Голова Ради суддів України Я.Романюк

«Якщо ми будемо мовчати, то точно нічого не зміниться»

Закон «Про судоустрій і статус суддів» поклав на плечі органів суддівського самоврядування найвідповідальніше завдання — забезпечувати незалежність володарів мантій і храмів Феміди. Проте для виконання цього завдання потрібні реальні важелі впливу. Про те, чи достатньо сьогодні механізмів реалізації основних завдань, в ексклюзивному інтерв’ю кореспондентці «ЗіБ» розповів голова РСУ Ярослав РОМАНЮК. Він також повідав про методи боротьби з проблемами, які існують у судовій системі. Також Ярослав Михайлович трохи відхилив завісу, що приховувала те, як відбуватиметься обрання майбутнього очільника Верховного Суду. Стало зрозуміло, хто має реальні шанси отримати адміністративний портфель і як відсутність керівника позначилася на роботі верховних законників.

«При нинішньому навантаженні загальна чисельність суддів є надто малою»

 — Ярославе Михайловичу, у жовтні Раді суддів України, сформованій відповідно до закону «Про судоустрій і статус суддів», виповнився рік. Яким для очолюваного вами органу суддівського самоврядування був цей рік, з якими труднощами довелося стикнутися?

— Так, 30 липня 2010 року закон «Про судоустрій і статус суддів» набрав чинності, в новому «форматі» були створені органи суддівського самоврядування, в тому числі й РСУ, яка отримала зовсім інший чисельний склад, трохи інші повноваження. Нам довелося працювати в нових умовах.

Першочергове завдання, яке було покладене на РСУ та яким ми займалися більше як півроку, — це нормативне забезпечення. До 1 грудня 2010 року ми напрацювали й затвердили Положення про автоматизовану систему документообігу суду, далі — Положення про Державну судову адміністрацію України, Положення про автоматизовану систему визначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який буде здійснювати перевірку даних щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Положення про помічника судді суду загальної юрисдикції, Положення про службу судових розпорядників у суді. Ми напрацьовували та затверджували зразки посвідчень судді, голови суду та його заступників, судді у відставці, народного засідателя. Ось цими, а також іншими поточними справами ми й займалися наприкінці минулого — на початку цього року.

Коли ці завдання були вирішені, ми почали займатися тими, які окреслив для нас Х з’їзд суддів. Зокрема, з’їзд поставив перед радою завдання підготувати й подати на його затвердження методику визначення навантаження на суддю. Крім цього, ми займаємося тією поточною роботою, яку органи суддівського самоврядування повинні виконувати постійно: вжиттям заходів для забезпечення незалежності судів та суддів, ефективності та справедливості правосуддя, розглядом питань правового та соціального захисту суддів, соціального захисту й побутового забезпечення суддів і членів їхніх сімей. Ставимо собі за мету захистити репутацію правосуддя в суспільстві. Для цього незабаром маємо намір започаткувати інтернет-сайт РСУ, оновити журнал «Суддівське самоврядування» та з їх допомогою покращити розуміння та довіру суспільства до системи правосуддя. У цьому нам активно сприяють наші партнери з проекту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Україна: справедливе правосуддя».

Однак детальніше зупинюсь на методиці визначення навантаження на суддю. Цим питанням займалися ще ради суддів кількох попередніх скликань. Нині ним доводиться займатися нам. Разом з тим ми не залишили поза увагою напрацювання своїх попередників, урахували їх і стали накопичувати власні матеріали, аби все-таки реалізувати цю ідею.

— У чому суть цієї методики? Як ви її бачите?

— На мою думку, це повинна бути не просто цікава статистика того, скільки в середньому справ розглядає суддя, а, по-перше, завдяки цьому документу слід буде визначати потреби в кількісному складі суддів у кожному суді й, по-друге, перевищення визначеного методикою нормативу навантаження даватиме можливість установлювати надбавку до розміру суддівської винагороди за напруженість роботи, адже загальновідомо, що в різних регіонах, а подекуди й у різних судах одного регіону навантаження на суддю істотно різняться, хоча розмір суддівської винагороди є однаковим у всіх і цього фактору закон не враховує. Тому методика повинна бути науково обгрунтованою, виконаною з урахуванням медичних, санітарних критеріїв. Потрібно визначити, при якому навантаженні людський організм працює найбільш ефективно й суддя здатний забезпечувати здійснення якісного правосуддя.

