Не є обов’язковими для суду зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення договору, що передбачає сплату «гонорару успіху», в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Про таку позицію Великої палати ВС нагадав Касаційний господарський суд, залишаючи без змін попередні рішення у справі №906/462/22, інформує «Закон і Бізнес».
У цій справі між товариством та адвокатом укладено договір, відповідно до умов якого гонорар та компенсація витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою до цього договору.
Додатковою угодою сторони погодили, що розмір гонорару за надану правову допомогу в цій справі в суді першої інстанції) складає 40 тис. грн., у тому числі «гонорар успіху» за рішення суду на користь клієнта — 20 тис. грн. Також погоджено, що даний гонорар підлягає сплаті після набрання законної сили рішенням суду.
Товариство звернулося до суду із заявою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 40 тис. грн., у тому числі 20 тис. грн. — гонорару успіху.
КГС нагадав, що ВП ВС у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, виснувала про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини. При цьому зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Водночас, ВП ВС зауважила, що не є обов’язковими для суду зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У цій справі суд апеляційної інстанції, зважаючи на положення статті 126 ГПК, дійшов висновку, що «гонорар успіху» не був необхідним у зв’язку з розглядом даної справи в місцевому господарському суді.
За вказаних обставин колегія суддів КГС погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для покладення на позивача відшкодування «гонорару успіху». Адже стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок ВС, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Аби не пропустити новини судової практики, підписуйтеся на Телеграм-канал «ЗіБ». Для цього натисність на зображення.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!