Зобов’язання, пов’язані з будівництвом та переданням збудованого об’єкта, а також поверненням коштів, отриманих як передоплата, не є грошовими в розумінні статті 625 ЦК.Про це йде мова в постанові ВСУ від 25.06.2014 №6-25цс14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
25 червня 2014 року м.Київ №6-25цс14
Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Балюка М.І., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Барбари В.П., Ємця А.А., Патрюка М.В., Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., Потильчака О.І., Григор’євої Л.І., Колесника П.І., Сеніна Ю.Л., Гуля В.С., Лященко Н.П., Шицького І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредо-інвест-строй» про стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат у зв’язку з порушенням зобов’язання, за заявою ТОВ «Кредо-інвест-строй» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.11.2013,
ВСТАНОВИЛИ:
У червні 2013 року Особа 1 звернулася до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що 29.07.2010 між нею і ТОВ «Кредо-інвест-строй» укладено договір про часткову участь у будівництві, за умовами якого вона зобов’язувалася передати забудовнику кошти на зведення квартири в другій черзі 9-поверхового будинку за Адресою 1, а забудовник зобов’язувався організувати будівництво, звести будинок, здати його в експлуатацію й передати у власність замовнику. Однак свої зобов’язання за договором про часткову участь у будівництві від 29.07.2010 забудовник не виконав.
Посилаючись на те, що зобов’язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, а в разі невиконання однією зі сторін умов договору на таку сторону покладається відповідальність за порушення зобов’язання, яка передбачена ч.2 ст.625 ЦК, Особа 1 просила суд стягнути з ТОВ «Кредо-інвест-строй» пеню, передбачену п.4.3 договору від 29.07.2010, у розмірі 2629 грн. 7 коп., 3% річних від суми зобов’язання в розмірі 8797 грн. 84 коп., інфляційні втрати в розмірі 2881 грн. 23 коп., а також судові витрати.
Рішенням Суворовського районного суду м.Херсона від 10.07.2013 позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Кредо-інвест-строй» на користь Особи 1 1087 грн. 64 коп. у рахунок сплати пені за порушення строків уведення будинку в експлуатацію, у решті позову відмовлено.
Додатковим рішенням Суворовського районного суду м.Херсона від 25.07.2013 стягнуто з ТОВ «Кредо-інвест-строй» на користь Особи 1 229 грн. 40 коп. у рахунок сплати судового збору.
Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 24.09.2013 рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 10.07.2013 в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв’язку з порушенням зобов’язання скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Особи 1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Кредо-інвест-строй» на користь Особи 1 2142 грн. 15 коп. у рахунок сплати 3% річних, 288 грн. 12 коп. — у рахунок сплати інфляційних втрат. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені не оскаржувалось. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 27.11.2013 відхилено касаційні скарги Особи 1 та ТОВ «Кредо-інвест-строй». Рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 10.07.2013 в частині, яку не було змінено рішенням суду апеляційної інстанції, і рішення Апеляційного суду Херсонської області від 24.09.2013 залишено без змін.
У лютому 2014 року до Верховного Суду звернулося ТОВ «Кредо-інвест-строй» із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 27.11.2013. Посилалося на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ч.2 ст.625 ЦК, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.
У зв’язку із цим ТОВ «Кредо-інвест-строй» просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 27.11.2013, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 17.03.2014 вказану справу допущено до провадження у Верховному Суді.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, судові палати у цивільних та господарських справах ВС вважають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За змістом ст.3604 ЦПК, суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 29.07.2010 між ТОВ «Кредо-інвест-строй» і Особою 1 укладено договір про часткову участь у будівництві.
Згідно з умовами зазначеного договору Особа 1 взяла на себе зобов’язання надати забудовнику кошти на зведення квартири в будинку, який розташований за Адресою 1, а забудовник зобов’язувався до 30.05.2011 спорудити будинок, увести його в експлуатацію й передати у власність замовнику.
Пунктом 4.3 договору про часткову участь у будівництві від 29.07.2010 передбачено, що в разі порушення забудовником строку введення збудованого будинку в експлуатацію, передбаченого умовами зазначеного договору, забудовник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,005% від внесеної суми за кожен день прострочення.