Зрозуміло, що реалізувати таку ідею можна лише шляхом унесення відповідних змін до закону «Про судоустрій і статус суддів», але вже перші консультації із законодавцями засвідчують: нас у цьому плані розуміють і готові підтримати. Це обнадіює та надихає.

— Тобто ви визначите певну межу суддівських можливостей?

— Судді — теж люди, а можливості людського організму не безмежні. Методика визначення навантаження на суддю повинна як подбати про здоров’я суддів, так і посприяти покращенню якості правосуддя в державі. Адже зрозуміло, що від тривалої наднапруженої роботи організм людини втомлюється і коефіцієнт корисної дії знижується, в результаті чого суддя, як і будь-хто інший, не спроможний працювати якісно.

На мою думку, при нинішньому навантаженні загальна чисельність суддів є надто малою, і методика повин­на це підтвердити. Разом з тим уважаю, що не можна до нескінченності збільшувати кількість суддів. Особисто я бачу такий вихід із цієї ситуації — виведення з-під юрисдикції судів певних категорій справ. На мою думку, суди повинні вирішувати ті справи, в яких є потреба встановити фактичні обставини, дати їм правову оцінку й залежно від цього вирішити спір, і не повинні займатися спонуканням до виконання очевидних, а подекуди й безспірних зобов’язань. І тут питання не тільки в зменшенні навантаження на суди, а й у тому, що держава повинна запропонувати більш дієвий механізм спонукання до виконання недобросовісними особами своїх, насамперед грошових, зобов’язань. Адже судові процедури громіздкі й доволі затратні для держави. Це уможливить, з одного боку, ефективніше займатися вирішенням тих справ, які, власне, повинні вирішуватися в судах, а з другого — стабілізувати відносини між сторонами зобов’язань.

Такі рекомендації дає і Комітет міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів стосовно запобігання та зменшення надмірного навантаження в судах. Наприклад, в п.ІІ рекомендації №R (86)12 від 16.09.1986 урядам держав-членів пропонується не збільшувати, а поступово зменшувати кількість покладених на суддів завдань, які не мають стосунку до судівництва, доручаючи такі завдання іншим особам або органам. До цього ж зводиться і п.36 рекомендації СМ/Rec(2010)12 від 17.11.2010.

Відповідаючи на можливі закиди критиків такої ідеї, що згідно з Конституцією юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі, а тому не можна обмежувати право на звернення до суду, зауважу: Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на звернення до суду не є абсолютним і держави можуть установлювати позасудовий порядок вирішення окремих спорів, передбачаючи разом з тим можливість оскарження рішень цих позасудових органів до суду.

 «Повноваження щодо забезпечення самостійності судів та незалежності суддів є вкрай куцими»

 — Основним завдання органів суддівського самоврядування є забезпечення незалежності людей у мантіях і самостійності судів. А чи є механізми реалізації цього завдання?

— Відповідно до ч.2 ст.113 закону «Про судоустрій і статус суддів» голов­ним завданням органів суддівського самоврядування є гарантування забезпечення самостійності судів і незалежності суддів. До речі, ця теза знайшла схвальні відгуки в доповіді «Східне партнерство: сприяння правовій реформі в країнах східного партнерства», підготовленій у вересні 2011 р. у Страсбурзі Генеральною дирекцією з питань прав людини і верховенства права.

До слова сказати, не лише ця. Дуже схвальні відгуки отримало законодавче визначення в Україні розміру щомісячного утримання судді у відставці. Як приклад для наслідування іншими державами наводиться ч.3 ст.47 закону, яка надає судді право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддів України, котра зобов’язана невідкладно перевірити й розглянути таке звернення за участю судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози. Отже, не все так погано в нашому домі.

