Проігнорований імунітет

Свавілля ВР та мовчання ВСУ: які порушення у справі звільнених суддів КСУ знайшов ЄСПЛ

Європейський суд з прав людини був змушений вкотре заступитися за незаконно звільнених суддів. Цього разу — Конституційного Суду України, покараних за рішення, яким скасовувалися поправки до Конституції, внесені у 2004 році.

За законами революційного часу

У 2014 році, на хвилі революційної доцільності, їх було звільнено за «порушення присяги» постановою ВР «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24.02.2014 №775-VII. Згідно з документом, за голосування за 3 рішення КСУ позбавлялися мантії 5 суддів, призначених парламентом: Анатолій Головін, Михайло Колос, Марія Маркуш, В’ячеслав Овчаренко та Олександр Пасенюк.

Ще 7 суддів нардепи рекомендували звільнити Президенту та з’їзду суддів. Проте там не прислухалися до цих рекомендацій з різних причин, і всі 7 суддів допрацювали свій термін повноважень у КСУ.

Ті, кого звільнив парламент, спробували оскаржити таке рішення ВР, оскільки закон «Про Конституційний Суд України» прямо застерігає, що судді не несуть юридичної відповідальності за результати голосування. І якщо суд першої інстанції з ними погодився, то у Верховному Суді України вирішили, що нардепи не порушили ні закон, ні Регламент КС.

Щоправда, із 3 рішень, голосування за які ставили у провину суддям, ВСУ сприйняв як обґрунтоване звинувачення лише одне — про поновлення тексту Конституції 1996 року. Адже багато юристів вважають, що КСУ не мав права втручатися в конституційний процес, навіть якщо у 2004 році він пройшов з порушенням порядку внесення змін до Конституції.

Не отримавши захисту у національних судах, М.Колос та В.Овчаренко звернулися до ЄСПЛ, поскаржившись на порушення §1 ст.6 та ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання у приватне життя

У рішенні від 12.01.2023 у справі «Ovcharenko and Kolos v. Ukraine» Суд насамперед висловився щодо прийнятності скарги на порушення ст.8 конвенції.

ЄСПЛ констатував, що у цій справі причини звільнення заявників були суворо пов’язані з виконанням ними судових функцій і не мали жодного відношення до їхнього особистого життя. Правильно також те, що заявники розглядали події, що оскаржуються, як довільний і політично мотивований напад на Конституційний Суд як на інститут. Тобто. як не пов’язані з їхнім правом на повагу до приватного життя.

Проте, за їх твердженням, звільнення за «порушення присяги» спричинило значну шкоду репутації, а також негативні фінансові наслідки. Розглянувши ці докази, Суд вирішив, що звільнення заявників справді справило серйозний вплив на їх найближче оточення, з урахуванням матеріальних втрат, що послідували за цим, і на їхню репутацію, враховуючи, що підстава для звільнення — «порушення присяги» — прямо стосується їхньої особистої недоторканності і професійної компетентності. Отже, міра, що оспорюється, підпадає під дію ст.8 конвенції.

Спірна основа

Далі високі судді зазначили, що рішення парламенту ґрунтувалося виключно на ст.126 Конституції, яка передбачала, зокрема, що у разі «порушення присяги» суддя звільняється з посади органом, який його обрав або призначив. Однак ці правові підстави для втручання мали дуже загальний характер і, якщо вони не обмежувалися іншими застосовними положеннями та прецедентним правом, надавали національній владі широку свободу дій.

Суд нагадав, що вже розглядав аспект «якості закону» пыд час оцынки законності санкцій, накладених в Україні на суддів за «порушення присяги», — у рішенні у справі «Олександр Волков проти України». У той же час, незважаючи на низку законодавчих змін до процедури звільнення суддів, не було внесено ясності до змісту поняття «порушення присяги».

ЄСПЛ зазначив, що у той час як Вищий адміністративний суд дійшов висновку, що функціональний імунітет відповідно до ст.28 закону про КСУ мав переважну силу і унеможливлював звільнення заявників на підставі «порушення присяги», ВСУ скасував це рішення, не давши докладного аналізу обсягу судової недоторканності, наданої законом про КСУ.

