Заввідділу ГУ з питань судоустрою АП М.Парінова

«Правосуддя щодо дітей повинно перетворитися з карального на відновне»

Яким буде наше майбутнє і майбутнє наших дітей, залежить від здатності держави максимально забезпечити права неповнолітніх, котрі потрапили в поле зору правоохоронних органів. Про те, в якому напрямі реформуватиметься ця сфера кримінально судочинства розповіла завідувач відділу головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента Марина ПАРІНОВА.

«Система захисту неповнолітніх осіб в Україні залишається нерозвинутою»

 — Марино Вікторівно, наскільки мені відомо, одним з напрямів удосконалення кримінального судочинства стане розвиток ювенальної юстиції. З чим пов’язана така увага держави до неповнолітніх правопорушників?

— Насамперед з тим, що кількість злочинів, скоєних неповнолітніми, залишається стабільно високою. Так, за даними Міністерства внутрішніх справ, тільки за І півріччя 2011 року ними скоєно 9408 злочинів, з них 27 умисних убивств, 946 розбоїв і пограбувань, 6630 крадіжок, а також згвалтування, шахрайства, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень тощо. За цей період до суду з обвинувальними висновками спрямовано 5982 кримінальні справи стосовно 6382 обвинувачених.

Водночас станом на 1 січня минулого року 1432 неповнолітні особи відбували покарання, пов’язані з позбавленням волі. При цьому кожен другий раніше притягувався до кримінальної відповідальності, а кожен четвертий до засудження не навчався й не працював. Шляхом нескладних арифметичних розрахунків можна встановити, що 4 з 5 неповнолітніх до того, як скоїти злочин, перебували в так званій групі ризику.

Показовою є й кількість рецидивів. Адже, як відомо, метою кримінального покарання є не тільки кара, а й виправлення засуджених та запобігання скоєнню нових злочинів. Натомість, як я зазначала, кожен другий скоїв злочин повторно. Тобто в цих випадках мета призначення попереднього покарання досягнута не була.

Крім того, за даними МВС, чималу частину злочинів здійснюють діти-сироти, діти, які позбавлені батьківського піклування або виховуються в неблагополучних сім’ях. Наразі в Україні нараховується понад 98 тис. дітей-сиріт, щорічно з вулиці до органів внутрішніх справ доставляють понад 10 тис. дітей, які залишилися без догляду дорослих. Скоєння злочинів цими підлітками було доволі прогнозованим, тому організація на належному рівні профілактичної роботи могла б суттєво зменшити кількість таких діянь.

— Але ж у нас діє чимало нормативних актів, спрямованих на захист прав дітей, та багато державних установ, що мають перейматися такими проблемами…

— Незважаючи на це, система захисту неповнолітніх осіб в Україні залишається нерозвинутою та не працює на достатньо ефективному рівні. Зокрема, ще 1991 року Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, проте дотепер повною мірою не забезпечено реалізації прав та не виконано міжнародних зобов’язань, передбачених названим документом. Саме це зумовило необхідність розроблення Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, яка затверджена указом Президента в травні минулого року.

Зверніть увагу, що стосовно дітей, які скоїли злочини, у концепції використовується поняття «діти, що потрапили в конфлікт із законом». Саме тому вона орієнтована на побудову повноцінної системи кримінальної юстиції для таких осіб, створення належного юридичного супроводу дитини на кожному етапі «конфлікту із законом».

Основними напрямами досягнення такої мети визначено вдосконалення профілактики дитячої злочинності, забезпечення ефективного правосуддя з його поступовим переходом до відновного й упровадження більш дієвих механізмів реабілітації та ресоціалізації.

До речі, словосполучення «діти, що потрапили в конфлікт із законом» використане не випадково. Для організації роботи з дітьми на якісно новому рівні, з орієнтуванням на перевиховання, а не лише на покарання, слід відмовлятися від звичних ярликів на кшталт «неповнолітній правопорушник». Навіть сама назва цієї категорії дітей повинна формувати відповідне ставлення до них, передбачати, що дитина могла опинитись у такій ситуації внаслідок обставин, які склалися в її житті, через соціально-психологічну незрілість чи відсутність відповідної допомоги з боку дорослих.

Наступним кроком у проведенні роботи з упровадження кримінальної юстиції щодо неповнолітніх стало затвердження Кабінетом Міністрів Плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні. Цей документ передбачає конкретні завдання та рекомендації державним органам і установам стосовно нормативно-правового, організаційного, методичного та кадрового забезпечення щодо роботи з неповнолітніми.

— Утім, недавно глава держави утворив робочу групу з питань реалізації цієї концепції. Це означає, що урядових заходів недостатньо?