Проте я як голова РСУ хочу привернути увагу до іншого. Проблема забезпечення самостійності судів і незалежності суддів є різноплановою. Це й питання добору, першого призначення суддів та обрання їх безстроково, і призначення суддів на адміністративні посади, і питання дисципліни та етики суддів, їх навчання, фінансування судової влади, захист репутації правосуддя. Разом з тим, будучи органом, який за законом має гарантувати самостійність судів і незалежність суддів, до окремих із цих питань РСУ, як і інші органи суддівського самоврядування, не має стосунку. Йдеться про добір, перше призначення суддів та обрання їх безстроково, дисциплінарну відповідальність суддів та їх навчання. Ці питання належать до компетенції інших органів: Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Вищої ради юстиції, Національної школи суддів, які не входять до системи органів суддівського самоврядування і відношення до вирішення яких органи суддівського самоврядування не мають, хоча ці питання є надзвичайно важливими для забезпечення незалежності суддів і стосовно них нам є що сказати.

Наприклад, виступаючи у вересні минулого року на з’їзді суддів, Президент Віктор Янукович слушно звернув увагу на те, що на етапі добору суддів слід перевіряти не лише знання, а й ділові, психологічні та моральні якості кандидатів, як це робиться в багатьох розвинутих країнах. З того часу пройшов рік, відбувся перший, до того ж масовий відбір кандидатів у судді, однак чомусь виключно за арифметичним принципом, без урахування морально-ділових, психологічних якостей претендентів у судді, що, як на мене, допускає ймовірність потрапляння в суди грамотних юристів, які спрямовуватимуть свої знання не в русло забезпечення справедливого правосуддя.

Інша проблема — спроби притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності за ухвалення рішення у справі, що, безумовно, також є загрозою незалежності суддів. У пп.66 та 69 згаданої рекомендації СМ/Rec(2010)12 КМ РЄ державам-членам щодо суддів від 17.11.2010 наголошено: дисциплінарне провадження стосовно судді може бути ініційоване, якщо той не виконав своїх обов’язків ефективно та належним чином. Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для відповідальності суддів, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості. Ця ж теза знайшла своє відображення і в ч.2 ст.83 закону «Про судоустрій і статус суддів». Разом з тим у нас є непоодинокі спроби притягнути суддю до відповідальності за ухвалене рішення за відсутності доказів недбалості чи злочинного наміру.

Стосовно ж тих питаннях, які віднесені до компетенції органів суддівського самоврядування, можу сказати: їх повноваження щодо забезпечення самостійності судів та незалежності суддів є вкрай куцими й обмежуються одними тільки зверненнями з відповідними пропозиціями до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, котрі, як показує практика, нерідко залишаються поза їх увагою. На мою думку, з метою запобігання загрозі самостійності судів та незалежності суддів за РСУ слід законодавчо закріпити право надання висновків щодо проектів законів, які стосуються судової системи, на предмет їх відповідності принципу незалежності судової влади. Такі висновки повинні бути обов’язковими для врахування парламентом при прийнятті законів.

Досвід у нас є: Конституційний Суд постійно звертається до нас за такими висновками, ми даємо їх і в більшості випадків знаходимо свої правові позиції в подальших рішеннях КС. Для усунення загрози самостійності судів та незалежності суддів також слід законодавчо закріпити, що звернення органів суддівського самоврядування із цих питань повинні бути предметом невідкладного розгляду та вжиття необхідних заходів. Не зайвим було б запровадити адміністративну відповідальність посадових осіб за дії, що становлять загрозу самостійності судів і незалежності суддів.

— Останнім часом, як правило — з боку опозиційних політиків, лунає критика окремих судових рішень. У відповідь судді заявляють, що в такий спосіб на них намагаються тиснути. Такі критичні висловлювання дійсно посягають на суддівську незалежність чи служителі Феміди просто болісно сприймають закиди на свою адресу?

— Виступаючи на останньому з’їзді суддів, В.Янукович наголосив, що державна влада є єдиною і всі ми спільно повинні наполегливо, системно й послідовно працювати над поверненням довіри суспільства до суду. Глава держави озвучив вимогу до всіх посадовців поважати судові рішення.