Задовольняючи частково позовні вимоги Особи 1, тобто стягуючи з ТОВ «Кредо-інвест-строй» пеню за порушення строків введення будинку в експлуатацію та відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних за прострочення виконання зобов’язання і інфляційних витрат, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки забудовник не виконав умов договору в частині введення в експлуатацію будинку до 30.05.2011, то він зобов’язаний сплатити пеню в розмірі 0,005% від внесеної Особою 1 суми, як зазначено в п.4.3 договору. Між сторонами виникли договірні зобов’язання, які не є грошовими, тому положення ч.2 ст.625 ЦК до них не застосовуються.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови Особі 1 у задоволенні її позову про стягнення 3% річних від простроченої суми та інфляційних витрат і ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що забудовник порушив свої зобов’язання за договором про часткову участь у будівництві, стягнення пені передбачене умовами зазначеного договору, тому такі вимоги Особи 1 є обгрунтованими. Оскільки між сторонами встановлено прострочення грошового зобов’язання, то є підстави для застосування до боржника відповідальності, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК.
Відхиляючи касаційні скарги Особи 1 і ТОВ «Кредо-інвест-строй» та залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції зазначив, що позовні вимоги Особи 1 є доведеними й грунтуються на вимогах норм законодавства, оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.
ТОВ «Кредо-інвест-строй» зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
Для прикладу заявник надав рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 11.07.2012, постанову ВГС від 9.06.2011 та постанову Судової палати у господарських справах ВС від 15.10.2013.
У зазначених судових рішеннях суди касаційної інстанції різної юрисдикції, зокрема цивільної та господарської, виходили з того, що положення ч.2 ст.625 ЦК застосовуються до грошових зобов’язань. Зобов’язання, пов’язані з будівництвом та переданням збудованого об’єкта в натурі, а також зобов’язання повернути кошти, отримані як передоплата, не є грошовими в розумінні ст.625 ЦК.
Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних і господарських справах ВС виходять із такого.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена ст.625 ЦК відповідальність застосовується до правовідносин зобов’язального характеру, які виникають із приводу грошових зобов’язань.
З огляду на положення стст.524, 533—535, 625 ЦК грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов’язання щодо сплати коштів.
Таким чином, грошовим зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Підставою застосування відповідальності, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК, є прострочення боржником виконання грошового зобов’язання.
Тобто порушенням грошового зобов’язання є невиконання боржником обов’язку сплатити кошти.
У справі, яка є предметом перегляду, між сторонами виникли зобов’язання зо договором про часткову участь у будівництві, за умовами якого забудовник зобов’язувався звести об’єкт будівництва у строк, визначений договором, і передати його замовникові, однак, на порушення умов договору, свої зобов’язання не виконав.
Таким чином, спір між сторонами виник унаслідок невиконання відповідачем умов договору щодо переданняоб’єкта будівництва у власність позивачки, а не внаслідок невиконання боржником грошового зобов’язання.
Ураховуючи викладене, правовідношення, яке виникло між сторонами, не є грошовим зобов’язанням, тому до спірних правовідносин не застосовуються положення ч.2 ст.625 ЦК, у зв’язку із чим виключається можливість вимагати від ТОВ «Кредо-інвест-строй» сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Посилання заявника на постанову Судової палати у господарських справах ВС від 15.10.2013 не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки така постанова не є рішенням касаційного суду, а прийнята за результатами розгляду скарги про перегляд Верховним Судом постанови ВГС із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права при вирішенні аналогічних судових справ.
Судові палати у цивільних та господарських справах ВС установили наявність неоднакового застосування ч.2 ст.625 ЦК, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 27.11.2013 не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі п.1 ст.355 ЦПК з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись стст.355, 3603, 3604 ЦПК, судові палати у цивільних та господарських справах ВС
ПОСТАНОВИЛИ:
Заяву ТОВ «Кредо-інвест-строй» задовольнити.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 27.07.2013 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!