— Створення робочої групи спричинено насамперед необхідністю підготовки узгоджених пропозицій стосовно забезпечення виконання зобов’язань України перед Радою Європи щодо особливого піклування про дітей при реформуванні судової системи, кримінального судочинства, прокуратури та кримінальної міліції. У лютому 2011 року Комітет ООН з прав дитини дав оцінку зусиллям України стосовно виконання взятих на себе міжнародних зобов’язань. Поряд зі схвальними відгуками щодо деяких кроків у напрямі захисту прав дітей, міжнародні експерти наголосили й на слабких сторонах. Так, за твердженням комітету, досить низькою є підготовка тих, хто працює з дітьми, включаючи й представників правоохоронних органів, судової влади. Не поодинокими є повідомлення про жорстоке поводження з дітьми у відділках міліції задля «здобування» показань.

Навіть дорослій людині, котра стикається з правоохоронними органами як підозрюваний чи обвинувачений, буває важко втримати психологічну рівновагу. Для дитини ж такий досвід, тим більше досвід жорстокого поводження та насильства, може стати психологічною травмою на все життя.

 «Зелена кімната» — нова філософія роботи з дітьми»

 — Яке основне завдання покликані вирішити нові методи роботи з неповнолітніми?

— Одне з ключових завдань розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх — трансформувати ставлення до дитини, зрозуміти її та допомогти. І починати слід із запровадження якісно нового підходу до роботи з дітьми. Поступово правосуддя щодо них повинне перетворитися з карального на відновне.

Працівники правозастосовних органів повинні чітко усвідомлювати, що дитина — це особистість зі своїми поглядами, почуттями, власною гідністю. Через брак життєвого досвіду дитина може несвідомо потрапити в складну для себе ситуацію, опинитися в «конфлікті із законом».

Можна навести один приклад такого нового підходу. Вже сьогодні в окремих відділках міліції як пілотний проект з’явилися так звані зелені кімнати. Виглядають вони не як кабінет райвідділення, а як звичайна житлова кімната з м’якими меблями, іграшками. Перебування в такому приміщенні саме по собі не травмує психіки та створює умови, комфортні для спілкування з дітьми, котрі потерпіли від злочинів, а також із підлітками, схильними до правопорушень.

— Чому ця кімната саме «зелена»?

— На одній з робочих зустрічей суть нововведення досить просто та яскраво пояснив уповноважений Президента з прав дитини Юрій Павленко: кімната «зелена» не тому, що стіни пофарбовані в зелений колір, а тому, що це нова філософія роботи з дітьми. Адже дитина, яка потрапила в складну життєву ситуацію, передусім потребує розуміння. В умовах «зеленої кімнати» спілкування з працівником міліції, педагогом, психологом створює певну сприятливу атмосферу. І це стосується не тільки дітей, які потерпіли від злочинів, або свідків злочинів, а й неповнолітнього, котрий скоїв правопорушення.

— Як ви щойно зазначили, підлітки можуть опинитися, так би мовити, по різні боки в кримінальній справі. Чи не призведе надмірна увага до захисту прав неповнолітнього правопорушника до обмеження інтересів його однолітка-потерпілого?

— Дійсно, необхідно зосереджувати увагу не тільки на особі неповнолітнього, що скоїв злочин, а й не забувати про суспільну небезпеку, яку може нести його поведінка. На жаль, не поодиноким явищем є свідоме скоєння тяжких злочинів неповнолітніми. Такі особи потребують більш серйозної роботи та застосування всіх юридичних процедур, адекватних діянню. Іншими словами, виключно віковий чинник не повинен ставати безумовною підставою для звільнення від покарання або його пом’якшення.

Утім, першочерговим завданням роботи з такою дитиною є перевиховання та наступна ресоціалізація, забезпечення умов, за яких вона може стати гідним членом суспільства та знайти своє місце в житті. А дотримання об’єктивного балансу інтересів дитини та суспільства можливе лише за умови індивідуально зваженого прийняття рішень у кожному окремому випадку.

 «Діти є найбільш вразливою категорією під час зіткнення з апаратом державного примусу»

 — І яким чином, на вашу думку, має вибудовуватися робота з неповнолітніми правопорушниками? Що слід змінити у системі правоохоронних та судових органів?

— Для розв’язання окреслених мною завдань необхідне введення відповідної спеціалізації у владних структурах. Тобто в міліції, прокуратурі та суді мають бути особи, які фахово працюють з неповнолітніми. Кожен з таких співробітників має пройти додаткову професійну підготовку, бути не тільки слідчим, прокурором чи суддею, а певною мірою ще й психологом і педагогом, аби почути та зрозуміти дитину.

Процес навчання та підвищення кваліфікації повинен бути не разовим, а тривати постійно. Крім того, він може бути багатостороннім, інтерактивним. Адже працівникам органів міліції, прокуратури й суду є що розповісти дітям у рамках профілактичної роботи навчальних закладах. Під час таких зустрічей діти також можуть дечому навчити фахівців.