До речі, готуючи попередні висновки проведеного РСУ влітку 2011 року моніторингу незалежності суддів, міжнародні експерти констатували позитивний приклад Президента України, який постійно в публічних заявах висловлює повагу до незалежності судів та суддів, демонструє свою готовність сприяти утвердженню неупередженого та незалежного правосуддя в державі. На жаль, його приклад не завжди наслідують інші посадовці.

Справа тут не в тому, що судді ранимі, їм неприємно чути на свою адресу критику. У п.18 рекомендації СМ/Rec(2010)12 КМ РЄ вказано, що, коментуючи рішення судів, виконавча та законодавча гілки влади мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Схожу думку висловлено й у п.19 рекомендації Rec(2000)19 від 6.10.2000: «Прокурори повинні поважати незалежність і неупередженість суддів, вони ніколи не повинні ставити під сумнів судові рішення, зберігаючи використання права на процедуру їх оскарження».

Можливість обмеження свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів з метою підтримання авторитету й неупередженості правосуддя передбачає й ст.34 Конституції України. Йдеться про запобігання підриву довіри суспільства до системи правосуддя в державі, що неприпустимо. Адже суд є саме тим державним органом, який має гарантувати кожній особі справедливе вирішення спору на законній підставі й без будь-якого стороннього впливу.

 «Органи суддівського самоврядування повинні долучатися до формування бюджету судової влади»

 — Ще однієї із складових незалежності є фінансове забезпечення судової влади. Як вирішується це питання?

— Днями відбулася зустріч членів РСУ та представників ДСАУ з міжнародним експертом з питань бюджетування судів Маркусом Зіммером зі США, який назвав величезним проривом у напрямі забезпечення самостійності судів положення закону «Про судоустрій і статус суддів» про те, що ДСАУ як головного гравця в процесі формування бюджету судової влади виведено із системи органів виконавчої влади й віднесено до органів судової влади. За його словами, США йшли до цього 150 років. Разом із тим, на мою думку, неправильно, що органи суддівського самоврядування як органи, які мають гарантувати самостійність судів і незалежність суддів, не беруть участі у формуванні бюджету судової влади. Я би пропонував дослухатися до висновку №10(2007) Консультативної ради європейських суддів, відповідно до п.73 якого процес прийняття в парламенті бюджету судівництва повинен уключати процедуру врахування точки зору судової влади. Висловлювати її, на мою думку, повинна РСУ.

Також із метою запобігання можливим звинуваченням у несправедливому розподілі між судами коштів його головним розпорядником — ДСАУ, варто було б радам суддів загальних, адміністративних та господарських судів спільно з ТУ ДСАУ щорічно визначати потреби кожного суду у фінансовому забезпеченні й затверджувати ці показники на відповідних конференціях. Це були б ті контрольні цифри, нижче яких ДСАУ при фінансуванні конкретних судів опускатися не вправі. Правова підстава для цього є — п.1 ч.2 ст.118 закону «Про судоустрій і статус суддів».

— Знаю, що, наприклад, Рада суддів адмінсудів майже на кожному своєму засіданні обговорює фінансове питання й запрошує представників ДСАУ.

— Питання фінансування судової влади є одним з головних у плані забезпечення самостійності судів і незалежності суддів. А тому про ці проблеми потрібно говорити постійно і в такий спосіб привертати до них увагу, наполягати, бо якщо ми будемо мовчати, то точно нічого не зміниться. Якщо ж говоритимемо про ці проблеми в різних залах, перед різними аудиторіями, то нас рано чи пізно почують і до нас дослухаються. Адже відчиняють тому, хто стукає.

— Наближається до завершення цей календарний рік. Яких фінансових змін можна чекати у 2012-му? Чи збільшиться зарплата суддів та працівників апарату? Вистачатиме коштів на здійснення правосуддя?

