи країни застосування вже є у цій країні загальновідомим як знак особи, що користується привілеями Паризької конвенції і використовується для ідентичних чи подібних продуктів. Це положення були поширені і на ті випадки, коли істотна складова частина знака становить відтворення такого загальновідомого знака чи імітацію, здатну викликати змішування з ним.

В Україні Паризька конвенція набрала чинності з 25.12.1991. Правова охорона прав на добре відомі торговельні марки в на рівні національного законодавства була запроваджена лише із доповненням закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 №3689-XII ст.25 «Охорона прав на добре відомий знак», згідно із законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» від 22.05.2003 №850-IV, який набрав чинності 25.06.2003.

До набрання чинності законом №850-ІV торговельні марки, що стали добре відомими на території України, підлягали правовій охороні відповідно до ст.6bis Паризької конвенції про охорону промислової власності.

В Європейському Союзі добре відомі марки на рівні регіонального законодавства отримали свою охорону та захист в ст.5(3)(a) директиви №2015/2436/ЄС «Про наближення законів держав-членів щодо торговельних марок» (раніше ст.5(2) директиви 89/104/EEC) і ст.9(2)(c) Регламенту ЄС про торговельну марку Співтовариства (207/2009, зі змінами, внесеними Регламентом 2015/2424).

Відповідно до актів Європейського Союзу власник загальновідомої торговельної марки має право забороняти третім особам використовувати будь-яке позначення, ідентичне або схоже з його маркою, незалежно від того, чи стосується це товарів чи послуг, які є ідентичними, схожими чи навіть повністю несхожими на ті, для яких зареєстрована добре відома марка, якщо таке використання без належної причини призвело б до отримання несправедливої вигоди або завдало б шкоди відрізняльному характеру попереднього знаку. При цьому не один із зазначених нормативних актів не містить самого визначення загальновідомої (добре відомої) торговельної марки. Вочевидь це зумовлено неможливістю існування єдиного уніфікованого підходу до надання правової охорони торговельним маркам в різних країнах з урахуванням різних факторів та їх тлумаченням.

Особливий режим охорони, який надається загальновідомим торговельним маркам, спрямований на їх захист як певної економічної цінності, що пов’язана не лише з ідентифікацією виробника, товарів та послуг, інформуванням користувача про якість певного виду товару на ринку та його переваги в порівнянні з аналогічними товарами, а й на захист тих інвестицій та зусиль власника добро відомої торговельної марки, які він витратив для її просування на ринок, включаючи не лише витрати на рекламу, а й у першу чергу, покращення виробничого процесу виготовлення відповідного товару, який забезпечує його якість, що вимагає впровадження нових або удосконалення старих технологій.

Такий підхід до охорони знань та інвестицій видається розумним та доцільним, має на меті забезпечення захисту нових розробок виробників та їх економічних зусиль. Проте не завжди особливий режим охорони добро відомих торговельних марок використовують добросовісно. Прикладів цьому у судовій практиці безліч, коли статус добре відомої торговельної марки надається лікарським засобам, якими населення користується постійно протягом останніх, як мінімум, 50 років та які виготовляються декількома виробниками, а виключні права на них визнаються чомусь лише за одним з виробників. Чи можна вважати це справедливим рішенням?

Повертаючись до справи щодо визнання загальновживаного позначення «ЦИТРАМОН» добре відомою торговельною маркою, спробуємо знайти вихід з правового лабіринту.

При вирішені спору щодо визнання знаку «ЦИТРАМОН» добре відомим постає питання щодо відповідності цього позначення умовам надання правової охорони (зокрема набуття ним розрізняльної здатності) як торгівельної марки на зазначену дату, а саме на 01.01.1997 для товарів 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків «фармацевтичні препарати».

В цьому контексті має значення дві умови — розрізняльна здатність та відомість знаку. Виробництво та використання торговельного знаку «Цитрамон» здійснювалося ще за радянських часів кількома виробниками фармацевтичної продукції. З метою запобігання монополізації прав на торговельні марки радянських часів, закон «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» в редакціях за період з 16.06.1999 до 25.06.2003 передбачав норму, що містилася в ч.4 ст.6 цього закону, яка встановлювала обмеження щодо можливості реєстрації як знак такого позначення, «яке добросовісно використовувалося до 1 січня 1992 року двома і більше юридичними особами для позначення однорідних товарів».

Цією нормою фактично було запроваджено принцип економічної та соціальної справедливості: вигоду від інвестицій в таку продукцію мали всі виробники. У протилежному випадку можна говорити про надання необґрунтованих переваг одному з виробників, який набув право користуватися здобутками всіх інших виробників, які були причетні до формування іміджу тої або іншої торговельної марки.

Тому набуття правової охорони у тому числі і виключних прав на радянські торговельні позначення, у нашому випадку — позначення «ЦИТРАМОН», слід кваліфікувати як несправедливе і недобросовісне використання та присвоєння репутації та розрізняльного характеру такого позначення.

Оскільки дане позначення використовується добросовісно кількома виробниками і входить до складу торговельних марок як не охоронюваний елемент (наприклад, «ЦИТРАМОН НОВИЙ ФС» (власник: ТОВ «Фарма Старт», свідоцтво України №142863). «ЄВРО ЦИТРАМОН» (власник: ТОВ «Хелс Промоушн» свідоцтво України №147345), «ЦИТРАМОН У» (власник: АТ «Лубнифарм» свідоцтво України № 24778) дане позначення практично не можливо пов’язати з конкретним виробником, тому є підстави вважати, що таке позначення стало загальновживаним для товарів і послуг фармацевтичного сектору ринку і не має розрізняльної здатності.

