Служба службою, а квартира — дітям

Унаслідок виселення одного з подружжя у зв’язку з переміщенням по службі, пов’язаним з переїздом в іншу місцевість, без забезпечення житлом порушується право цих осіб і членів їхніх сімей.

Верховний Суд України

Іменем України

ПОСТАНОВА

13 листопада 2013 року м.Київ №6-115цс13

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Онопенка В.В., Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Патрюка М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом квартирно-експлуатаційного відділу м.Черкас до Особи 10 про виселення зі службового жилого приміщення, за заявою Особи 10 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.05.2013,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 року квартирно-експлуатаційний відділ м.Черкас звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що відповідач Особа 10 проходив військову службу у військовій частині А 4527 у м.Золотоноші Черкаської області й був забезпечений службовим житлом, а саме квартирою за Адресою 1. У червні 2011 року військову частину А 4527 було розформовано. Наказом командира військової частини А 4527 від 16.08.2011 №182 відповідач вибув до нового місця служби — м.Харкова і його було виключено зі списків особового складу частини. Квартира за Адресою 1 перебуває на оперативному обліку КЕВ м.Черкас і використовується як службове житло для проживання військовослужбовців Збройних сил та членів їхніх сімей. КЕВ м.Черкас є складовою частиною Збройних сил та підпорядкований Міністерству оборони.

У зв’язку з тим, що в добровільному порядку звільнити службове жиле приміщення Особа 10 не бажає, КЕВ м.Черкас, посилаючись на ст.124 Житлового кодексу, постанову КС «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» від 3.08.2006 №1081 і наказ Міністра оборони «Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями» від 30.11.2011 №737, просив суд виселити Особу 10 разом із членами його сім’ї зі службової квартири за Адресою 1 без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 22.02.2013 в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 11.04.2013 рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 22.02.2013 скасовано й ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги КЕВ м.Черкас задоволено. Виселено Особу 10 разом із членами його сім’ї: Особою 11, Особою 12, Особою 13 — зі службового приміщення, що розташоване за Адресою 1, без надання іншого жилого приміщення.

Ухвалою судді ВСС від 15.05.2013 відмовлено у відкритті касаційного провадження в зазначеній справі.

У вересні 2013 року до ВС звернувся Особа 10 із заявою про перегляд ухвали судді ВСС від 15.05.2013, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У зв’язку із цим Особа 10 просить скасувати ухвалу судді ВСС від 15.05.2013 й ухвалити нове рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах ВС вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом ст.360-4 ЦПК, суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Установлено, що Особа 10 проходив військову службу у військовій частині А 4527 у м.Золотоноші Черкаської області.

На підставі рішення виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області від 13.12.2005 №925 Особі 10 на сім’ю у складі трьох осіб 19.12.2005 видано ордер на зайняття службової квартири за Адресою 1.

У червні 2011 року військову частину А 4527 було розформовано.

Наказом командувача Повітряних Сил Збройних сил від 20.07.2011 капітана Особу 10 призначено на посаду начальника навчально-лабораторного комплексу «БУК-М1» кафедри озброєння зенітних ракетних військ факультету зенітних ракетних військ Харківського університету Повітряних Сил.

Згідно з наказом командира військової частини А 4527 від 16.08.2011 №182 Особу 10 виключено зі списків особового складу частини.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й задовольняючи позовні вимоги КЕВ м.Черкас, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно зі ст.124 ЖК Особа 10 після вибуття до нового місця служби втратив право користування службовим житлом, а тому підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження у справі за позовом КЕВ м.Черкас до Особи 10 про виселення зі службового жилого приміщення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване Особою 10 рішення апеляційного суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права, а викладені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Особа 10 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права в подібних правовідносинах і дійшов протилежного правового висновку, покладеного в основу цього судового рішення.

Для прикладу наводить ухвалу судді ВСС від 6.08.2012 у справі за позовом КЕВ м.Черкас до військовослужбовця про виселення зі службового жилого приміщення.

Зазначеним судовим рішенням, наданим заявником для порівняння, суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення в подібних правовідносинах, не знайшов підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень у цій справі, якими відмовлено КЕВ м.Черкас у задоволенні його позовних вимог про виселення зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення. Відмовляючи КЕВ м.Черкас у задоволенні його позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач належить до кола осіб, які згідно з вимогами ст.125 ЖК не підлягають виселенню зі службового приміщення без надання іншого жилого приміщення, тому підстави для його виселення відповідно до ст.124 ЖК відсутні.

Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме стст.124, 125 ЖК, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Відповідно до ст.47 Конституції кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Держава гарантує забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК та іншими нормативно-правовими актами (ст.12 закону «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей»).

Відповідно до ст.124 ЖК робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст.124 цього кодексу, зокрема, сім’ї військовослужбовців; осіб, звільнених у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників (ст.125 ЖК).

Згідно зі ст.18 закону «Про охорону дитинства» діти — члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення — мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим э зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень (ст.12 закону «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»).

У справі, яка переглядається, Особа 10 вимушено змінив місце проходження служби, за новим місцем служби іншим службовим житлом не забезпечений.

У службовій квартирі, яку отримав Особа 10 під час проходження служби у військовій частині А 4527, проживають і зареєстровані його дружина та двоє малолітніх дітей.

Ухвалюючи рішення про виселення зі службового жилого приміщення наймача та членів його сім’ї: дружини і двох дітей, суд вирішив питання про права й обов’язки членів сім’ї, не залучивши їх до участі у справі як відповідачів.

Частиною 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Згідно зі ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№8863/06) 2.12.2010, установив порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій.

Міжнародною судовою установою встановлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обгрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Розглядаючи справи цієї категорії, суди повинні враховувати інтереси сторін і вирішувати такі спори залежно від установленого та на підставі закону, а також ураховувати, що внаслідок виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення у зв’язку з переміщенням по службі одного із подружжя, пов’язаним з переїздом в іншу місцевість, без забезпечення житлом, порушується право цих осіб і членів їхніх сімей на житло.

Відповідачами надано аргументи про неможливість їх виселення без надання іншого жилого приміщення: малолітні діти, неможливість отримання житла за новим місцем призначення, перевід до нового місця служби не залежав від відповідача.

Зазначені аргументи не враховані та не перевірені, і не встановлено судом фактів, які б свідчили про явну потребу суспільства у житлі, що має звільнити військовослужбовець, та чи буде відповідати це виселення вимогам закону, ураховуючи наведені доводи відповідача.

Висновки, які викладені в ухвалі судді ВСС від 6.08.2013, наданій Особою 10 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, стверджують обгрунтованість застосування закону при виселенні військовослужбовців з наданням іншого жилого приміщення.

Судовою палатою у цивільних справах ВС встановлено неоднакове застосування стст.124, 125 ЖК, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ураховуючи викладене, ухвала судді ВСС від 15.05.2013 не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі п.1 ст.355 ЦПК з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись стст.355, 360-3, 360-4 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 10 задовольнити частково.

Ухвалу судді ВСС від 15.05.2013 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.