— РСУ через голову ДСАУ намагається вплинути на процес формування бюджету. Також наші представники брали участь у нарадах, які проводилися в Кабміні, і там доводили свою позицію. Дещо нам удалося зробити: в первинному проекті закону передбачалося, що суддівську винагороду виплачуватимуть із спецфонду, який формуватиметься за рахунок коштів, що надходять від судового збору. Ми вважали це неприпустимим. Чому? Тому що суди не госпрозрахункові організації, і суддівська винагорода не повинна залежати від того, наскільки буде наповненим спецфонд, а належне фінансування суддівської винагороди є гарантією незалежності суддів. І нас почули.

З 1 січня 2012 року положення ст.129 закону «Про судоустрій і статус суддів» уводиться в дію. 3 1.01.2012 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 8 мінімальних зарплат. І виплачуватиметься він за рахунок загального фонду держбюджету. За рахунок спецфонду забезпечуватимуться всі інші потреби здійснення правосуддя, зокрема й оплата праці співробітників апарату судів. Ми прогнозуємо, що буде можливість регулювати розміри зарплат працівників апарату, стимулювати їх і заохочувати за допомогою відповідних доплат чи премій. Як це буде відбуватися насправді, побачимо у 2012 році.

 «В Україні 19000 осіб тримаються під вартою без вироку суду»

 — На якому етапі перебуває вивчення проблеми недотримання розумних строків при розгляді кримінальних справ? У яких судах перевірка вже відбулася? Коли чекати звіту щодо вивчення цього питання?

— Сьогодні в Україні 19 тис. осіб, яких тримають під вартою без вироку суду. На це звертали увагу міжнародні організації, не залишилося це питання й без реагування глави нашої держави. Президент звернув увагу на цю проблему Генпрокурора, міністра внутрішніх справ, голів СБУ та Державної податкової служби, а також голів Ради суддів України та Ради суддів загальних судів.

— А до чого тут органи суддівського самоврядування?

— Не треба забувати, що відповідно до закону повноваження стосовно здійснення контролю за організацією діяльності судів віднесено до компетенції рад суддів. Тому президентське звернення було предметом розгляду на спільному засіданні РСУ та Ради суддів загальних судів. Ми погодилися, що проблема є, глава держави слушно звернув на неї увагу і її потрібно вирішувати разом.

Президент у своєму зверненні просив ради суддів залучити громадські та правозахисні організації з метою вироблення єдиних, наближених до європейських стандартів підходів застосування законодавства, пов’язаного з обранням запобіжного заходу, надати йому відповідні рекомендації для врегулювання цього питання на законодавчому рівні. Аби такі рекомендації надати, спершу потрібно з’ясувати причини такого становища. Тому дві ради суддів прийняли спільне рішення провести в усіх регіонах узагальнення цієї категорії справ, а в тих 8 областях, які були вказані у зверненні глави держави, вивчити проблему з виїздом на місце. РСУ дісталися Донецька, Луганська, Харківська й Сумська області. 6 листопада робоча група нашої ради закінчила вивчення стану здійснення правосуддя із зазначених питань у Харківській та Сумській областях, оформила відповідні довідки. 28 листопада ми розпочали роботу в Донецькій області (5 грудня підбили підсумки), після цього робоча група переїхала в Луганську область, де 9 грудня підсумувала вивчення цього питання.

До складу робочої групи, створеної РСУ, ввійшли досвідчені судді та працівники апарату судів різних рівнів: Верховного Суду, Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, апеляційних судів, а також із різних регіонів — зі столиці, з Дніпропетровщини, Запорізької області, за що я дуже вдячний суддям, які погодилися взяти участь у здійснюваному робочою групою вивченні питання, і керівництву судів, де ці судді та співробітники апарату працюють.

— Що саме вивчає РСУ?

— Насамперед те, як суди вирішують подання органів досудового слідства про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Ми звертаємо увагу як на роботу суду, так і на роботу правоохоронних органів: наскільки вмотивованим є подання органів досудового слідства і чому суд при наявності низки запобіжних заходів так часто застосовує крайній захід — узяття під варту.

