Дізнання не знає обмежень

Запропонована процедура розслідування кримінальних проступків може спричинити нехтування основними процесуальними гарантіями

З 1 липня набрали чинності зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів у частині запровадження інституту кримінальних проступків. Проаналізуємо, які законодавчі прогалини залишилися неусуненими, що на практиці перешкоджатиме досудовому розслідуванню чи роботі сторони захисту.

Позитивні цілі

Як відомо, інститут кримінальних проступків запроваджено з метою забезпечення швидкого розслідування кримінальних правопорушень невеликої тяжкості. Також це уможливить зосередити діяльність слідчого апарату на розслідуванні тяжких та особливо тяжких злочинів.

Законодавець окреслив перелік правопорушень, які віднесено до кримінальних проступків. Це описані в КК діяння (дії чи бездіяльність), за вчинення яких передбачене основне покарання у вигляді штрафу в розмірі не більше ніж 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі. Тому в правоохоронців не має виникати складнощів щодо розмежування.

Свого часу Генеральний директорат з прав людини та верховенства права Ради Європи у висновку від 12.10.2018 піддав критиці положення, викладені в законопроекті №7279-д. Зокрема, подаючи зауваження щодо внесення змін до КК, він відзначив дві суттєві зміни у зв’язку з перекваліфікацією незначних злочинів у кримінальні проступки.

Перша з них стосується того, що особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання визнаються такими, що не мають судимості. Це позитивна зміна, оскільки вона має потенціал для зменшення стигматизації, пов’язаної з відповідними злочинами.

Друга стосується періоду, протягом якого строк давності буде «збережено», тобто не застосовуватись, якщо особа ухилялася від досудового розслідування чи судового розгляду, і продовжуватися лише після факту добровільної явки або затримання. Наразі цей термін становить 15 років для всіх злочинів, але у випадку кримінальних проступків його буде обмежено 5 роками.

Утім, це питання віддано на розсуд держави, тому жодних питань щодо дотримання європейських стандартів тут виникати не може.

Прогалини для зловживань

Що стосується внесення змін до КПК, то й тут не все однозначно. Так, законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22.11.2018 №2617-VIII змінено ст.300 КПК.

Відповідно до ч.1 цієї статті для досудового розслідування кримінальних проступків дозволяється виконувати всі слідчі (розшукові) дії, передбачені цим кодексом, та негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені в ч.2 ст.264 та ст.268 КПК. Також можна відбирати пояснення для з’ясування обставин учинення кримінального проступку, проводити медичне освідування, отримувати висновок спеціаліста, знімати за згодою показання технічних приладів і засобів, вилучати знаряддя і засоби вчинення кримінального проступку, речі й документи, що є безпосереднім предметом кримінального проступку або виявлені під час затримання особи, особистого огляду або огляду речей, до внесення відомостей до ЄРДР.

Тобто дізнавачі не обмежені в учиненні ряду процесуальних дій ще до внесення відомостей до ЄРДР, що може призвести до зловживання повноваженнями та нехтування правами людини. Отже, як зауважив директорат РЄ, необхідність ефективного реагування на масову злочинність у вигляді незначних правопорушень не повинна допускати нехтування основ-ними процесуальними гарантіями.

На жаль, таке нехтування буде наслідком запропонованої процедури, що дозволить застосовувати процесуальні заходи перед унесенням будь-якої інформації до ЄРДР. Причому як в обставинах, що призводили до зловживань у минулому, так і в інших випадках, стосовно яких не створено положень для належних гарантій від такого зловживання. Крім того, це залишить незрозумілим обмеження щодо тривалості розслідування та створить можливість тиску на підозрюваних з метою примушування до визнання себе винним і позбавлення сторони захисту основоположних прав.

Для впровадження в Україні інституту кримінального проступку необхідне також законодавче закріплення певних процесуальних гарантій. Зокрема, ідеться про забезпечення можливості отримання пояснень від осіб без заподіяння будь-якого тиску на них, роз’яснення особі, яка вчинила кримінальний проступок, порядку звернення за правовою допомогою та права не давати жодних пояснень до моменту отримання правової допомоги.