У той же час, Суд вважає, у більш загальному плані, що відповідальність судді є дуже делікатним питанням, яке вимагає проводити різницю між спірним тлумаченням або застосуванням закону, з одного боку, і рішенням чи заходом, у яких виявлено, наприклад, кричуще порушення закону , серйозне спотворення фактів чи очевидна відсутність законних підстав для судового заходу, з іншого боку. Лише у разі поведінка судді може становити actus reus таких злочинів.

Крім того, ЄСПЛ наголосив, що слід відрізняти сумлінну юридичну помилку від недобросовісної судової провини.

Це справедливо і щодо суддів будь-якого Конституційного суду, які, на думку Венеціанської комісії, повинні відповідати за свої судові висновки у виняткових випадках відхилення від принципів та норм верховенства права та конституційності. ЄСПЛ зазначив, що порівняльний огляд внутрішнього законодавства держав-членів щодо дисциплінарної відповідальності та звільнення суддів свідчить, що існує чітка тенденція до спільного розуміння того, що підстави для накладання санкцій на суддів КС мають бути особливо точними та вузькими.

Правова невизначеність порушення

Як констатував ЄСПЛ, у цій справі рішення, за ухвалення якого заявників було звільнено, було спірним з конституційно-правової точки зору, як зауважила ВК. Однак це складне юридичне питання було предметом серйозних дискусій як в Україні, так і за її межами.

Високі судді нагадали, що це питання привернуло увагу ПАРЄ, яка висловила стурбованість з приводу того, яким чином були прийняті конституційні поправки у 2004 році. І ще тоді закликала українську владу якнайшвидше вирішити це питання, щоб забезпечити їхню легітимність і відповідність європейським стандартам.

У світлі викладеного Суд прийшов до висновку, що відсутність ясності та докладних пояснень призвела до виникнення ситуації правової невизначеності, що неприпустимо. Тим більше, коли йдеться про суд, який відіграє ключову роль у підтримці верховенства права та демократії.

Без дуже докладного і чіткого обґрунтування складових елементів «порушення присяги» щодо дій, які приписуються заявникам, національна влада використала свої дискреційні повноваження таким чином, що це підірвало правову визначеність і, таким чином, поставило під загрозу вимогу законності з метою ст.8 конвенції. Отже, мало місце порушення цієї статті.

Необґрунтована відмова

Крім того, представник української влади не зміг переконати Суд, що парламент мав діяти з надзвичайною терміновістю у цьому питанні. У будь-якому випадку, як зазначено в рішенні, апеляційні суди мали достатньо часу для належного розгляду справ заявників.

Відповідно, ЄСПЛ констатував, що загальне тло, яке існувало на момент звільнення заявників, не виправдовувало недотримання владою основних вимог конвенції щодо законності та передбачуваності.

Більше того, в ЄСПЛ дійшли висновку, що права колишніх суддів КСУ було порушено не лише парламентом, а й Верховним Судом України. Останній не дав оцінку тому, чи було надано звільненим суддям достатні гарантії незалежного та неупередженого розгляду їхніх справ. Зокрема, ВСУ не дав відповіді на питання, чи сумісне звільнення з конституційними гарантіями незалежності суддів, включаючи питання функціонального імунітету суддів КС, що обмежує обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосування.

Оскільки цього не було зроблено, рішення про звільнення заявників не можна вважати достатньо обґрунтованими. Таким чином, було порушено §1 ст.6 конвенції щодо права заявників на мотивоване рішення щодо їх справ.

Тепер уже новому ВС доведеться знову повертатися до цього спору і, з урахуванням позиції ЄСПЛ, винести нове, більш мотивоване рішення. І хоча про поновлення на посаді навряд чи може йтися, суми компенсацій за незаконне звільнення можуть виявитися доволі значними.

Ця справа ще раз доводить, що коли ігноруються закон та Конституція, своє слово на їхній захист має сказати найвищий судовий орган. Якщо ж йому не вистачає сміливості виступити всупереч політикам, це доводиться робити суддям зі Страсбурга. Проте вони неспроможні оперативно підмінити національну систему. У результаті політики, відчуваючи безкарність, ухвалюють нові, далекі від верховенства права рішення.

Закон і Бізнес