РСУ вивчала й матеріали подань, де ставиться питання про продовження строку тримання під вартою. До того ж ми вивчаємо всі кримінальні справи, які суди розглядають понад 6 місяців, а також ті справи, розгляд яких уже закінчився, але тривав понад рік і підсудних у яких тримали під вартою, на предмет з’ясування причин такого довгого слухання.

Результати вивчення щоденно обговорюються на зборах суддів кожного суду, де воно відбувається, і таким чином суддям їхніми старшими колегами надається необхідна методична допомога, роз’яснюється, як правильно застосовувати закон. Підсумки в області підбиваються на нараді з участю суддів кримінальної палати апеляційного суду, а також керівництва апеляційного суду та голів усіх місцевих судів області.

Потім РСУ планує провести нараду з представниками Генпрокуратури та МВС, де ми маємо намір обговорити ті питання, вирішення яких залежить від цих органів і які впливають на розгляд судами справ зазначеної категорії. На спільному з РСЗС засіданні плануємо затвердити остаточну довідку щодо всіх регіонів, де відбувалося вивчення стану справ, і про результати проінформувати главу держави, одночасно надавши йому рекомендації щодо наближення нашого законодавства до європейських стандартів. Поради вже напрацьовуються з участю правозахисних і громадських організацій.

— Тобто результатом узагальнення мають стати законодавчі зміни?

— У тих випадках, коли ми можемо поліпшити діяльність судів своїми силами, то робимо це самі. Водночас із метою вдосконалення законодавства будемо просити Президента, аби він ініціював відповідні законодавчі зміни.

 «Проміжних рішень, які захаращують реєстр, дуже багато, а держава витрачає на них величезні кошти»

 — Ідея затвердження РСУ за погодженням з ДСАУ переліку рішень судів загальної юрисдикції, що підлягають включенню до Єдиного державного реєстру судових рішень, належить вам. У чому її суть? Чому сьогодні дехто критикує її?

— Цю ідею не просто критикують. У Верховній Раді вже зареєстровано законопроект народного депутата Анатолія Гриценка стосовно скасування норми, відповідно до якої перелік судових рішень, що вносяться до реєстру, визначається РСУ за погодженням з ДСАУ, і повернення раніше чинної норми, за якою до реєстру вносилися всі без винятку рішення судів. А йдеться от про що. З 1 листопада 2011 року набрав чинності закон «Про судовий збір», який передбачає: кошти, що накопичуються від судового збору, йдуть до спецфонду, а звідти спрямовуватимуться на задоволення потреб для забезпечення здійснення правосуддя. Серед таких потреб — забезпечення виконання закону «Про доступ до судових рішень», ч.3 ст.3 якого передбачала включення до реєстру всіх рішень судів загальної юрисдикції. Через цю норму реєстр став захаращеним, зараз у ньому — близько 19 млн рішень. Серед такої кількості рішень знайти потрібний акт дуже важко. Є рішення, яких ніхто ніколи не відкривав і не читав.

Щоденно в Україні ухвалюється приблизно 17 тис. рішень. Немає не те що людських, а й технічних ресурсів, аби всі ці рішення внести до реєстру за день. Як наслідок, багато рішень до цього часу не внесені до нього, реєстр оновлюється повільно. І ще одне: внесення одного рішення до реєстру коштує бюджету 3 грн. 88 коп.

Разом з тим завданням закону «Про доступ до судових рішень», яке окреслено в його преамбулі, є забезпечення відкритості діяльності судів, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Скажіть, яке із цих трьох завдань виконується при внесенні до реєстру, наприклад, ухвали про відкриття провадження у справі за позовом Особи 1 до Особи 2 про відшкодування шкоди (відомості, що дають можливість ідентифікувати сторони спору, до реєстру відповідно до ст.7 закону не вносяться)? А ухвал про залишення позову без руху, відкладення розгляду справи чи його зупинення, призначення експертизи, ухвал судів апеляційної та касаційної інстанцій, які не змінюють рішень?