Для сторони захисту, яка зазвичай стикається з численними порушеннями з боку правоохоронних органів, виникатимуть складнощі щодо доведення цих фактів, які мали місце до реєстрації провадження в ЄРДР. Крім того, нероз’яснення правоохоронними органами особі, яка вчинила кримінальний проступок, її права на правову допомогу та права утриматися від давання будь-яких пояснень до прибуття захисника призведе до отримання інформації, що може бути використана як докази винуватості особи.

У той же час зміни в частині створення окремих слідчих структур для кримінальних проступків і кримінальних правопорушень можуть спричинити зайву складність і плутанину в роботі системи правосуддя.

Поширення конвенційних гарантій

Що стосується відмежування поняття «злочин» від поняття «кримінальний проступок», то головною відмінністю цих діянь є ступінь небезпеки та правові наслідки кримінально караного діяння для особи, суспільства й держави. При вирішенні питання, чи є правопорушення незначним, важливим критерієм є те, чи карається воно позбавленням волі.

Європейський суд з прав людини тлумачить поняття «кримінальне правопорушення» значно ширше, ніж національне законодавство держав — членів Ради Європи. Отже, ЄСПЛ і забезпечує однаковий рівень мінімальних процесуальних і матеріально-правових гарантій прав людини в кримінально-правовій сфері в усіх державах РЄ.

Так, у рішенні від 8.06.1976 у справі «Engel and others v. Netherlands» Суд визначив три критерії віднесення правопорушень до категорії кримінальних:

• оцінка характеру порушення з точки зору національного права;

• суть (природа) правопорушення;

• суворість покарання, яке не може бути застосоване до винної особи.

У рішенні від 19.04.2004 у справі «Гурепка проти України» ЄСПЛ констатував порушення §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мотивувавши це тим, що під час провадження в адміністративній справі заявникові не забезпечили важливих процедурних гарантій. Ці недоліки були достатньо серйозними, щоб ставити під сумнім справедливість провадження.

Таким чином, держава повинна забезпечити особі мінімальний рівень захисту, гарантований конвенцією, та встановити в національному законодавстві вищі стандарти прав людини. З практики ЄСПЛ випливає, що гарантії ст.6 конвенції поширюються також на осіб, котрі вчинили діяння, які в розумінні національного законодавства не вважаються злочинами, але згідно з конвенцією визнаються кримінальними. Тому можна дійти висновку, що конвенційні гарантії мають поширюватися не тільки на осіб, котрі скоїли той чи інший злочин, а й на тих, хто вчинив кримінальний проступок, незалежно від процедури розслідування.

Відмінності процедури

Якщо розмежовувати процедури розслідування злочинів та кримінальних проступків, то відповідно до ст.215 КПК досудове розслідування перших здійснюється у формі досудового слідства, а кримінальних проступків — у формі дізнання в порядку, передбаченому в КПК. Водночас орган дізнання (дізнавач) наділений обсягом повноважень слідчого при досудовому розслідуванні останнім злочину.

Головна відмінність полягає не тільки в тривалості строків досудового розслідування (для кримінальних проступків вони більш стислі), а й у тому, що до внесення відомостей до ЄРДР та з’ясування, чи є в діях особи склад кримінального проступку, орган дізнання може проводити попередні процесуальні дії. Це, як зазначалося, здатне призвести до порушення прав особи, яка вчинила кримінальний проступок, та зловживання правоохоронцями своїми повноваженнями.

Ще одна відмінність полягає в тому, що під час досудового розслідування кримінальних проступків не допускається застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави або тримання під вартою. Це викликано природою правопорушень і ступенем суспільної небезпеки, яку вони несуть.

Процесуальними джерелами доказів у провадженні про кримінальні проступки, крім визначених у ст.84 КПК, є пояснення осіб, результати медичного освідування, висновок спеціаліста, а також отримані за згодою показання технічних приладів і засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- й кінозйомки, відеозапису. Такі процесуальні джерела доказів не можуть бути використані в кримінальному провадженні щодо злочину, крім як на підставі ухвали слідчого судді, що постановляється за клопотанням прокурора.

Отже, з одного боку, запровадження інституту кримінальних проступків має позитивний характер, адже дасть змогу зосередити зусилля слідчого на повному та всебічному розслідуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину без відволікань на кримінальні правопорушення невеликої тяжкості. Проте, з другого боку, незабезпечення обсягу процесуальних гарантій, що даються при розслідуванні злочинів, може призвести до свавільної поведінки правоохоронців і порушення основоположних прав і свобод людини.