Про обґрунтованість такого висновку свідчать і положення спеціального законодавства у сфері регулювання прав на торговельні марки. Так, відповідно до п.4.3.1.4. «Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг» до позначень, що не мають розрізняльної здатності, серед іншого, відносяться позначення, які тривалий час використовувались в Україні кількома виробниками як знаки для товарів і послуг, що мають спільну якість або інші характеристики і втратили розрізняльну здатність як індивідуальні знаки відносно товарів.

Отже, наявність факту використання одного позначення чи власне схожих позначень зумовлює неможливість індивідуалізації.

Крім цього наявність кількох виробників, що використовували позначення, яке претендує бути визнаним добре відомим, що є предметом спору в суді, потребує залучення цих осіб до процесу. Адже вирішення спору, безумовно, стосуватиметься їх прав і обов’язків щодо предмету спору, вплине на подальшу їх діяльність та можливість безперешкодно продовжувати використання власних позначень.

З іншого боку визнання факту використання кількома виробниками спірного позначення в якості добре відомої торговельної марки дозволяє суду встановити визначену законом підставу в наданні правової охорони та прийняти відповідне рішення. Особливо, якщо наявні інші докази та рішення компетентних органів, яким законом надано право встановлювати ці обставини, про відсутність розрізняльної здатності.

До цього слід зазначити, що рішенням Інституту промислової власності від 29.03.2000 щодо заявки №94103498 (позивача) було відмовлено в реєстрації знака, яке зумовлено тим, що його домінуюча словесна складова частина «ЦИТРАМОН» відноситься до позначень, які тривалий час використовуються в Україні кількома виробниками як знаки для товарів, що мають спільну якість і втратили розрізняльну здатність як індивідуальні знаки відносно таких товарів

До цього необхідно зауважити, що хоча норма, що містилася у ч.4 ст.6 закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». втратила свою чинність в редакції закону від 25.06.2023, це не означає, що торговельні позначення радянського походження набули з цього моменту розрізняльної здатності і можуть бути зареєстровані як торговельні марки або визнані добре відомими торговельними марками.

Важливими у цьому контексті є положення ч.1 ст.58 Конституції, яка закріпила загальновизнаний принцип права — незворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, у сукупності із дотриманням принципу правової визначеності, що створили основу правової стабільності забезпечення можливості для учасників цивільних відносин здійснювати та регулювати власну поведінку та передбачати її наслідки, у тому числі і на майбутнє.

Друга умова визнання торговельної марки добре відомою — набуття властивості доброї відомості. Саме з цим, а не з державною реєстрацією пов’язано набуття позначення статусу добре відомої торговельної марки, а її власником — виключних майнових прав на неї. Основним чинником визнання доброї відомості буде факт інтенсивності використання знаку.

Фактори, які можуть враховуватися, якщо це доречно, при визначені торговельної марки добре відомою визначені в ч.2 ст.25 закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», які повною мірою узгоджуються з положеннями п.«b» ст.2 Спільної резолюції Генеральної Асамблеї ВОІВ і Асамблеї Паризького Союзу про положення щодо охорони загальновідомих товарних знаків. У зазначеній резолюції підкреслюється індивідуальність кожного рішення, прийнятого щодо конкретної марки і індивідуальність підходу до обрання факторів та їх оцінці, які будуть покладені в основу такого рішення.

Виходячи з практики Європейського суду Справедливості (ECJ 14.09.1999 C-375/97 — «Chevy») – знак має бути відомий «значній частині» суспільства. З правової точки зору це означає, що набуття статусу доброї відомості торговельною маркою пов’язується з введенням в цивільний оборот товару, що маркується торговельною маркою. Для фармацевтичної промисловості це ще й додаткова процедура реєстрації лікарського засобу, і лише потім можливість представлення споживачам продукції маркованої торговельною маркою.

Як свідчать матеріали справи станом на 01.01.1997 Фірма не мало реєстрації торговельної марки «ЦИТРАМОН», і саме основне — не мало дозволу від Міністерства охорони здоров’я на виробництво такого лікарського засобу. Отже, про яке визнання торговельної марки добре відомої може йти мова, коли продукція, маркована відповідним позначенням, не була введена в цивільний оборот?

Таким чином, добросовісність введення до цивільного обороту позначень, що набувають ознак добре відомої торговельної марки, пов’язується із дотриманням певних процедур. Саме порядок, за дотримання якого можливо претендувати на отримання правової охорони добре відомої торговельної марки є визначальним фактором при оцінці використання знаку.

Натомість, навряд чи можна оцінити як факти, що свідчать про набуття торгівельною маркою властивості відомої, плани подальшого використання, рекламних буклетів, лабораторних журналів, які можуть свідчити лише про підготовку до використання, а не вчинення дій з просування торговельної марки, про реальний обсяг виробництва товару, що маркований такою торговельною маркою, його частку на ринку фармацевтичної проекцій відповідного класу.

Безумовно, як допустимість доказів, так і оцінка кожного доказу як окремо так і у сукупності є виключною компетенцію суду, який сподіваюсь нарешті поставить крапку у цій справі та не дозволить запровадити принцип монополізації прав на позначення, що стали загальновживаними та втратили свою розрізняльну здатність та втілити у життя інструмент незаконного впливу на конкурентів.

Закон і Бізнес