Авторське право: як визначити власника сайту і веб-сторінки — новий закон

Власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею.

Такі зміни передбачені новою редакцією закону «Про авторське право і суміжні права» від 1.12.2022 №2811-IX, що набула чинності з 1.01.2023, інформує «Закон і Бізнес».

Серед іншого, закон містить зміни у низку статей Цивільного кодексу. Так, визначено, що власником веб-сайту вважається особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого, власником вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, та/або отримувач послуг хостингу.

Власником веб-сторінки визнається особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та яка управляє та/або розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки.

Охорона поширюється лише на форму вираження об’єктів авторського права. Охороні підлягають усі оригінальні твори — оприлюднені та неоприлюднені, завершені та незавершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, а також способу вираження.

Водночас застережено, що така охорона не поширюється на технології створення та вираження твору, на ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони у творі виражені, описані, пояснені, проілюстровані.

Також не охороняються авторським правом, зокрема акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного і судового характеру (закони, укази, постанови, рішення, державні стандарти тощо), а також їх проекти та офіційні переклади; фотографії, що не мають ознак оригінальності (не є фотографічними творами).

Правочини щодо розпоряджання майновими правами на об’єкти авторського права або об’єкти суміжних прав вчиняються у письмовій (електронній) формі, крім договору про використання твору в періодичних виданнях (газетах, журналах, електронних ЗМІ тощо), які можуть укладатися в усній формі.

Публічна ліцензія є невиключною. Виключні та одиничні публічні ліцензії є нікчемними. Публічна ліцензія, в якій не передбачено сплату винагороди за використання об'єкта авторського права та/або об'єкта суміжних прав або передбачено, що така сплата може здійснюватися ліцензіатом добровільно, на власний розсуд, вважається безоплатною.

Для постачальників послуг хостингу застережений обов’язок передбачати у договорах про надання послуг умови і правила, що забороняють вчиняти дії з розміщення цифрового контенту з порушенням авторського права та/або суміжних прав третіх осіб. Крім того замовники послуг зобов’язані зазначати достовірну і коректну інформацію про себе, у тому числі свої контактні дані, а в разі їх зміни — невідкладно інформувати про це в порядку, визначеному законодавством.

Закон встановлює, що майнові права інтелектуальної власності на твір, створений у зв’язку з виконанням трудового договору (контракту), переходять до юридичної або фізичної особи, де або в якої працює автор, з моменту створення службового твору в повному складі, якщо інше не передбачено договором чи законом. Майнові права інтелектуальної власності на твір, створений за замовленням, переходять до замовника з моменту створення твору у повному складі, якщо інше не передбачено договором чи законом.

Автор має невідчужуване право на справедливу винагороду за використання його твору у випадках, в розмірах і на умовах, передбачених законом. Право на справедливу винагороду належить автору твору, а після його смерті переходить до спадкоємців автора.

Закон і Бізнес