Недавно я стала свідком процесу підготовки молодої судді районного суду столиці до такої зустрічі. Метою було надання учням загальної середньої школи інформації щодо роботи суду в справах щодо неповнолітніх, стосовно небезпеки, в яку може завести себе дитина необдуманою імпульсивною поведінкою. Попри хвилювання через відсутність досвіду, зустріч пройшла добре. При цьому суддю вразили неочікувані запитання, що ставили діти. Такі зустрічі можуть допомогти зорієнтуватися та зрозуміти, які питання турбують наших дітей, чим вони живуть, чого ще не встигли зрозуміти.

— Тобто таку саму спеціалізацію, на вашу думку, слід запровадити й у судах, а не тільки в правоохоронних структурах?

— У деяких судах вона вже запроваджена. За інформацією, викладеною в узагальненні практики розгляду судами справ про злочини, скоєні неповнолітніми у 2010 році, яке підготовлено Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ, слухання цієї категорії справ у окремих судах закріпили за найбільш кваліфікованими та досвідченими суддями. Це позитивно вплинуло на якість розгляду справ.

Проте спеціалізація за справами відносно неповнолітніх не є імперативною вимогою. Сьогодні це лише на рівні рекомендацій та є швидше винятком з правил. У переважній більшості судів така спеціалізація відсутня, особливо це стосується установ з невеликою кількістю суддів.

Крім того, згідно з чинним законодавством розподіл справ здійснюється автоматизованою системою з урахуванням спеціалізації, а в разі відсутності спеціалізації, розподіл відбувається на загальних підставах. Аналіз судової практики з перегляду рішень судів першої інстанції дає підстави стверджувати, що відсутність спеціалізації часто стає причиною менш якісного розгляду справ. У тому ж узагальненні ВСС наводяться приклади, коли рішення скасовувались, оскільки суддя застосував загальну статтю при наявності спеціальної для неповнолітніх. Цей приклад може свідчити про те, що й інші особливості справи за участю неповнолітнього не були враховані під час цього судового розгляду.

— Наскільки мені відомо, спеціалізовані суди з розгляду справ за участю неповнолітніх діють, зокрема, у Німеччині.

— Дійсно, ідея спеціалізації в різних формах реалізована в багатьох країнах світу — від визначення спеціалізації та встановлення деяких особливостей процедур до створення спеціальних судів, що слухають тільки справи неповнолітніх. Але й для України такий підхід не є зовсім уже новим.

Ще в дожовтневий період, на початку ХХ ст., у Києві та Харкові функціонували суди у справах неповнолітніх. Їх відмітними рисами були відсутність гласності розгляду та формального судового процесу, включаючи обвинувальний акт. Сама процедура була спрощеною та практично зводилася до бесіди судді з неповнолітнім за участю піклувальника. Результатом такого розгляду переважно ставало передання підлітка під нагляд.

У радянській України була поширена практика, за якою справи про злочини неповнолітніх перебували на особливому рахунку та розглядалися переважно головами судів.

— На якій з наявних моделей судочинства для неповнолітніх, на ваш погляд, варто зупинитися Україні?

— Вивчення міжнародного досвіду щодо організації юстиції для неповнолітніх пропонує безліч моделей, які вже відпрацювали певний час та дають можливість робити висновки стосовно їх ефективності.

Наприклад, у Польщі спеціалізовані суди у справах неповнолітніх існують з 1978 року, проте справи про тяжкі злочини неповнолітніх дотепер розглядають загальні кримінальні суди. А в Німеччині правосуддя у справах неповнолітніх базується на законі, що був прийнятий у 1953 році.

Водночас ми повинні розуміти, що йдеться не про копіювання іноземних норм та правил. Необхідно знайти саме ті форми роботи, які будуть прийнятні та максимально ефективні в умовах нашої країни. Це завдання для робочої групи з питань реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні.

Користуючись нагодою зауважу, що робоча група пропонує науковцям, фахівцям у сфері роботи з неповнолітніми долучитися до цієї важливої праці. Саме ваші конструктивні пропозиції та напрацювання можуть суттєво допомогти у створенні ефективного механізму захисту прав дітей у кримінальному судочинстві. Від розуміння актуальності проблеми дитячої злочинності, від спільних зусиль з упровадження відповідних реформ завтра залежатиме напрям розвитку нашого суспільства, його якісний склад.

Також ми переконані, що кожен, хто опікується дитиною як представник держави повинен усвідомлювати рівень власної відповідальності. Іноді до злочину підлітка штовхає те, що він не бачить виходу з проблем, що його оточили, таких, з якими б не впорався самостійно навіть дорослий. У таких умовах важливо правильно оцінити індивідуальну ситуацію кожної дитини та прийняти зважене рішення. Під час зіткнення з апаратом державного примусу діти є найбільш вразливою категорією серед усіх інших. Таке зіткнення може стати поворотним для всього подальшого життя. Адже саме від рішення окремого слідчого, прокурора, судді залежатиме наступна доля маленького правопорушника — складової частинки нашого майбутнього.