Таких проміжних рішень, які захаращують реєстр, дуже багато, а держава витрачає на них величезні кошти. Тому я запропонував уносити до реєстру тільки ті рішення, якими завершено розгляд справ по суті, після того, як рішення набрали законної сили. При цьому йдеться про всі без винятку рішення в усіх без винятку справах: кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних, справах про адміністративні правопорушення, порушення митних правил, корупційні правопорушення, але ті, якими розгляд цих справ завершено, а не проміжних. За таких обставин рішень до реєстру вноситиметься набагато менше (лише виключення ухвал про відкриття провадження в справі зменшить їх кількість удвічі), вноситимуться вони до реєстру оперативніше, реєстр стане змістовно наповненішим, оскільки міститиме рішення, ухвалені по суті спору, і знайти потрібне рішення буде легше. Заощаджені в такий спосіб кошти залишаться в спецфонді, їх можна буде спрямувати на інші, більш нагальні потреби.

— Чи напрацьовані вже критерії, за якими той чи інший судовий акт потраплятиме до реєстру?

— Законодавець не сказав, які рішення потрібно вносити до реєстру, а надав ці повноваження РСУ та ДСАУ. 18 листопада в нас відбулося засідання РСУ, але ми не затверджували переліку, відклали вирішення питання на грудневе засідання. Навіщо ми це зробили? Аби за місяць вивчити міжнародний досвід. На нещодавній зустрічі з американським експертом Маркусом Зіммером ми запитали, які ще держави світу вносять до реєстру всі без винятку рішення судів. Пан Зіммер усміхнувся й сказав, що жодна інша держава такої розкоші собі не дозволяє. А він знає, що говорить, адже є міжнародним експертом із цієї проблематики й вивчав її в 30 державах світу.

До речі, в рекомендації №R(95)11 КМ РЄ державам-членам щодо відбору, обробки, представлення та архівації судових рішень у правових інформаційно-пошукових системах від 11.09.1995 також пропонується, аби відбір, з одного боку, забезпечував широкий і всебічний доступ до інформації про судові рішення, а з другого — виключав імовірнсть накопичення непотрібної інформації.

 «Рішення ВС стають прецедентними, й інші суди зобов’язані враховувати їх»

 — Трохи відійдімо від проблем органів суддівського самоврядування й поговорімо про ВС, суддею якого ви є. Яка там панує атмосфера та як ВС «уживається» зі своїм сусідом — Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ?

—Дуже гострою є проблема розміщення цих двох судів, адже на тій території, де раніше розміщувався тільки ВС, тепер стало втричі більше людей. І якщо судді ВС залишись у своїх кабінетах, то судді ВСС змушені розміщуватися в одному кабінеті і вдвох, і втрьох. Я вже не кажу про працівників апарату, які, буває, і вдесятьох сидять в одній кімнаті. Тобто нормальних умов для роботи немає ні у ВС, ні у ВСС.

Прийнято рішення про спільне спорудження ВС і ВСС додаткового приміщення, але будівництво триватиме не один рік. Із цього приводу мені довелося мати розмову з головою ДСАУ Русланом Кирилюком, котрий, треба віддати йому належне, проникся складністю ситуації та вишукав можливість вивільнити 200 м2 площі в приміщенні ДСАУ, з тим щоб надати її для розміщення служб ВСС, завданням яких не є здійснення правосуддя. Гадаю, нехай частково, нехай тимчасово, але це якоюсь мірою полегшить ситуацію.

— Кого ви вважаєте основним претендентом на посаду Голови ВС? До речі, як повідомляв «ЗіБ» у минулому числі, Анатолій Головін не претендує на цю посаду. Він переконаний, що серед суддів ВС є достойні претенденти.

— ВС очолить хтось із суддів цього органу. Хто саме? Відповісти на це запитання зможу на Пленумі, після того як окреслиться коло ймовірних претендентів, вони оголосять свої програми, розкажуть про свої цілі, про те, чому слід надавати пріоритет, тоді й можна буде спрогнозувати, хто є претендентом із найвищими шансами.

— 13 листопада набрав чинності закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України». Розкажіть, що змінилося в роботі найвищого судового органу? Чи бачите ви недоліки в цьому акті?

