У неділю в Мукачевому обирали мера і били депутатів. Увесь наступний тиждень парламент з’ясовував для себе: хто бив і хто має відповідати за безлад, що коївся і продовжує коїтися в невеличкому райцентрі на Закарпатті. Якась «таємнича» третя сила у вигляді молодиків у шкірянках, «з явними ознаками належності до криміналітету», як висловився один з депутатів, чинила вдень, а особливо вночі після виборів таке, що не можна навіть уявити в місті, де всі правоохоронні органи були поставлені на ноги.
Послідовно дві події на цьому і минулому тижнях змусили правознавців ще раз звернутися до особливостей процедури ратифікації Україною міжнародних договорів. З’ясувалося, що вона не тільки безнадійно застаріла, чим вводить в оману самих депутатів, а й дозволяє використовувати унікальні для міжнародного права формулювання: ми за все, що не суперечить Конституції.
Фот, будучи директором Київського плодокомбінату, зловживав своїм службовим станом: у серпні 1945 р. дав вказівки своєму співробітникові — агенту по заготівлі овочів у Бориспільському р-ні Притиці Валентині, щоб вона шляхом преступних дій одержувала на Бориспільській перевалці без нарядів овочі для продажу їх спекулятивним порядком на базарі і виручені гроші ділила з ним. Для виконання своїх підступних дій Фот виділив у розпорядження Притики одну автомашину і по мірі потреби відпускав бензин, і дозволяв купляти бензин приватним способом.