Зигзаги адміністративної довіри

Як діяти в разі конфронтації в колективі, неможливості дійти згоди щодо певних кандидатур і дати зборів?

У процесі відновлення довіри до судової влади найбільший суспільний резонанс отримало втілення в життя змін, пов’язаних із новим порядком обрання на адміністративні посади. Адже, попри весь позитив новацій щодо обрання суддів на адмінпосади, створено й підгрунтя для виникнення конфліктних ситуацій у судах та зниження ефективності управлінських рішень. Такі вади можуть бути усунені лише законодавцем.

Щорічні «перезавантаження»

Як відомо, законом «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» внесено зміни й до закону «Про судоустрій і статус суддів». Тепер згідно з оновленою ч.2 ст.20 останнього голови та їхні заступники «призначаються на посаду більшістю від кількості суддів, які працюють у відповідному суді» (шляхом таємного голосування). До обрання керівництва управлінські функції повинні виконувати судді, які мають найбільший стаж роботи (ч.3 ст.24 закону).

Нові норми покликані «перезавантажити» судову систему в державі й прискорити процес очищення її від керівників, негідних звання судді. Важливо також, що цей процес законодавці вирішили зробити регулярним.

Як зазначено в ст.20 закону «Про судоустрій і статус суддів», голова місцевого суду та його заступник призначаються на посади строком тільки на один рік і не можуть їх обіймати більш як два строки підряд.

На перший погляд здається, що такий обмежений строк — якнайкраще рішення в умовах побудови в країні ефективного люстраційного механізму. Проте аналіз подій, що відбулися в судовій системі через запровадження нового порядку обрання, та спостереження за реакцією суспільства на нововведення дають підстави говорити про поспішність деяких рішень у регулюванні адміністративних процесів у суді.

Зважаючи на складну соціально-економічну ситуацію в державі та брак фінансування судової системи, розв’язання суттєвих проблем функціо­нування установи (наприклад питань оренди приміщення) може потребувати значно більшого часу порівняно з минулими періодами. Водночас короткий строк перебування на посаді не сприятиме якісним та швидким змінам в адмініструванні та унеможливлюватиме реалізацію довгострокових програм удосконалення роботи суду.

Часта зміна керівництва в будь-якій сфері діяльності є загальновизнаним дестабілізаційним чинником, який негативно впливає на роботу установи. Судді, які обійматимуть адмінпосади через рік або два, втілюватимуть у життя нові методи керівництва, розставлятимуть інші пріоритети під час вирішення поточних проблем. Це може призвести до суперечностей та нівелювання позитивних наслідків роботи попередніх керівників, а також вплинути на взаємодію з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з якими голова суду здійснює представницькі функції на підставі п.1 ч.1 ст.24 закону «Про судоустрій і статус суддів».

Нарешті, короткий строк перебування на адміністративній посаді (1—2 роки) може знизити відчуття відповідальності деяких керівників, які формально відбуватимуть свою каденцію, отримуючи відповідну зар­плату, але не вживаючи дієвих заходів для поліпшення роботи суду.

З огляду на зазначене було б доцільно внести зміни до ч.2 ст.20 закону «Про судоустрій і статус суддів» щодо збільшення мінімального строку призначення суддів на адмінпосади до
3 років із правом бути обраним повторно щонайменше на рік.

Оптимальний варіант містив законопроект №4707-2, в якому пропонувалося призначати суддів на адмінпосади строком на 3 роки, але не більше строку повноважень судді. При цьому зазначалося, що особа не може обіймати одну адмінпосаду більш як два строки підряд. Однак цей проект не було ухвалено.

А кандидати хто?

З проблемою строку здійснення пов­новажень тісно пов’язане висування кандидатур на посади голови та його заступника.

На жаль, рівень довіри громадян до судової влади сьогодні не викликає оптимізму. Нерозуміння з боку громадськості спричинив той факт, що після виборів у великій кількості судів при владі залишилися старі кадри. Проте не все так однозначно.

У новому законі відсутня норма, яка б забороняла висувати кандидатури суддів, які вже виконували управлінські функції в цій установі. Щоправда, 15 та 16 квітня цього року у Верховній Раді були зареєстровані проекти №4707 та №4707-1 про внесення змін до закону «Про судоустрій і статус суддів», якими пропонувалося встановити, що головами, заступниками голів місцевих, апеляційних та касаційних судів загальної юрисдикції не можуть бути обрані особи, які були призначені та обіймали ці посади з червня 2010 по лютий 2014 року.

Втім, наявність таких обмежень поставила б під великий сумнів авторитет усіх керівників без винятку, зокрема й тих, хто зарекомендував себе висококваліфікованим і достойним представником судової влади, талановитим управлінцем.

У деяких випадках обрання тих самих осіб видається цілком прийнятною, зрозумілою дією. Інша річ — голосування за керівників, котрі мають репутацію, несумісну з обійманням адмінпосад в органах судової влади. Такий розвиток подій, звісно, є неприпустимим, і для запобігання цьому явищу законодавець має вжити всіх адекватних правових засобів.

«Узаконений» конфлікт

Призначення судді на адмінпосаду без додержання вимог останньої редакції закону «Про судоустрій і статус суддів» не допускається. З одного боку, така процедура має переваги, оскільки забезпечує демократичність процесу. Проте цьогорічні вибори голів та їхніх заступників засвідчили, що в деяких судах «залежність» претендента на адмінпосаду від колективу, закріплена законодавцем, призвела до затягування з обранням керівництва та інших негативних наслідків.

Наприклад, у квітні 2014 року в Господарському суді Миколаївської області суддя Валерій Фролов, який мав більший стаж роботи, самостійно поклав на себе повноваження виконувача обов’язків голови, видав накази про звільнення всього попереднього керівництва, хоча такий порядок дій і не передбачений законодавством. При цьому В.Фролов видав наказ про поновлення себе на посаді голови, незважаючи на те, що його було звільнено з адмінпосади ще у 2004 році на підставі указу Президента.

Крім того, почавши виконувати обов’язки голови, він проігнорував рішення зборів про призначення чергових зборів суддів для виборів керівництва. Як наслідок, виникла конфліктна ситуація, пов’язана із затягуванням з обранням на адмінпосади. Судді були змушені терміново скликати чергові збори, щоб нарешті вирішити питання про обрання голови та його заступника у зв’язку з прийняттям закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

Як бачимо, брак гарантій, що суддя з найбільшим стажем роботи, якого закон уповноважує тимчасово виконувати обов’язки голови, сумлінно та професійно здійснюватиме адміністративні повноваження, може призвести до управлінської кризи в установі. Максимального напруження такий конфлікт досягає тоді, коли ще й думки суддів щодо кандидатур претендентів на адмінпосади розходяться й досягти консенсусу дуже складно.

У зв’язку із цим постає запитання: як діяти в разі конфронтації між суддями в колективі, неможливості дійти згоди щодо певних кандидатур і дати зборів, унаслідок чого неможливо забезпечити присутність під час голосування більшості від кількості суддів, які працюють у відповідному суді?

Роз’яснення цих питань на найвищому державному рівні, удосконалення законодавчих норм щодо обрання суддів на адмінпосади стане одним із дієвих засобів на шляху відновлення довіри до судової системи України.