Віталій Чепурний

Викривленим мірилом ефективності – по реформі системи примусового виконання рішень

Нещодавно в одному з юридичних видань вийшла стаття з аналізом результатів аудиту Рахункової палати ефективності використання коштів держбюджету у сфері примусового виконання рішень. З нього виходить що держава у 2020-2021 роках недоотримала у бюджет від органів ДВС 334,4 млн. гривень виконавчого збору. І робиться висновок, що в цьому винуваті хто б ви думали? Бінго! Приватні виконавці.

Нібито через те, що ми «забираємо» роботу у державних виконавців, держава втрачає кошти, а тому законопроект №5660 «Про примусове виконання рішень» цитую: «є неприйнятним, оскільки містить ризики для економіки та безпеки держави, створює підґрунтя для зловживань у сфері примусового виконання рішень та дає можливість уникати відповідальності за порушення у цій сфері».

Слідкуйте уважно за логікою посадових осіб державних органів — бюджет недоотримує виконавчий збір. Цей збір перераховують за виконані стягнення державні виконавці. Запровадження інституту приватного виконання робить ДВС збитковим для держави. А значить несе ризики для економіки країни.

Проблема насправді глобальна. І в ній можна виокремити три аспекти.

По-перше, основна мета правосуддя — захист порушених прав та інтересів. На прикладі рішень про стягнення коштів — це означає повернення боргу позивачу (стягувачу, кредитору). Це єдиний і основний показник ефективності системи примусового виконання рішень.

По-друге, вимірювати ефективність системи примусового виконання рішень мірилом «виконавчий збір» — це по суті ігнорувати як інтереси кредитора, так і саме судове рішення.

Це так само як вимірювати ефективність судів розміром сплаченого судового збору. Але фактично, на думку Рахункової палати, ефективність виконавчого провадження — це коли в бюджет потрапив виконавчий збір.

При цьому Рахункова палата не враховує, що у нас виконуються тільки 2-3% рішень судів по боргам. А невиконаними залишились рішення на близько 1,32 трлн. грн., що становить майже чверть від ВВП країни.

Власне через цю катастрофічну неефективність системи в Україні і почали реформу виконавчої системи і впровадили інститут приватного виконання.

По-третє, стаття і звіт вийшли саме в період перебування законопроекту N5660 на етапі підготовки до другого читання. Хочеться думати що це співпадіння, а не навмисна дискредитація реформи системи примусового виконання в Україні.

В свою чергу, ми готові надати усі об’єктивні дані, знайти незалежних міжнародних експертів, запросити міжнародні організації, які мають досвід аудиту. Тоді можна буде казати про об'єктивність та неупередженість оцінки ризиків законопроекту. Якщо звісно саме це цікавить автора звіту Рахункової палати.

Закон і Бізнес