— Щодо позитиву. ВС надано право ухвалювати остаточне рішення у справі. При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, тепер суди зобов’язані враховувати висновки ВС, викладені в його рішеннях, прийнятих за результатом розгляду заяв про перегляд судових рішень у зв’язку з неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права. Тобто ці рішення стають прецедентними, й інші суди зобов’язані враховувати правові позиції, викладені ВС.

Ще один позитивний момент — повернення до розгляду справ палатами ВС, адже механізм слухання справ у пленарному режимі виявив свою громіздкість і недосконалість.

— А чи не виникатимуть проблеми у зв’язку з тим, що в одній палаті працюватимуть 6 суддів, а в іншій — 22?

— Закон не визначає чисельного складу палат, це повноваження Пленуму ВС. Ми провели збори суддів ВС і визначилися: палати повинні формуватися залежно від кількості справ, які надходять на їх розгляд, з тим щоб забезпечити додержання визначеного законом строку.

Тепер повернемося ще до одного позитивного моменту закону — строк звернення із заявою до ВС про перегляд рішення суду касаційної інстанції збільшено з одного місяця до трьох. Як показала практика, у переважній більшості справ місячний строк сторонами порушувався, і потім доводилося вирішувати питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Тому в цьому питанні законодавець також учинив правильно.

Тепер стосовно негативів. По-перше, це допуск до ВС. Якщо заява подається до суду першої інстанції, питання щодо її прийняття вирішує цей же суд. Якщо подається апеляційна скарга, питання про її прийняття вирішує суд апеляційної інстанції. Подається касаційна скарга — питання про її прийняття вирішує суд касаційної інстанції. Нині ВС, будучи найвищою судовою установою держави, є єдиним судом України, який сам не вирішує питання про прийняття заяви, адресованої саме йому. Вищий спеціалізований суд, чиє рішення оскаржується, може відмовити в допуску такої заяви до розгляду ВС, і ця відмова не може бути оскаржена. Тож українцям легше звернутися до Європейського суду з прав людини, а вже після цього — до ВС. Думаю, що законодавець рано чи пізно повернеться до вирішення цієї проблеми. Якщо ж ВС не нададуть права самому вирішувати питання допуску, то принаймні громадяни мають отримати право оскаржити рішення вищого спеціалізованого суду про відмову в наданні допуску до ВС.

На мою думку, ВС також слід надати право вирішувати справи у зв’язку з неоднаковим застосуванням і норм процесуального права (а не лише матеріального), коли обмежується право громадян на доступ до суду (наприклад, коли суд відмовляє у відкритті провадження у справі або закриває таке провадження, не вирішуючи спору по суті).

— Якого позитиву можна чекати від норми закону, яка зобов’язала ВС у 10-денний строк оприлюднювати свої рішення на офіційному сайті?

— Якщо процесуальні закони зазначають, що рішення ВС мають прецедентний характер, то інші суди мають їх ураховувати у своїй практиці. А звідки суддя з периферії має довідатися, яке рішення прийняв ВС? Повинне бути визначене джерело інформації, що й зробив законодавець. Адже сьогодні ВС не повідомляє про прийняті ним рішення.

***

— 15 грудня відзначатиметься День працівників суду. Що б ви хотіли побажати колегам?

— Уваги від держави, поваги від суспільства, достойної зарплати, меншого навантаження і щоб частіше сторони у справі, яку суд розглянув, залишаючи залу засідань, дякували за справедливе рішення.

— Дякую вам за цікаву розмову.

— І вам дякую, запрошую вас на чергове засідання РСУ, яке відбудеться 23 грудня. На ньому ми плануємо:

• затвердити результати моніторингу незалежності суддів;
• прийняти рішення на виконання ч.3 ст.3 закону «Про доступ до судових рішень» щодо переліку судових рішень, які мають уноситися до реєстру;
• визначитися з позицією РСУ щодо реформування прокуратури й адвокатури, яку голові РСУ буде доручено озвучити на засіданні робочої групи, створеної Президентом;
• заслухати попередні результати роботи над методикою визначення навантаження на суддю;
• розглянути інші питання.